Без догмата

img053_3_75.jpg
 
Варто читати десь с другої сторінки.
Звичайно, Хвильовий був і залишився до кінця комуністом-ідеалістом.
Але, як пишуть, у нього була надзвичайна інтуїція - міг передбачувати події.
Правда, передбачив наступ Азії на західну Європу не так, як він відбувається.
Не новою силою,, що принесе Європі відродження у вигляді пролетарських революцій (кінець статті).
Але про жовте домінування вгадав.
Потім трішки поцитую про передбачення того, що зараз відбувається у галузі культури (літератури).

Україна чи Малоросія?​

Микола Хвильовий​

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
 
Останнє редагування:
Давид Штраус, що, як відомо, грою фортуни теж має деяке відношення і до матеріалістичного монізму, кинув колись такий цікавий афоризм: "Можливо, Сіріус і більший за Сонце, але від нього не спіє наш виноград".

Отже, коли російське мистецтво — велике і могутнє, то це буквально нічого не доказує. Навпаки, коли світло з нього приходе до нас, як сузір'я "Великого Пса", тільки за кілька великих років, то нам треба якомога швидше покинути орієнтацію на нього. Виноград національного відродження не мириться з тим, хоч і прекрасним, — але — в силу багатьох і відомих історичних непорозумінь — далеким сонцем.

Хіба давно, скажемо, Коряк говорив, що російська література мусить увійти в свої етнографічні береги? А от сьогодні, коли з цієї тези зроблено відповідні висновки, коли від слів перейдено до діла, він здрейфив і кричить, що це "націоналістичний вибрик М. Хвильового".

Висловлюючись вульгарно, але зате й ясніш, боротьба за книжковий ринок, за гегемонію на культурному фронті двох братських культур на Україні — російської й української — це є життєва правда, та проза, яка далека від сантиментів і романтики і яка з кожним днем становиться яснішою. Тут висновок короткий: оскільки ми визнаємо українське відродження за необхідний і неминучий етап, остільки ми не тільки мусимо розвинути матеріальні рямці для виявлення культурних можливостей молодої нації, але й подивитись на нове гасло по-марксистськи. Чому українська інтелігенція не хоче орієнтуватись на російське мистецтво? Тому, що на книжному ринкові вона стикається з російським крамом. Орієнтуючись на російське мистецтво, вона не здібна побороти свого конкурента, бо її крам буде завжди розцінюватись як крам другого, третього чи четвертого сорту, хоч би він був і першого. Це закон психології нашого читача принаймні на перший десяток років. З другого боку, українська інтелігенція відчуває, що в масі вона не здібна побороти в собі рабську природу, яка північну культуру завжди обожнювала і тим не давала можливості Україні виявити свій національний геній.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
 
Велика російська література є, перш за все (здається, так її характеризує і Брандес), література песимістична, певніше, пасивно-песимістична. В західноєвропейському письменстві оптимізму теж не багато було, але там песимізм завжди закликав суспільство до активності, до будівництва, до "невідомих обріїв". Він, цей песимізм, не тільки стимулював до боротьби, але в ньому суспільство находило і сенс життя. Російський пасивний песимізм виховував кадри "лишніх людей", попросту кажучи, паразитів, "мечтателей", людей без "определенньїх занятий", "нитиків", сіреньких людей "двадцатого числа". Російський песимізм породжував класичні гімназії, що з них виходили Рудіни — високовчені і безпорадні в практичному житті. Російський песимізм породжував і дику бюрократичну машину, бо ж ці Івани Івановичі і Петри Петровичі, вилізти з-під мамашиної "класично— гімназіальної" спідниці і стикнувшись з суворим життям, шукали "20-го числа", щоб тягти свою "песимістичну лямку", розбавляючи її вином, "винтом", "стукалкою" і теософськими розмовами про велике призначення "Росії-Месії". Цей песимізм міг виникнути тільки в Росії, де кволий умираючий феодалізм не давав виходу з подвійної людської природи, принесеної капіталізмом, і затримував людське "я" в лабетах кволого християнського дуалізму, в лабетах християнізму. І справді: порівняйте кількох російських письменників, і ви побачите, що для кожного з них тоска "расєйськоїширі" є та вісь, на яку накручуються всі інші мотиви, їхня справжня фізіономія, навіть для західника Тургенєва, відбивається все-таки в дзеркалі сконденсованого слов'янофільства Костянтинів Леонтьєвих, в "мракобєсії" Розанових. Абсолютизм зробив своє діло. Феодалізм визначив велику російську літературу.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
 
