Святе подриганіє
Опубліковано Сімейний портал
0 18 вересня 2015 р.
Був в одному селі піп, і був він заможний, мав багацько сінокосу і чистої землі.
Як прийшла косовиця, то піп послав косарів косить у понеділок.
Накосили косарі сіна, і лежало те сіно до п'ятниці. В п'ятницю піп перевернув на другий бік, а в суботу хотів згромадити, та щось йому перебило, то й не громадив.
У суботу ввечері править піп вечерню і каже людям:
– Люди добрі, взавтра ви рано вставайте і йдіть на служеніє, бо треба рано правити утреню… Як одправлю, піду сіно громадити.
В неділю рано піп зібрався правити службу. Саме взяв Євангеліє в руки, як почув – щось тарабанить. Стоїть і слухає, забув і про утреню. Та ось заходить паламар. Піп питає:
– Що це тарабанить?
Той каже:
– Дощ іде.
Піп аж засвистав:
– Ф'ю-ф'ю-ф'ю… пропало сіно…
Та й каже людям:
– Глядіть, люди, на мене, що я буду робити, то й ви швиденько те робіть…
Почав піп правити, взяв кадильницю і став нею махати… А з кадильниці як випаде жарина, та й попала в халяву попові. Виймав-виймав її піп, але не вийняв. Бере далі лягає, задирає догори ногу і витрушує жарину.
А люди бачать, що піп ліг і трусить ногою, давай і собі падати й трусити ногами.
Потім приходять люди додому і розказують:
– Ото коли б ви бачили, що сьогодні було в церкві! Ще ніколи так не правилось…
– Що ж там було? – питають.
– Було «святе подриганіє». Падали всі на підлогу, тріпали ногами, свистали й казали: «Пропало наше сіно…»
Дивувалися старі люди:
«А й справді, ще так ніколи не правилось у церкві».
Оба лєняцца - і правоє, і лєвоє... 
