...Окремо треба говорити про наш зруйнований і окупований невидимими зєльоними чєловєчкамі інформаційний простір. Це зрозуміло, 15 років, знаєте, про це говорю, і в тому самому «Музеї покинутих секретів» про це писала, на прикладі історії Дарини, – про те, коли і як Україна позбулася контролю за своїми медіа, не буду переказувати зайвий раз… І те, що маємо сьогодні, це результат не 5 останніх років, а, як мінімум, 15-ти. Але, якщо чесно, вся ця моя «усна публіцистика» передвиборчого чи міжвиборчого місяця, – бо я, зрештою, кричала і на Захід, погодилася написати есе для Frankfurter Allgemeine Zeitung, я не обламалася й пішла на телебачення, – це теж, знаєте, такий момент підігріву ззовні, коли мені люди почали писати: пані Оксано, ідіть на телебачення, говоріть, щоб люди чули, гріх зараз мовчати, – ну, гріх, то й гріх, я сумлінно зробила в цей місяць усе, що від мене залежало, таким ніби «усним постскриптумом» до «Танка», – але насправді, якщо чесно, у мене була дуже слаба надія, що нам вдасться уникнути ось цієї самої всесвітньої ганьби «Україна вибрала коміка», і я пояснювала технологію «вигравання виборів через серіали» не стільки на те, щоб людей зупинити, скільки – щоб попередити впадання в депресію. Щоб українці про себе не думали, що от, мовляв, повелися, бо дурніших за нас немає, заслужили на премію Дарвіна. Навіть у суботу 20 квітня, в наш «день тиші» вже, давала інтерв’ю RFIі, і вони питали: то що, українці такі наївні? А я казала: це всіх чекає, це завтра у вас буде, ми просто плацдарм для випробовування певних технологій, котрі мають насправді глобальне поширення. А вони кажуть: у нас уже. Маючи на увазі «жовті жилети».
Я недарма раджу всім фільм «Брекзіт». Британців ніби не назвеш найдурнішими в світі, Британія править світом, а, тим не менше, умовна місіс Робінсон кидає все й біжить голосувати за Брекзіт, бо їй сказали, що 70 мільйонів турків до неї приїде, а скільки там всього населення в Туреччині, їй не сказали. І так само наші еквіваленти місіс Робінсон, оті нещасні вчительки, – мені вчора дзвонили знайомі зі Львова, розказували – спостерігачка на дільниці, вчителька, 50 з гаком років, каже: так, я за Зеленського, він же нам зарплату 4000 доларів дасть. Розумієте? Вчителька! Плюс іще 39% чекають зниження тарифів. Ніби можна подумати: як ці люди вулицю переходять?
А з другого боку – перед тим їм рік з кожної ввімкненої праски Юлія Газпромівна вбивала в голову один і той самий мем: тарифи-зубожіння-тарифи-зубожіння, – і де те ЦВК, чи хоч яка-небудь контролююча інстанція, яка би їй сказала, що вона говорить не по темі, що вона фактично обманює виборців, коли обіцяє: виберіть мене Президентом, і я знижу тарифи? Що це брехня і маніпуляція, за яку треба знімати з виборів, бо в обов’язки Президента не входить зниження тарифів, це компетенція уряду! Рік тьотка бреше з кожного стовпа, з кожної праски, з кожної розетки, – і ніхто її не зупиняє. Чому ж наша «місіс Робінсон», чи Галя Петренко, рік оце все безперервно слухаючи, має думати, що її обманюють? Раз це говориться з телевізора, і ніхто не зупиняє й не обурюється, – ну, значить, це норма. І Галя Петренко іде голосувати за зниження тарифів, бо тарифи справді високі.
Я ясно бачила – навіть не технологію, а цей наперед вибудуваний сценарій упокорення, сценарій приниження нетямущого. Адже в чому підлість маніпуляції? Це все одно як скривдити дитину. Всякий шахрай використовує психологічну незахищеність жертви. Тобто жертвами маніпуляцій, як правило, стають якраз люди не найгірші – а навпаки, добрі й довірливі, несхильні думати про інших погано, на кожного дивитися спідлоба й думати «А чи не брешеш ти мені часом?». І от власне експлуатація добрих людських рис во зло – оце і є речі, неприпустимі за будь-якою шкалою цінностей будь-якого суспільства.
І тому мені залежало навіть не на тому, щоб застерегти про небезпеку – я не кидалася під танк, я розуміла, куди той поїзд їде, – але залежало якраз на тому, щоб ті, котрі небезпеку розуміють, не кричали нерозуміючим: ви – ідіоти! Розумієте? Що вирозумілі мали би проявити співчуття. Це дуже складний меседж, і його одна людина в форматі навіть годинного публіцистичного виступу донести, звичайно, не може. Тому що він йде проти течії, суперечить мало не всьому, що в цьому самому нашому-ненашому інформаційному просторі за майже 20 років було навальохано. Але в культурного народу такий меседж повинен бути, в сучасній цивілізації він має звучати.
Я цілу годину говорила на 5 каналі, і один комент на ютюбі до цієї програми мене потряс, переказую як запам’ятала: «людей не держать за лохів, а люди є лохами. Мізки не хакають, бо нема що хакать. Забужко – гуманістка, а гуманізм помер, тому гуманісти не здатні запропонувати жодних нових стратегій». І от від таких речей кров заливає очі, тому що я бачу людину недурну, розуміючу, але я бачу, як її, на ціннісному рівні, «підстрелили» – про це я писала в есеї «Майдан проти матриці»: що головне завдання «злого сценариста», того О’Браяна в Оруелівському «1984» – це якраз змусити тебе почати зневажати людей. І справа тут не в тому, чи гуманізм помер, чи ні – гуманізм у широкому сенсі ніколи не помре, 2000 років минуло, а Христос ще й досі актуальний, і можете вважати, шо він лох, як Юда вважав, – що дав себе розп’ясти, а все одно, рєбята, нічого ви проти нього не вдієте – більшого авторитета людство не виробило! Цей гуманізм може називатися християнським, може ренесансним, просвітницьким, нормативним, чи ще якось, але він БУДЕ! Бо якщо «гуманізм помер», тоді до побачення, гомо сапієнсе. Є в Кейптауні такий модний філософ, Девід Бенатар, який написав кілька книжок про те, що людство повинно вимерти. Це філософія антинаталізму: не треба народжувати, треба щоб людство вимерло як вид, бо, мовляв, життя – це суцільне страждання. І Шопенгауер про подібне говорив, і Еміль Чоран у 20-му столітті теж казав: мій прогноз щодо майбутнього людства настільки точний, що якби я мав дітей, я б їх негайно задушив. Бо з новими технічними можливостями відкриваються і нові можливості зловживання і закріпачення людини, яких не було раніше. І, відповідно, ми входимо в зону «нового жаху»: от досі в історії такого ще не було – а тепер дійсно можна хакати мозок, технології дозволяють… Значить, треба вчитися, як тому протистояти, – спираючись на ті самі «вічні цінності», які дотепер, хай там як, а таки забезпечували тяглість історії, ні? . Але ні фіга цьому не вийде протистояти, якщо вважати, що гуманізм вмер, що люди – лохи, дурне бидло й біомаса. А ті, хто готовий маніпулювати масами в інтересах отримання влади, саме так і вважають, – вони ставляться до людей як до ресурсу, до бидла. I’m very sorry, письменник за визначенням не може ставитися до людей як до об’єктів маніпуляції, письменник професійно зацікавлений в людині як у людині, і це єдина стратегія, яка дає шанс на перемогу. Крапка.
