предателей СБ ещё тогда вычисляло и вешало, в лучшем случае:
Українська Повстанська Армія народилася 20 червня 1940 року, бо тоді відбулася широка нарада в Президента УНР Андрія Лівицького, на якій Тарасу Бульбі-Боровцю видано наказ про формування українських збройних сил. Науковцями та істориками встановлено, що перші підрозділи УПА з‘явилися на початку Великої Вітчизняної, ще наприкінці червня 1941 року в м.Олевську на Житомирщині. На місцевому стадіоні в урочистій обстановці було освячено вояків УПА „Поліська Січ”.
Боротьба за УПА
Не багатьом відомо, що у березні 1943 року склалася ситуація, коли діяло дві УПА. До існуючої під командою Тараса Бульби-Боровця додалася новоутворена, точніше перейменована бандерівська. До 15 березня це були Військові Відділи ОУН. До Головної Команди УПА Отамана Тараса Бульби прибули представники Бандери-Лебедя з пропозиціями не визнавати підлеглості уряду УНР, а підпорядковуватися Проводу ОУН Бандери. Військові підрозділи ОУН повинні увійти в склад бульбівської УПА, яка зобов”язувалася мати партійних комісарів, примусово до своїх лав мобілізовувати молодь, очистити українські землі від польського населення. Із восьми пунктів пропозицій штаб Тараса Бульби-Боровця погодився лише з одним – включення в лави УПА військових відділів бандерівців, що діяли б під єдиною назвою УПА і якими керували із спільного штабу. Побачивши, що бульбівських військ не поставити під партійний контроль ОУН, група Бандери –Лебедя перейменувала свої військові відділи в УПА.
Це був той час, коли до усіх непорозумінь додалась так звана волинська різня. Всім винним і безневинним селянам, що мешкали в Західній Україні, ОУН винесла вирок смерті. „Одної ночі лебедівці карають мечем та вогнем польське село. Вдень німці з польською поліцією карають за це п”ять українських сіл. На другу ніч большевики з поляками палять за те саме ще п”ять українських сіл та дострілюють вцілілих утікачів по лісах”,-- згадував Тарас Бульба-Боровець.
Щоб відмежуватися від новоствореної УПА , що здійснювала задуми Миколи Лебедя, 20 липня 1943 року Головна Команда УПА Тараса Бульби-Боровця змінила свою назву. Відтоді вона стала Українською Народною Революційною Армією.
Проливалася братська кров
Керівництво прославленої української армії під новою назвою вважало за злочин криваві дії бандерівців і прийняло відповідну відозву. Через це щодо отамана Тараса Бульби-Боровця та його штабу Микола Лебедь разом зі спільниками виніс вирок смерті. Так серед українських військових угруповань розпочалась маловідома громадянська війна. Прикро, але факт, що УНРА, яка під назвою УПА набула багатющого бойового досвіду, українські патріоти почали називати бандою, а командування – агентами Берліна, Лондона і навіть Москви. Не одна сотня бульбівців загинула від рук бандерівців. Тарас Бульба-Боровець опинився на роздоріжжі: що робити – дати відсіч засліпленим братовбивцям чи маневрувати, робити певні поступки бандерівцям, аби уникнути великого кровопролиття? Згідно з директивою Президента УНР Андрія Лівицького бульбівці вибрали другий шлях, щоб уникнути масового братовбивства. Тарас Бульба-Боровець пропонував створити Українську Народну Революційну Раду, котра координувала дії різних українських повстанських формувань. Одначе з боку бандерівців не було зустрічних кроків. Командувач УНРА Отаман Тарас Бульба-Боровець в останньому зверненні до націоналістів зауважив: „Українську державу зможемо збудувати лише тоді, коли об’єднаємо під одним прапором боротьби за незалежність весь народ, кожну гвинтівку, кожного українця без огляду на його політичні переконання ,без огляду на те, чим він був учора. І тому ми дуже тішилися б, коли б сьогодні наш товариш по революційній боротьбі Степан Бандера був на волі і мав вплив на роботу Вашої організації. Ми глибоко переконані, що цей революціонер після гіркого досвіду з „тотальною диктатурою” 1941 року, що позначилася смертю таких людей, як полковник М. Сціборський, сьогодні поставив би роботу Вашої організації на правдивий шлях, на шлях всенародної консолідації і будови муру єдиного революційного фронту. Але, на жаль, Степана Бандери серед Вас нема, тому деяка частина української революційної енергії спрямовується на хибний шлях”.
Можливо, й дійсно, коли б Степан Бандера не був ув’язнений, то й подальші стосунки бульбівців з бандерівцями були інакшими. А так відповідь виявилася скропленою кров’ю. У лісі тодішнього Людвипільського району на Рівненщині штаб Отамана Тараса Бульби-Боровця оточили озброєні бандерівці, чимало повстанців тоді загинуло, багато потрапило в полон до підлеглих Миколи Лебедя і було страчено. Серед них дружина Отамана Анна Опоченська, котра не видала таємниць чоловіка. Її стратили нібито за те, що була полькою, хоча достеменно було відомо не тільки СБ Лебедя, що вона донька чеського колоніста з Луцька.
жалобщики
