ДОВІДКА
СБУ про діяльність ОУН-УПА (№113 від 30 липня 1993 р.)
Відповідно до постанови Президії Верховної Ради України від 1 лютого 1993 року №2964-ХІІ «Про перевірку діяльності ОУН-УПА» та вказівки керівництва Служби безпеки України робочою групою співробітників Служби проведено вивчення наявних архівних матеріалів колишніх НКДБ-КДБ УРСР ( документів органів безпеки, матеріалів, які були підготовлені безпосередньо учасниками і керівниками ОУН-УПА, трофейних документів німецької імперської канцелярії та інших ), котрі мають відношення до діяльності Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА).
Організація Українських Націоналістів виникла за кордонами Української РСР внаслідок консолідації діяльності різних націоналістичних формувань, переважно молодіжних, в середовищі української еміграції. Основну роль в її створенні відіграв полковник Євген Коновалець, колишній **** уряду Петлюри. 28 січня 1929 року у Відні (Австрія) відбувся І конгрес Українських націоналістів (КУН), який став початком існування ОУН. Головним напрямком діяльності ОУН в той період була пропаганда основної ідеї українських націоналістів – створення української самостійної держави, насамперед на західноукраїнських землях, які входили до складу Польщі. Разом з тим здійснювалися терористичні акти щодо представників польської влади, яка утискувала права українців на самовизначення.
Зокрема, в 30-х роках від рук учасників ОУН загинув комісар польської поліції у Львові Еміліан Чеховський, польський посол Тадеуш Голувко, представник радянського консульства у Львові Олексій Майлов, польський міністр внутрішніх справ Броніслав Пєрацький.
Внаслідок відповідних заходів польської поліції було заарештовано крайовий провід ОУН у Галичині, в тому числі Степана Бандеру та Миколу Лебедя, які організували вбивство Пєрацького (згодом звільнені гітлерівцями після окупації Польщі).
На початку другої світової війни, коли Польща перестала існувати як самостійна держава, а західноукраїнські землі увійшли до складу Української РСР, підпільна сітка ОУН, яка збереглася, почала активно готувати кадри для збройної боротьби проти радянської влади на випадок воєнного нападу ******ської Німеччини на СРСР.
У спеціальному документі під назвою «Наші основні завдання» провід ОУН давав такі вказівки: «Наша основная цель в ликвидации врага – Москвы», для цього пропонувалось: «Узнать… и изучить территорию, топографию данной месности ( реки, мосты, леса, болота, дороги, селения, высоты, искусственные предметы, казармы, укрепления и т.д.), административное деление территории (районы, области и т.д.). Положение вражеских сил – вражеские военные гарнизоны, команды НКВД, сеть ****отов, месторасположение КП(б)У и комсомола, принадлежащие Москве здания, роды вражеской акции и митинги, радио, преследование, тактика НКВД и т.д.
Всё это для того, чтобы знать где, когда и как ******* по врагу».
(Арх. спр. №68, арк..34. У справі копія документа виконана російською мовою).
У лютому 1940 року відбувся розкол з причини боротьби за лідерство в ОУН між Андрієм Мельником, котрий очолив цю організацію після загибелі Є.Коновальця, і С.Бандерою, який мав авторитет серед молодих галицьких радикалів. З того часу прихильників Мельника стали називати «мельниківцями» (ОУН-м), а прихильників Бандери – «бандерівцями» (ОУН-б). Обидва табори дотримувались основних догматів українського націоналізму, але тактику боротьби за створення самостійної української держави вибрали різну. Якщо «мельниківці» всі надії покладали на допомогу гітлерівської Німеччини у визволенні України, то «бандерівці» створювали підпільні озброєні структури для найшвидшого визволення українських земель від більшовиків, також використовуючи зв'язок з німцями.
Архівними матеріалами підтверджується існування такого зв'язку керівників ОУН з німецькими спецслужбами.
Так, полонений полковник Ервін Штольце, начальник відділу «Абвер-Берлін», показав на допиті 29 травня 1945 року: «Нами был завербован руководитель украинского националистического движения полковник петлюровской армии Коновалец, через котрого в Польше, в областях Западной Украины, проводились террористические акты и диверсии.
В начале 1938 года я лично получил указания от адмирала Канариса о переключении имеющейся агентуры из числа украинских националистов на непосредственную работу против Советского Союза. Коновалец охотно согласился переключить часть националистического подполья против Советского Союза…
Для сохранения условий конспирации был завербован по его (Коновальца) рекомендации украинский националист ротмистр петлюровской армии Ярый под кличкой «Консул-2», который использовался нами как агент-связник между нами и Коновальцем.
