КАРТУ КУПИ, ЛАПОТЬ!
(Для тих, хто не читає довгі тексти - виношу основний блок сюди)
Тепер по Станиці більш досконально. Станиця наша.
Повторюю – Станиця Луганська наша, її ніхто не здавав.
Прибрали в глибину (метрів на 800) одну позицію, яку раніше втулили біля КПВВ.
Позиція не надто значна у стратегічному плані.
Якщо у відповідь на цей марш вороги приберуть і свою позицію – тоді ми навіть виграли, бо якраз спірна позиція, яку мусять прибрати орки, той самий відомий Князь Ігор – значна у стратегічному плані. Це висотка, з якої буде дуже зручно в разі початку бойових дій… ну, ви зрозуміли.
Але орки не відійдуть з цієї позиції (ми б теж з такої не відійшли)
Тому буде правильним повернутись назад (ну, що ж, ми зробили крок назустріч мінським домовленостям, а раз ви не хочете відповісти тим же, звиняйте) – а там хтозна.
Тобто, очікується така собі рокіровочка пішака на ладью. Вона не пройде. Ладью не лишать.
Погано чи добре робити такі рокіровочки?
Як на мене, то однозначно погано. Я завжди була проти гнилого Мінську, я завжди була проти розведення. І багато хто з волонтерів галасував проти розведень минулих років – і ми тоді мріяли, аби ви нас підтримали отак, як ви сьогодні підтримали галас проти саме цього розведення у Станиці Луганській.
... Отак завжди – спочатку напишеш, а потім думаєш – ей, ти не таво, голубонько? Ти пам’ятаєш, що ти не в бліндажі, не десь на КСП, а ти у фейсбуці. Тож думай, що й кому пишеш.
Отже, пишемо з досадою:
- Отже, вони це все ж зробили. Вони таки почали розведення на Станиці.
У відповідь:
- Ааааааа… Фсьо пропало, наших виводять зі Станиці! Ратуймо станичних патріотів, бо їх тепер усіх на підвал!
Гикнула, перехрестилась, уважно вчиталась у новину і уточнюю:
- Отже, наші першими почали розведення військ. Відвели ОДНУ позицію на ОДИН кілометр. Це означає перенесення однієї, повторюю, однієї позиції на один кілометр. В очікуванні, коли ворог виконає домовленості і відведе свою позицію теж на кілометр.
У відповідь:
- Ааааааа… Наші зливають Луганську область, нас всєх убют! Тепер сіра зона луганщини збільшилась!
Видихнула. Звичайно, що збільшилась.
Потім згадала, як вони уявляють собі сіру зону. Вони уявляють її такою смугою землі, по якій лише повзком, в’юном звиваючись між протитанковими мінами.
Ще раз перехрестилась, пояснила, що сіра зона Станички на КПВВ – це такий собі трохи асфальтований простір, яким щодня шастають тисячі народу. І контролюють цей простір погранці. Що ніхто з ворогів туди поки що не заходить, що наші стволи контролюють цей простір теж, що…….
У відповідь:
- Аааааааааа… Українські прикордонники лишились сам-на-сам з ворогом! Повторення чотирнадцятого року!
Гикнула, перехрестилась, та й тред закрила.
Ну, що пояснювати людям, які мають якесь щире уявлення про фронт, уявлення це базується на якихось обривочних знаннях, взятих з фільмів про Другу світову, афганську, чеченську, хтось дивився Апокаліпсіс опять же, весь цей соус густо здобрено фільмом «Кіборги» - і все це, звичайно, прекрасно. Хоч щось вони там уявляють. Але!
… але вони не знають основного.
Вони не знають карти бойових дій своєї війни.
Та й так подумати – а нащо їм карта, їм у новинах все пояснять. Та й так подумати – а нащо їм взагалі це знати?
Я знала двох людей, які ніколи не були на нашому фронті, але карту АТО знали досконально. Одного я знала особисто, він геодезист, йому було легше. Про другого мені розповідали – що він був дуже немолодим чоловіком, і коли почалась війна, перше, що він зробив, це повісив карту Луганської та Донецької у себе вдома, і відмічав прапорцями просування (чи відступи) наших військ.
Оце я поважаю.
Перед цим я знімаю шляпу.
Не бути. Не бачити. Але знати, бо цікавитись. Але я знала всього двох таких людей.
Он тоже ржал про сладкие потоки, думал, шо **** сою в тепло пристроил навсегда, и терь может пилить краюху просто пытаясь оправдать в фейсбучике любую преступную ***ню воров.
) а тут вже пише про "балістичну пластину з отворами" 
) белой пеленой сояла перед ее глазами. А теперь, ****, прозрела
