Коляновна, як істінний натураліст, канєшно хвалилась про єжа всім, хто більш-менш налаштований був то всьо слухати. Гордилась жутко, шо йож з всієї вулиці вибрав чогось іменно її і нарікла його ласково Фєдюууууууунька.
В серпні прийшла до неї, а вона так тайно замість хати в сараюху мене тягне та шепче, приставивши пальця до рота:
- Захарна, ось іди, шо тобі покажу, токо тіхо, цсссс - і тягне за рукав. Тихо, щоб не рипнули, відкриває двері і тиче пальцем в темне гирло сараюхи - оно лєжит... цссс...
- Хто? - гаркнула я з переляку пересохшим горлом в сарай.
- Цсссс - засичала знов Коляновна, - оно відіш, Фєдюуууунька там спить і тиче пальцем під маленьке віконечко.
- Де? - майже беззвучно прошелестіла я.
- Та оно ж, під вікном.
- Нічо не бачу, а хто там? Любовнік?
- От дурочька ти недодєлана, Захаровна,- засичала Коляновна - цссс, йож там спить...
- А чо Федюнька? Ще б пісюнькою його обізвала... - не договорила я, як в сараюхі щось страшно грюкнуло відром, а потім пішов ефект доміно - рухнули лопати з граблями, а нам на голову впав віник-дряпак і боляче тріснув держаком по голові Коляновну.
- Йооооооо - застогнала від болю Коляновна і схопилася за чуба.
- Яке йоооо, Коляновна, то твоє йожисько Фєдюнька на вихід вломилось! - почухала я подертого дряпаком лоба - хай тобі грець, найшла що показувати, ще й з такими пригодами. Ладно би чупакабра яка, чи чучундра, а то якийсь задріпонський йож, чи я їжака не бачила?
Йож хутко віддалявся десь в гирло сараюхи і почав гриміти старим залізяччам так, що поряд в курнику почався переполох. Кури несамовито розкудахтались і з переляку вилетів півень та почав дурно з переляку горлати.
З-за паркану закричала сусідка:
- Калянавна, чєво там у тєбья кури так вспалашілісь? нє куніца лі там завєлась?!!!
- Збагойна, Сігізмундовна, то у Калянавни баєвой йож Фєдюнька діслокацію мєняєт - прокричала я з сарайки
- Хто, хто?
- Фєдюнька, вот хто - крикнула Коляновна і почала трамбувати віник в сараюху ногою. В сараюхі щось гримнуло ще страшніше і стихло, Коляновна закрила двері і обозначила, шо просмотр єжа на сьогодні закончєн, бо йож обідився. Так я його й не побачила, зато слухала про його фулюганські бєсчінства всьо літо.
Давєчя Коляновна зняла Фєдюньку на смарт, шоб мені показати.
- Бльооооооооо - простогнала я, - Коляновна, ти точно впевнена, шо це йож? - на мене з телефону пялились два очка-бусінки, два здоровезних, як в слона вуха і якась страшна пітбульска морда з колючками по-бокам, - свят, свят, свят, Коляновна, це якийсь мутант дікобраза з кажаном. Ти впевнена, шо це йож?
- Да, - довольно крякнула Коляновна, - Фєдюнька собствєнной пєрсоной! Скажи красівий? Зато я тепер його ні з яким іншим єжом не сплутаю!
Ну да, сплутаєш тут Фєдюньку, як він за літо навчився гавкати голосом маленької собачки, ганяючи двортер"єршу Альку від жорєва.
А Коляновна... загрустіла жутко, бо Фєдюнька десь пропав. Мабуть в сплячку готується, а може з кажанами у вирій дьорнув в тьоплиє страни.
Всьо може буть
Надо же ослепить
составляющие уюта и счастья в холодный осенний вечер
