Зрозуміло. Що ж, людей з таким сприйняттям багато.
Є одна історія.
В роки минулої війни, коли тут були німці, весь партактив, науковців та решту +/- цінних кадрів евакуювали. Був серед них там один , постійно переживав, шо незабаром Гітлер дійде до Сибіру, Москву от-от здадуть, уряд евакуюється до Омська і таке інше... Пройшли роки, Гітлер зазнав поразки, а на 1/6 частині суходолу продовжували світломайбутнє будівництво. В моду увішли виступи ветеранів перед школярською аудиторією (з нагоди вступу в піонери, або до ...-річчя революції). І от якось виступає один ветеран, розповідає дітям про нелегкі фронтові будні, про "тяготи і лішенія", і про те, як вони ні на хвилину не втрачали віри у перемогу. Це був той самий плаксій та панікер, щоправда тепер у нього було кілька нагород, і він в статусі ветерана навчав молодь любити батьківщину.
Это у Шарика с тобой перспективы. А не ты в роли Шарика 