После убийства Коновальца украинское националистическое движение возглавил полковник Мельник Андрей… В конце 1938 года или в начале 1939 года Лахузену была организована встреча с Мельником, во время которой последний был завербован и получил кличку «Консул» ( во время вербовки я тоже присутствовал…).
После окончания войны с Польшей Германия усиленно готовилась к войне против Советского Союза и потому по линии Абвера принимались меры активизации подрывной деятельности, так как те мероприятия, которые проводились через Мельника и другую агентуру, оказались недостаточными.
В этих целях был завербован видный украинский националист Бандера Степан, который в ходе войны был освобождён из тюрьмы, куда он был заключён польскими властями…
В начале 1940 года нам стало известно о трениях между нашими агентами Мельником и Бандерой, которые ведут к расколу в рядах ОУН.
…Немецкой разведке в период подготовки к войне против СССР, когда необходимо было все для подрывной деятельности, эти трения, тем более раскол, были невыгодны. Поэтому по указанию Канариса летом 1940 года мною принимались меры к примирению Мельника с Бандерой с целью концентрации всех возможностей ОУН для борьбы с советской властью.
...Несмотря на мои усилия во время встреч с Мельником и Бандерой, я пришел к выводу, что это примирение не состоится из-за существенных различий в их характерах. Если Мельник спокойный, интеллигентный, то Бандера — карьерист, фанатик и бандит...
С нападением Германии на Советский Союз Бандера активизировал движение, привлёк на свою сторону особенно активную часть украинских националистов и, по сути, вытеснил Мельника из руководства…
В августе 1941 года Бандера был арестован и содержался нами на даче в пригороде Берлина под домашним арестом. Поводом к аресту послужил тот факт, что он в 1940 году, получив от абвера большую сумму денег для финансирования оуновского подполья и организации разведывательной деятельности против Советского Союза, пытался их присвоить и перевел в один из швейцарских банков. Эти деньги нами были изъяты из банка и снова возвращены Бандере. Аналогичный факт имел место и с Мельником.
…Отдел Абвера активно использовал украинских националистов в ходе всей войны с Советским Союзом.
Из числа украинских националистов формировались отряды для борьбы с советскими партизанами, полицией вербовалась агентура из числа украинских националистов для заброски за линию фронта с целью диверсии, террора, шпионажа и т. д., однако подробностей всей этой работи я не знаю, так как этим занимались непосредственно абверкоманды, абвергруппы, абверштелле, специально в округах оккупированной территории. (Арх. спр. №3772, т.35, арк. 138-142).
Лейтенант «Абверкоммандо-202» Зігфрид Мюллер на допиті 19 вересня 1946 року показав: «В декабре 1944 года Главное Управление немецкой безопасности освободили из заключения Степана Бандеру, который получил под Берлином дачу от отдела 4-Д гестапо.
Бандера с тех. пор находился под персональным наблюдением и работал по указаниям вновь назначенного начальника отдела 4-Д оберштурмбанфюрера Вольфе. В том же месяце Степан Бандера прибыл в распоряжение «Абверкоммандо-202» в г. Краков и лично инструктировал подготовленную нами агентуру, направляемую для связи в штаб УПА...
Бандера в моём присутствии лично инструктировал этих агентов и передал через них в штаб УПА приказание об активизации работы в тылу Красной Армии и налаживании регулярной связи с «Абверкоммандо-202».
Бандера имел указание… собрать всех украинских националистов в районе Берлина и оборонять город от наступающих частей Красной Армии.
Бандера создал отряды украинских националистов, которые действовали в составе фольксштурма, а сам бежал. Он покинул дачу отдела 4-Д и выехал в г.Веймар». (Арх.. спр. №372, т.35, арк. 132-137).
Як відомо, в 1944 році на Великому зборі ОУН була створена Українська Головна Визвольна Рада як «всенародне представництво України».
В архіві є копії у вигляді мікроплівок трофейних німецьких документів, котрі були закуплені СРСР у «Американської асоціації істориків по вивченню воєнних документів». У цілій серії кадрів ( № 1006- 15 мікрокопії Т - 454 рулону 91), згідно наявної анотації (арк. 35), є відомості, що відносяться до історії Української Головної Визвольної Ради (УГВР). З німецьких документів вбачається, що «Положення про УГВР» та «універсали» були підготовлені у відомстві Розенберга. ( Коротка анотація до трофейних німецьких мікроплівок арх. №372, арк. 35).
