Жив собі роззява –
ліві двері – справа.
Зранку він хутенько встав,
піджака вдягати став,
Шусть руками в рукави –
з’ясувалось, то штани.
Отакий роззява –
ліві двері – справа!
Вбрав сорочку він. Однак
всі кричать йому: не так!
Одягнув пальто. Проте
знов кричать йому: не те!
Отакий роззява –
ліві двері – справа!
Поспішаючи в дорогу,
рукавичку взув на ногу.
Ну, а замість капелюха
натягнув відро на вуха.
Отакий роззява –
ліві двері – справа!
Трамваєм тридцять третім
він їхав на вокзал,
і, двері відчинивши,
до водія сказав:
«Шановний трам-тарам-пам-пам,
я щось хотів сказати вам…
Я сів не в той… Мені… а-яй!
Трамзал негайно на вокзай!»
Водій перелякався
і на вокзал подався.
Отакий роззява –
ліві двері – справа!
Ось біжить він до кав’ярні,
щоб квитки купити гарні.
Далі – гляньте на роззяву –
мчить купляти в касі… каву!!!
Вибіг він аж на перон.
Там – відчеплений вагон.
Пан роззява в нього вліз,
сім валіз туди заніс,
примостився під вікном,
та й заснув солодким сном.
З ранку – гульк! «Егей! – гукає. –
Що за станція?» – питає.
Чемний голос відповів:
– То є славне місто Львів!.
Ще поспав. Аж сходить сонце.
Знов поглянув у віконце,
Бачить – знов стоїть вокзал,
здивувався і сказав:
– Що за місто?… Це Болехів,
Коломия чи Радехів?
Чемний голос відповів:
– То є славне місто Львів!
Ще собі поспав з годинку,
знов поглянув на зупинку,
Бачить – знов якийсь вокзал,
здивувався і сказав:
– Що за станція цікава –
Київ, Зміїв чи Полтава?
Чемний голос відповів:
– То є славне місто Львів!.
Тут він крикнув:
– Що за жарти?! Жартувати так не варто!.
Вчора я у Львові сів,
а приїхав знов у Львів?..
Отакий роззява –
ліві двері справа!