І якою злою іронією на адресу тієї ж літератури звучать ці безграмотні поради орієнтуватись на московське мистецтво. Волею історії вийде зовсім навпаки: російська література для свого відродження зможе знайти чарівний бальзам тільки під буйним живим деревом відродження молодих національних республік, в атмосфері весни колись пригноблених народів. Але це трапиться тоді, коли національні генії України, Білорусії, Грузії і т. д. побідним тріумфальним кроком будуть іти по Західній Європі під грім фанфар, які розбуркають віковий сон жидкобородого "богоискателя", які навіки придушать в нім почуття великодержавницього шовінізму й примусять його поважати сусіда. Клин вибивають клином, а не проповіддю християнського соціалізму.

В статті про Фонвізіна В. Бєлінський каже, що "росіяни є спадкоємці цілого світу, не тільки європейського життя, і спадкоємці по праву", що вони "не повинні й не можуть бути ані французами, ані німцями, ані англічанами, бо вони мусять бути росіянами". Так думає й сьогоднішній великодержавний інтелігент, і хоч скільки б ми кричали, що цей погляд застарілий і не відповідає вимогам сьогоднішнього дня, московський месіанізм буде жити в головах московської інтелігенції, бо вона й сьогодні виховується на тому ж самому Бєлінському.

Візьмемо хоч би того ж М. Горького. Здається, й "революційна демократія", і пролетарський письменник, і друг нашого вчителя — Леніна, і божок сьогоднішньої московської літературної інтелігенції, і т. д., тощо Але поцікавтесь, як він думає в травні 1926 року. На пропозицію О. Слісаренка перекласти його повість "Мать" на українську мову, що її, цю повість, видавництво] "Книгоспілка" хотіло видати в скороченому тексті для молодняка, М. Горький — російський пролетарський письменник — відповів О. Слісаренкові — українському пролетарському письменникові — таким листом (приводимо дослівно):

"Уважаемый Алексей Александрович, я категорически против сокращения повести "Мать". Мне кажется, что и перевод зтой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие "языком", но еще и угнетают тех великороссов, которые очутились меньшинством в области данного наречия.
При старом режиме я — посильно — протестовал против таких явлений. Мне кажется, при новом режиме следовало бы стремиться к устранению всего, что мешает людям помогать друг другу.
А то выходит курьезно: одни стремятся создать "всемирный язык", другие — действуют как раз наоборот. А. Пешков"

На конверті стоїть: M. Gorki. (В листі дата: 7/V-26. Sorrento.) Лист не потребує коментарів: він сам за себе говорить. Але він ще раз підтвердив наші припущення й прогнози. Навіть в авторові "Буревестника", навіть в цій людині, що, очевидно, хоче грати роль "совести земли русской", навіть в ньому сидить великодержавник, проповідник російського месіанізму й "собиратель земли русской" для земли русской.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
 
А це цитата з "Вальдшнепів".
Головний герой з того ж прошарку, що й Хвильовий.
Тільки що Хвильовий боровся д кінця за чистоту ідеї, а герой у повній душевній кризі.
Хвильовий негативно відносився до Просвіти. Вважав, що вона заважає соціальному прогресу і відродженню молодої нації.
Такий собі контраверсійний погляд на ТГ.
Але ж тема - "БЕЗ ДОГМАТА" :)

— Мене цікавить друге питання. Говорячи про Тараса Шевченка, ти мав на увазі віршомазів взагалі чи саме його, божка вашої нації?

— Я мав на увазі й віршомазів взагалі, і його зосібна.

— За що ж ти Шевченка так ненавидиш?

— За що я його ненавиджу? — Карамазов знову зробив незадоволене обличчя: мовляв — навіщо цей допит? Потім раптом нервово одкинув волосся і зупинився. — А за те я його ненавиджу, — надмірно запалюючись, сказав він злим голосом, — що саме Шевченко кастрував нашу інтелігенцію. Хіба це не він виховав цього тупоголового раба-просвітянина, що ім'я йому легіон? Хіба це не Шевченко—цей, можливо, непоганий поет і на подив малокультурна й безвольна людина, — хіба це не він навчив нас писати вірші, сентиментальничати "по-катеринячи", бунтувати "по-гайдамачому" — безглуздо та безцільно — й дивитись на світ і будівництво його крізь призму підсолодженого страшними фразами пасеїзму? Хіба це не він, цей кріпак, навчив нас лаяти пана, як-то кажуть, за очі й пити з ним горілку та холуйствувати перед ним, коли той фамільярно потріпає нас но плечу й скаже: "а ти, Матюшо, все-таки талант". Саме цей іконописний "батько Тарас" і затримав культурний розвиток нашої нації і не дав їй своєчасно оформитись у державну одиницю.
Дурачки думають, що коли б не було Шевченка, то не було б і України, а я от гадаю, що на чорта вона й здалася така, якою ми її бачимо аж досі... бо в сьогоднішньому вигляді з своїми ідіотськими українізаціями в соціальних процесах вона виконує тільки роль тормоза.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі


Пасеїзм —
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
, при якому минуле відчувається як реальність, яка, накопичуючись, просувається вперед. Умовне позначення напрямку в мистецтві на початку XX століття. Пасеїзм позначає пристрасть до часів, які пройшли, і байдуже (вороже чи недовірливе) ставлення до сьогодення та майбуття.
 
А другу частину Вальдшнепів вилучили з друку після партійної критики. Рукопис знищив сам Хвильовий.
Страшні часи. Більш того, досі наслідки і зруйнований менталітет. Така моя думка.
А пройшло 100 років без 4.
 
Деспотизм — форма государственного правления, разновидность автократии, при которой верховная государственная власть сконцентрирована в руках абсолютного правителя или узкой группы лиц, которые вправе свободно распоряжаться судьбой своих подданных, то есть в деспотии самодержавный монарх не только правитель своего государства, но и господин своих подданных.

Вчера просто хотелось повеситься, когда прочитала еще и два предисловия к двум книгам Хвильового.
Какое страшное десятилетие! Оно страшнее 30-х с репрессиями.
К 1937 году пришли уже сломленные люди. А сломленное уже не живое.
Это уже был чистый Оруэлл и финал 1984.
А в 1922-1932 люди еще думали и понимали, в какую ловушку заманили их красивой сказкой.
А эта сказка была идеологическим основанием для деспотии. :(

А романтики витали в облаках. Вроде не было до того военного коммунизма и красного террора. :(
Коммунизм не может быть военным. Это высшая форма общественного развития по классикам.
Хотя как показала дальнейшая практика в разных странах, он только таким и является.

Наивный романтик... :(

Отже, будемо говорити серйозно й не "по-хлоп'ячому". Хвиля ображається, що ми назвали Україну самостійною державою. От тобі й раз. А хіба вона не самостійна? Перехрестіться, камраде, та подивіться в нашу конституцію. Розгорніть параграф перший і уважно перечитайте. Чи, може, ви гадаєте, що нашу конституцію складали "хлоп'ята"? Чи, може, ви, як Юринець, голосуєте й галасуєте за Малоросію? Чого ви повертаєтесь і так жалкенько по-рабськи усміхаєтесь до російського міщанина? Все одно п'ять з плюсом не поставить.

Отже, ми є справді-таки незалежна держава, що входить своїм республіканським організмом в Радянський Союз. І самостійна Україна не тому, що цього хочемо ми, комуністи, а тому, що цього вимагає залізна й непоборна воля історичних законів, тому, що тільки таким чином ми прискоримо класову диференціацію на Україні. Коли якась нація (про це вже давно й не раз писалось) виявляє свою волю на протязі віків до виявлення свого організму як державної одиниці, тоді всякі спроби так чи інакше затримати цей природний процес, з одного боку, затримують оформлення класових сил, а з другого — вносять елемент хаосу вже в світовий загальноісторичний процес. "Замазувати" самостійність порожнім псевдомарксизмом значить не розуміти, що Україна доти буде плацдармом для контрреволюції, доки не перейде того природного стану, який Західна Європа пройшла в часи оформлення національних держав.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
 
Щось ви тут якись сумни.. :зуби:
 
Якось не виходить з веселощами останнім часом.
Та ще з постійними відключеннями світла ніколи почитати перед сном щось путнє, а потім тут поцитувати.
 
Нужно подумать сказав(ла):
Якось не виходить з веселощами останнім часом.
Та ще з постійними відключеннями світла ніколи почитати перед сном щось путнє, а потім тут поцитувати.
Натисніть, щоб розгорнути...
Павербанк і лампа до нього?
Є такі лампи шо школярі уроки з ними без світла роблять, і вони недорогі.
 
Ви повинні увійти або зареєструватися, щоб відповісти.
Назад
Зверху Знизу