Ще в 1939 році на території так званого «генерал-губернаторства» під керівництвом гестапо і Абверу в містах Кракові, Криниці, Закопане, а також пізніше – в період окупації у Львові та інших місцях, згідно вказівкам Бандери, були створені курси по навчанню шпигунів, диверсантів, терористів, котрі закидались в радянський тил для підривної діяльності на користь німців. Радисти забезпечувались радіоапаратурою, диверсанти та терористи – вибуховими матеріалами і зброєю.
В наявних матеріалах подається, що «… в период оккупации немецкими войсками территории Польши с 1939 г. по 1942 г. в г. Закопане дислоцировалась и функционировала немецкая диверсионно-разведывательная школа для заброски в тыл Советского Союза с разведывательными целями, которая была организована немцами в контакте с центральным «проводом» ОУН. В школу подбирались наиболее видне учасники ОУН. Формированием школы руководил Лебедь Николай, видный учасник ОУН, под псевдонимом «Игорь», «Вильный»…Отобранные кандидатуры для обучения в разведывательно - диверсионной школе концентрировались в г.Кракове, а в декабре 1940 г. около 500 человек были направлены в г. Закопане, где разместились в вилле бывшего польського президента Мостицкого. Руководителем школы являлся капитан войск «СС» Кригер, который затем в период оккупации Западной Украины являлся начальником гестапо в г. Станиславе, заместителем Кригера являлся Лебедь Николай, который одновременно был начальником учебной части и лично вёл отдельные дисциплины, в частности, по военному обучению курсантов…» (Арх.. спр. №372, т.37, арк. 353-355).
Центр ОУН знаходився у Кракові. Безпосередньо в Україні роботу націоналістичного підпілля очолювала Львівська крайова екзекутива ОУН, а у областях – окружні екзекутиви.
Під час проведених НКВС УРСР в 1940 р. заходів проти ОУН були виявлені та заарештовані практично всі керівники екзекутив і інших організаційних структур ОУН в західних областях України. Із доповідної записки в НКВС СРСР вбачається, що: « на 1сентября 1940 года общее количество членов ОУН, проводивших антисоветскую деятельность в Западных областях Украины, составляла (согласно полученным следственным путем данным, требующих уточнения) 5500 чел., подчинённых единому руководству Львовской краевой «екзекутивы». Вскрыта их материально-техническая база, связи с зарубежными центрами, добыты шифры и коды, что позволило в полной мере выявить подпольную сеть ОУН, изъять склады с оружием и боеприпасами».
В одному із зашифрованих документів, які були знайдені у заарештованого зв'язківця, Бандера наказував: «Вышлите людей на Буковину и Бессарабию, а также в Литву: - в первую очередь для разведки территории и изыскания возможностей установления связей…Передайте военные книги, карты, газеты, образцы документов, политическую информацию…****** за шпионские сведения мы достанем…» (фонд 2, опис 12, пор. 6, арк. 185-187. У справі копія документа виконана російською мовою).
Розгром організаційних структур значною мірою послабив позиції ОУН в Україні, але не зупинив її діяльності повністю. Продовжувалися пропагандистські акції серед населення, розповсюджувалися матеріали Постанов І-го конгресу українських націоналістів, який відбувся у Відні в 1929 р.
Поряд з цим з'явились й інші документи – для вузького кола осіб, в яких керівники ОУН-б роз'яснювали свої цілі, завдання і шляхи їх здійснення.
Так, в машинописному документі «Вказівки на перші дні організації державного життя» (дата не зазначена) проголошувалася «політично-мілітарна диктатура ОУН як система влади», «будова ОУН – на провідницькому принципі»… Стосовно національних меншин, які проживали в Україні, вказувалось: «Національні меншини поділяються на а) приязні нам… б) ворожі нам *******, поляки, ***и…
а) Мають однакові права з українцями, уможливлюємо їм поворот в їх батьківщину.
б) Винищування в боротьбі зокрема тих, що боронитимуть режиму; винищування головно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагалі унеможливлюємо продукування інтелігенції, себто доступ до шкіл і т.д. Напр.. т.зв. польських селян асимілювати, усвідомлюючи їм, що вони українці, тільки латинського обряду…Проводирів нищити, ***ів ізолювати, поусувати з урядів, щоб уникнути саботажу, тим більше москалів і поляків. Коли б була непоборна потреба оставити в господарськім апараті ***а, поставити йому нашого міліціянта над головою й ліквідувати за найменші провини.
