Мої роки до 30 пройшли приблизно так, як у тебе. Я ніколи не міг постояти за себе ні на словах, ні фізично (хоча розмірами природа не образила). Інтелігентна родина — лаятися чи тим більше ******* когось — це табу. Відповідно у чоловічій компанії я відчував себе «омежкою», а дівчата звертали на мене нуль уваги.
Звичайно у мене було велике нерозділене кохання, через яке усе інше у житті здавалося неважливим. Насправді кохання — це дуже небезпечний ********, який змінює свідомість гірше за ЛСД, викликає болісну залежність і психічну ломку. Закінчилося усе депресією і спробою суїциду.
На щастя у цій спробі загинула тільки половина мене — та, яка найбільше страждала! (мабуть та сама «душа»).
Я зрозумів одне: справжнього кохання у мене ніколи не буде. Так — це відбирає головний сенс життя, але у житті ще є на що подивитися. Це — як кіно: встати та піти можна у будь-який час. Але можна і додивитися до кінця: тим більше що життя не таке вже і довге і пролітає швидко (особливо на роботі).
Натомість я відмінно вчився, отримав червоний диплом, потрапив на роботу в найкращу (на той час) ІТ компанію Харкова. З грошима проблеми були вирішені. Жити «під ковпаком» батьків вже було не потрібно — отже я знімав хату десь с 23 років.
На 30 років я зробив собі 2 великих подарунки: власну квартиру і **** за гроші. Це допомогло мені навчитися розділяти **** як чудове задоволення та кохання (як болісну залежність).
Більшість часу пройшла на роботі — переважно великі легасі ентерпрайз проекти — робота складна і нудна. Два тиждні відпустки — оце справжнє життя. Я пройшов пішки майже усе південне узбережжя Криму, потім (коли Крим віджали), решту чорноморського узбережжя під Одесою, а також частину Азовського узбережжя.
Це доводить що у житті є багато чудового, окрім ****у. Купатися у шторм чи грітися у гарячому джерелі, дивитися з гори на море, засинати дивлячись на зорі — природа дає нам більше, ніж можна придбати за будь-які гроші!
Зараз мені під 50 — і я часто думаю як по-іншому могло скластися моє життя. У мене є приклад родичів, знайомих: прикладів кохання на усе життя і безпроблемної родини — я не бачив. Багато хто розводився, судився, «воював» з колишніми за дітей чи майно. Хтось живе «каблуком» і тікає не роботу від дружини — стерви. У когось дружина і діти живуть окремо, а він їм тільки гроші переводить. Дивлячись на це — я розумію скільки нервів я зберіг не граючи у ці «бранчі ігри».
P.S. Якщо тебе усе ще цікавить чому жінки завжди обирають «альфа» — самців (навіть якщо вони грубі та агресивні) і ігнорують «омежок» (хоча вони більш ласкаві і навіть вірні). То он проста відповідь від жінок — усе на базі інстинктів. Жінка знає що самець завжди сильніше за неї. Якщо вона приваблива — то на неї звертає увагу багато чоловіків. Але що буде, як вона обере на самого сильного та агресивного, а слабкого (якогось поета — романтика)? Звичайно агресивний альфа просто поб’є конкурента і візьме «здобич» собі! Тому інстинкт штовхає жінку обирати альфа, який зможе захистити її від домагань інших самців!
Отже аби привабити жінку треба продемонструвати що маєш сили її захистити у будь — якій ситуації. Якщо ти не впевнений у собі ботан — на тебе не будуть звертати уваги взагалі. Ні модний одяг, ні крута тачка, ні гроші не допоможуть — ти або «крутий» і маєш силу у реальному житті(!) - або у тебе заберуть усе: і тачку і дівчину.
Інша справа якщо тобі від дівчини потрібен **** — тут будь-які пропозиції за твої гроші. Багато дівчат цілком влаштовують такі стосунки: вони отримують необхідний ресурс без «кухонного рабства» чи необхідності піклуватися про «велику дитину».
Підсумовуючи: справжнє, безкорисне, щіре, вічне кохання існує тільки у мріях. У реальному житті чоловік та жінка — різні люди, у кожного свої мрії. Отже тебе не будуть кохати і усіляко догоджати тільки за те, що ти є! Для початку подумай що ти готовий робити для коханої людини, що віддавати, якими своїми інтересами нехтувати. І ще — від чого не готовий відмовитися заради родини.
Бо якщо зазирнути у чоловічі мрії — то справді виявиться що для щастя потрібна не дружина, а рабиня! Яка буде усіляко догоджати — і щонайменше вимагати у відповідь.
