Але, це все "дрібниці", справжнє полювання йде на Пороха. Їх мета - вичавити його з країни, щоб він не міг навіть носа висунути, а ще краще - посадити. Для цього ху_ло погодився навіть пожертвувати своїм кумом, який йому вже став не до потреби, і якому шиють якісь оборудки з російським бензином, який начебто вони продавали разом із Порохом.
С Гримчаком там судя по всему мутная тема, и Зе к ней не имеет ни малейшего отношения:
"Генеральний, прости господи, прокурор, який зненацька довідався про затримання одного зі своїх найближчих друзів Юрія Гримчака, повідомив те, чого говорити йому не можна було ні в якому випадку – що Гримчак був викритий на отриманні хабара в розмірі 480 тис. доларів. Бо в такому разі кримінальне провадження щодо Гримчака мало б розслідуватись Національним антикорупційним бюро України під процесуальним керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. А, насправді, Гримчака затримали в «справі Майдану», яке вже п’ять років безуспішно розслідує Сергій Горбатюк.
Оскільки з процесуальної точки зору має місце явна туфта й фальсифікація матеріалів кримінального провадження, дозволю собі висловити припущення, що ж відбулось насправді.
Передусім хочу зазначити, що Юрія Миколайовича Гримчака я знаю вже 30 років – ми з ним обидва донеччани, ровесники й з кінця 80-х років брали активну участь у суспільно-політичному житті Донецька. Щоправда – по різні боки барикади. Я був у числі тих, хто створював у шахтарській столиці перші осередки Товариства української мови та Народного Руху України, а Гримчак разом з братами Корніловими під орудою КДБ боровся з українським буржуазним націоналізмом, створював «Интердвижение Донбасса», намагався зривати наші мітинги та вимагав від третього секретаря Донецького обкому КПУ Петра Симоненка відокремити Донецьк від України у відповідь на проголошення Незалежності.
Спілкуватись ми стали значно пізніше – у 2002 році, завдяки Юрію Луценку, найближчим другом і соратником якого є Гримчак. Я можу довго розповідати, як народний депутат Луценко та його помічник-консультант Гримчак проводили мітинги в Донецьку під червоними прапорами чи як 22 квітня 2004 року найняли автовежу, підігнали під пам’ятник Леніну в центрі міста й з любов’ю помили загиджену голубами лисину вождя світового пролетаріату. Довго можу розповідати й про те, як Луценко та Гримчак разом боролись за грошові знаки, особливо після того, як зусиллями міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка Юрій Гримчак у 2005 році був призначений заступником голови Донецької облдержадміністрації з питань зв’язків з правоохоронними органами. Чого варта лише історія про те, як Гримчак за 50 тис. доларів пообіцяв податковому міліціонеру Артему Федоровському посаду начальника Ворошиловського райвідділу міліції? А історія з полковником міліції Романом Єрохіним, за вбивство якого зараз судять екс-народного депутата Шепелєва? – Між тим, Єрохіна, який під покровительством Луценка відкривав конвертаційні центри, познайомив з паном міністром саме Гримчак.
Отже, я ні на секунду не сумніваюсь у здатності Юрія Миколайовича взяти 480 тис. доларів хабара. Але є нюанс – цей злочин належить до виключної підслідності НАБУ. А директор НАБУ Артем Ситник, вочевидь, не хотів ставити до відома керівника САП Назара Холодницького. Чому? – Скоріше за все тому, що Гримчак, як і судді Окружного адміністративного суду Києва, розроблявся Ситником на чиєсь замовлення й Артем Сергійович не поспішав ділитись копійкою з Назаром Івановичем. Та й не ті в них відносини, щоби Ситник розповідав Холодницькому про «ліві» заробітки.
Але без прокурора орган досудового розслідування, яким є НАБУ, не може кроку ступити. І тоді Ситник домовився з начальником Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергієм Горбатюком, який, по-перше, має кишенькових прокурорів, що виконують будь-яку його забаганку, а, по-друге, люто ненавидить Юрія Луценка й, напевно, не став би інформувати генерального, прости господи, прокурора про процесуальні перспективи його друга Гримчака. Одначе прокуратура давно втратила повноваження органу досудового розслідування, зараз завершує слідство в старих справах і не може реєструвати нові кримінальні провадження. А якщо провадження зареєструє НАБУ, тоді процкерівництво здійснюватиме САП.
І тоді була вчинена примітивна фальсифікація – епізод по Гримчаку вписали в «справу Майдану», зареєстровану ще в лютому 2014 року (кримінальне провадження №12014000000000046 від 4 лютого 2014 року) у зв’язку з вбивствами, викраденнями та порушенням прав учасників акцій протесту в Києві (зокрема, саме в межах цього провадження розслідувалось побиття Тетяни Чорновол). А щоби провадження не належало до підслідності НАБУ, епізод був внесений у ЄРДР не за статтею 368 («прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою») чи 369-2 («зловживання впливом») КК України, а за ч.4 ст.190 КК України – «шахрайство». Ну і залучили СБУ, благо, лейтенант Баканов не усвідомлює, що саме він підписує. До речі, дозвіл на проведення обшуку вдома в Гримчака дала 12 серпня 2019 року суддя Наталія Лямзіна все того ж Деснянського районного суду Чернігова, який дозволив обшукувати кабінети суддів Окружного адміністративного суду Києва, при цьому клопотання підписав прокурор Володимир Приходько, який нужденно «розслідує» справу про викрадення Ігоря Луценка та Юрія Вербицького попри професійну неспроможність. Зокрема, прокурор Приходько знаменитий тим, що в робочий час відвідує спортзал, позаяк не знає, чим зайнятись за основним місцем роботи.
Таким чином, слідчі дії з другом Луценка проводяться не в Генеральній прокуратурі, а в Управлінні спеціальних розслідувань, яке лише формально перебуває в структурі Генпрокуратури, а, фактично, не підпорядковано нікому. Це Управління було створено для розслідування «справ Майдану», начальник Управління Сергій Горбатюк знаходиться в стані публічного конфлікту з Луценком та всіма його заступниками, ні перед ким не звітує й має своїх прокурорів, які виділені в окремий відділ.
Що ж стосується «справи Гримчака», то при тому, що на Юрії Миколайовичу нема де тавра ставити, справа явна сфальсифікована, а розслідування ведеться неналежним органом з кричущим порушенням вимог процесуального закону. Це зроблено свідомо, оскільки в разі, якби досудове розслідування велось на законних підставах, процесуальне керівництво мала б здійснювати Спеціалізована антикорупційна прокуратура. А цього Ситнику з якихось причин не хочеться.
І головний нюанс. Реєстрація кримінального провадження за ознаками ч.4 ст. 190 КК України, тобто шахрайства, означає, що, з точки зору слідства, Гримчак брав гроші не з метою передати їх якомусь судді або чиновнику Мінкульту за прийняття неправомірного рішення в інтересах забудовника-хабародавця (саме таку версію озвучив Луценко), а що він планував обманути забудовника й залишити ці гроші собі, не маючи реальних можливостей «вирішити проблему». Тобто, ніякої системної корупції немає, є лише окремі шахрайські вчинки з боку окремих громадян."