Керівниками поодинокіх галузей життя можуть бути лише українці, не чужинці – вороги.
Наша влада мусить бути страшна для її противників. Терор для чужинців – ворогів і для своїх зрадників».
(Арх. спр. №376, т. 6, арк.294-302).
У брошурі ОУН «Нація як спеціес», виготовленої типографським способом, зазначалося: « Право до української землі, українського імені і української ідеї мають тільки українці… Мішані подружжя поборюємо і мусимо знищити можливість їх повстання. Сам факт їх існування чи творіння вважаємо злочином національної зради».
(Арх. спр. №376, т. 6, арк. 1-8 ).
Внаслідок співробітництва ОУНівського керівництва бандерівського напрямку з німецькими спецслужбами незадовго перед війною було створене озброєне формування «Дружини українських націоналістів». Воно складалось з двох батальйонів – «Нахтігаль» і «Роланд», що призначались для проведення диверсійних операцій. (Фонд 1, опис 4 за 1954 рік, пор. № 3, с. 55-133).
Початок війни ******ської Німеччини з Радянським Союзом був зустрінутий як явище, що сприяло б досягненню головної мети – створенню Української Соборної Самостійної Держави (УССД).
(Необходимое уточнение. Под понятим «Соборная» следует понимать не сегодняшнее значение этого слова, а такое украинское государство, которое включает в себя, в произвольном толковании ОУН, все украинские этнографические территории, охватывающие не только часть территории Российской Федерации, но и Белоруссии, Польши, Словакии, Румынии, Молдавии. Эта стратегическая цель ОУН, “соборность”, означала экспансию и передел существующих границ. См. Воззвание І Конгресса Украинских Националистов 1929 года. – Новоросс).
Вже 30 червня 1941 р. без погодження з німцями в м.Львові ОУН(б) проголосила про створення «Крайового правління Західних областей України» на чолі з головою Ярославом Стецьком – до часу створення Центральної влади у Києві.
В акті про цю подію підкреслювалось лояльне відношення ОУН до Німеччини:
«Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Великою Німеччиною, що під проводом Вождя Адольфа Гiтлєра творить новий лад в Європі і в світі… Українська…Армія…боротиметься дальше спільно з союзною німецькою армією за … новий лад у цілому світі…
Привіт Творцеві і Вождеві Великої Німеччини – Адольфові Гітлерові!
Привіт Славній Німецькій Непобідимій Армії!»
(Звіт з Національних Зборів українців Західної України, яки відбулися 30 червня 1941 р. Арх. спр. № 376, т. 4, арк. 51).
Проте дії оунівців по створенню державності ( навіть фактично під протекторатом ******ської Німеччини ) не співпадали з планами вищого політичного керівництва Рейху. Надійшла відповідна реакція – через декілька днів після акту проголошення «самостійного українського уряду» Бандера і його найближчі прихильники були заарештовані.
Незважаючи не репресивні заходи, які вживалися німцями щодо керівництва ОУН, Крайовий Провід в серпні 1941 р. виступив з заявою, в котрій зазначалося:
«ОУН не йде – всупереч провокативним вісткам шкідників української справи на боротьбу проти Німеччини… У своїй дальшій боротьбі ОУН вдержить та буде старатися розбудувати співпрацю з Німеччиною та з усіма тими силами, що… борються проти найбільшого ворога України – московського більшовизму». (Арх. спр. № 376, т. 4, арк. 54).
Слідом за передовими частинами німецької армії йшли групи «мельниківців», які у зайнятих німцями містах і селах створювали з дозволу окупантів і під їх контролем органи влади у вигляді управ різних рівнів. Створена ними українська поліція несла охоронну службу в тилу німецької армії, брала участь у боротьбі з партизанами і червоним підпіллям.
Документи свідчать, що з перших днів між бандерівцями і мельниківцями почалася боротьба за керівні посади в установах, що створювались німцями. Мельниківцям вдалося взяти під свій вплив ряд установ і організацій. Наприклад, у м. Рівному мельниківці заволоділи редакцією газети «Волинь», обласною типографією, театром тощо. Займаючи керівні посади у редакціях газет в окупованих німцями областях, вони популяризували ******ську ідеологію, закликали молодь вступати до німецьких формувань.
Боротьба між «мельниківцями» і «бандерівцями» загострилась,справа дійшла до вбивства ( у м. Житомирі бандерівці вбили членів мельниківського проводу Сциборського і Сеника, а біля Луцька був вбитий мельниківець Шульга).
_________________
.
