У кожного з нас є певна точка в житті, коли ти раптом розумієш: не ноутбук керує зарядкою, а зарядка керує тобою.
Це такий дивний етап дорослішання користувача, коли ти перестаєш переживати за продуктивність процесора, а натомість починаєш переживати за довжину кабелю.
Я помітив це в себе не одразу. Спочатку це було щось невинне: я під'єднував ноутбук на ніч, від'єднував зранку, працював собі безтурботно.
А потім одного дня все почало змінюватися. Я відкрив ноутбук, побачив, що заряд не з’явився, і вперше задумався про речі, про які раніше не думав: «А чи добре почувається зарядка?»
Можливо, я занадто прив’язався до техніки, але у мене є підозра, що в певний момент ми всі починаємо ставитися до свого зарядного як до друга, який приходить на допомогу щоразу, коли ноутбук вирішує померти драматично й без попередження.
Мені знадобилося кілька тижнів і один дуже нервовий робочий ранок, щоб зрозуміти, що проблема не в мені, не в ноутбуці, а в тому, що моє зарядне пережило занадто багато.
Справді занадто.
У нього було життя складніше, ніж у більшості людей, яких я знаю: воно падало, тягнулося, перекручувалося, грілося, лежало на сонці, на дивані, на підлозі, його постійно переносили, кидали в рюкзак, затискали меблями... Чесно кажучи, я здивований, що воно взагалі досі працювало.
Тишина.
Темрява.
Нуль реакції.
Якщо чесно, у той момент я хотів розвернутися й піти, поклавши ноутбук на столі, як розбиту чашку з IKEA. Але довелося зібратися, глибоко видихнути і визнати: зарядне більше не з нами. Воно відпрацювало.
Ми прожили з ним гарні часи, і я навіть трохи відчув сум. Ну типу, знаєш, коли стара техніка йде - це як прощатися з частиною свого ритму.
Саме тоді й довелося обирати нове зарядне до ноутбука. Не тому, що це круто, не тому, що хотів апгрейд. Просто тому, що це - єдиний спосіб повернути ноутбук до життя, а собі - нерви.
І, знаєш що? Після цього все стало настільки легше, що я трохи сміявся з себе. Ноутбук почав заряджатися стабільно, не «від настрою».
Кабель перестав поводитися так, ніби він пережив пригоди Індіани Джонса. А я перестав ходити по дому з ноутбуком, шукаючи, де ж та «правильна» розетка, яка змусить старе зарядне працювати.
Вона може здаватися дрібницею, маленькою деталлю, яка не варта уваги, але коли вона виходить з ладу - життя реально стає гіршим.
Тому що ноутбук без зарядки - це, вибач, просто красива коробка з екраном.
Ми можемо довго ігнорувати її проблеми, можемо робити вигляд, що «ще трохи потягне», можемо крутити кабель, шукати правильний кут, сподіватися на диво... але рано чи пізно настає той день, коли треба чесно сказати собі: досить.
І в цій чесності — найбільший комфорт. Нова зарядка - це не покупка, це повернення нормального життя.
Це такий дивний етап дорослішання користувача, коли ти перестаєш переживати за продуктивність процесора, а натомість починаєш переживати за довжину кабелю.
Я помітив це в себе не одразу. Спочатку це було щось невинне: я під'єднував ноутбук на ніч, від'єднував зранку, працював собі безтурботно.
А потім одного дня все почало змінюватися. Я відкрив ноутбук, побачив, що заряд не з’явився, і вперше задумався про речі, про які раніше не думав: «А чи добре почувається зарядка?»
Можливо, я занадто прив’язався до техніки, але у мене є підозра, що в певний момент ми всі починаємо ставитися до свого зарядного як до друга, який приходить на допомогу щоразу, коли ноутбук вирішує померти драматично й без попередження.
Усе починається з дрібниць
Спершу здається, що нічого особливого не відбувається. Ти просто помічаєш:- кабель треба трішки підкрутити, щоб пішов контакт;
- адаптер нагрівається сильніше, ніж хотілося б;
- ноутбук заряджається так повільно, ніби він образився;
- іноді ти торкаєшся зарядки й ловиш себе на думці, що, може, варто купити термозахист.
Мені знадобилося кілька тижнів і один дуже нервовий робочий ранок, щоб зрозуміти, що проблема не в мені, не в ноутбуці, а в тому, що моє зарядне пережило занадто багато.
Справді занадто.
У нього було життя складніше, ніж у більшості людей, яких я знаю: воно падало, тягнулося, перекручувалося, грілося, лежало на сонці, на дивані, на підлозі, його постійно переносили, кидали в рюкзак, затискали меблями... Чесно кажучи, я здивований, що воно взагалі досі працювало.
І от одного дня все стає очевидним
Пам’ятаю той момент: сиджу в кафе, намагаюся доробити роботу, ноутбук уже починає істерично блимати на 9%, я витягаю зарядку, вставляю в розетку - і нічого.Тишина.
Темрява.
Нуль реакції.
Якщо чесно, у той момент я хотів розвернутися й піти, поклавши ноутбук на столі, як розбиту чашку з IKEA. Але довелося зібратися, глибоко видихнути і визнати: зарядне більше не з нами. Воно відпрацювало.
Ми прожили з ним гарні часи, і я навіть трохи відчув сум. Ну типу, знаєш, коли стара техніка йде - це як прощатися з частиною свого ритму.
Як я врешті змирився і зробив те, що давно треба було зробити
Коли я нарешті перестав брехати собі і визнав, що проблема в зарядному, а не в космічних коливаннях, я зайшов подивитися, що підходить до мого ноутбука, які там є роз’єми, які варіанти сумісності.Саме тоді й довелося обирати нове зарядне до ноутбука. Не тому, що це круто, не тому, що хотів апгрейд. Просто тому, що це - єдиний спосіб повернути ноутбук до життя, а собі - нерви.
І, знаєш що? Після цього все стало настільки легше, що я трохи сміявся з себе. Ноутбук почав заряджатися стабільно, не «від настрою».
Кабель перестав поводитися так, ніби він пережив пригоди Індіани Джонса. А я перестав ходити по дому з ноутбуком, шукаючи, де ж та «правильна» розетка, яка змусить старе зарядне працювати.
І от висновок, який я хотів би почути раніше
Зарядка — це не аксесуар. Це — половина ноутбука.Вона може здаватися дрібницею, маленькою деталлю, яка не варта уваги, але коли вона виходить з ладу - життя реально стає гіршим.
Тому що ноутбук без зарядки - це, вибач, просто красива коробка з екраном.
Ми можемо довго ігнорувати її проблеми, можемо робити вигляд, що «ще трохи потягне», можемо крутити кабель, шукати правильний кут, сподіватися на диво... але рано чи пізно настає той день, коли треба чесно сказати собі: досить.
І в цій чесності — найбільший комфорт. Нова зарядка - це не покупка, це повернення нормального життя.