Kurtsev_Oleksiy
Привіт!
Статус:
Offline
Реєстрація: 20.04.2010
Повідом.: 8
Реєстрація: 20.04.2010
Повідом.: 8
- 🔴 06:33 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #1
Українофоб при владі: чому навчить Табачник наших дітей?
Пройшло небагато часу після призначення на пост Міністра освіти и науки Дмитра Табачника, а хвиля протестів вже зійшла нанівець. Невже українці змирилися з новим головним освітянином, чи просто перейшли до звичних дебатів на кухні? Судячи з того, що я бачу і чую, таки останнє…
Ще наприкінці березня такого очкували політологи – принаймні кілька київських відомих знавців політики на чолі з Костем Бондаренко пророкували, що не мине і кількох місяців, як протести стихнуть. Чи не на це сподівався пан Янукович, коли делегував невтомному борцю за федерацію, права російської мови і об’єднання з Росією владні повноваження? А що – люди, як завжди, погудуть, як невдоволені бджоли, і повернуться до звичної роботи, і лише час від часу на кухні під горілочку чи чай (кому що більше до вподоби) будуть згадувати міністра незлим тихим. А він тим часом вже зробить все можливе, щоб залишити свій слід в історії, недарма ж він її так любить і так переймається її чистотою.
Захисники Табачника, яких, на жаль, немало, найчастіше апелюють до того, що він ще нічого поганого для України не зробив. І правда: не встиг. Так що, давайте почекаємо, доки буде пізно? Запитайте в будь-якого рядового міліціонера: чи подобається йому те, що заарештувати навіть відомого злочинця, який добре вміє замітати сліди, неможливо навіть тоді, коли точно відомо, що він замишляє новий злочин. Це одна з вад демократії і правосуддя в демократичному суспільстві – покарати можна тільки за скоєне, і то тільки якщо адвокат не «відмаже». Тут нічого не поробиш, у кожного суспільного строю свої вади, монархія чи тоталітаризм не кращі, ми вже знаємо. Але давайте без криміналістики в політиці, добре? Навіщо нам міністр, якого ще просто не піймали за руку? Хіба за його численними «науковими» статтями і публічними виступами не видно, як він використає владу?
Одна з його найулюбленіших ідей – про надання російській мові статусу другої державної. А можна спитати: навіщо? Хіба зараз хтось заважає російськомовним людям спілкуватися, читати, писати тією мовою, яка їм подобається? Відсотків 90 всіх українців зараз знають російську – то що, ця мова в нас пригнічена і безправна? А от скільки українців можуть вільно спілкуватися українською? Навряд чи набереться така ж цифра. То яку ж нам тоді мову потрібно підтримувати?
Мав змогу нещодавно поспілкуватися з одним своїм давнім товаришем, який долучився до хору захисників Табачника. Він мені довго розповідав про соціологічні дослідження і громадську думку і не звертав уваги на мої аргументи: що українська мова ще не стала на ноги і її треба підтримати. А врешті-решт, коли я спитав, чи сам він ще не забув української, він надовго задумався і, зрештою, зізнався, що таки підзабув. А колись він справедливо вважав себе патріотом.
Почитав коментарі до новинарних матеріалів півторамісячної давнини, коли Табачник тільки зайняв свій пост, і стало страшно. Читачі цілком серйозно звинувачують один одного в неукраїнськості, націоналізмі, зрадництві і навіть фашизмі, починають обговорювати родословну кожного політика: в кого кров єврейська, в кого – польська, російська чи українська. А нова влада ще обіцяє об’єднати українців сходу і заходу! Чим – новим міністром освіти і науки, одна постать якого ще більше їх розділяє? Чи, може, вони хочуть його одіозною постаттю відвернути увагу від своїх темних справ?
Неприємно, що люди як зі сходу, так і з заходу, на ці провокації ведуться. Отямтесь, шановні, про яку чистокровність ви говорите? Покажіть мені хоч кого-небудь з 100-відсотково чистою кров’ю, байдуже якою – я на цю людину хоч подивлюся! В кожному з нас намішано всякого, і це, між іншим, нормально, бо сприяє появі більш здорового потомства, спитайте в будь-якого медика. А українцем, якщо хто не читав Конституції, вважається той, хто народився на території України. Ця норма, до речі, діє в законах практично всіх держав. І байдуже, що в кожному з нас тече якась краплина або й не краплина російської, польської, румунської, татарської чи ще якоїсь крові. Подивіться на ту ж Росію – скільки там живе різних національностей, але спробуйте там бодай натякнути комусь в уряді по те, що можна було б запровадити ще одну чи дві державних мови. А в нас такі закиди лунають з усіх боків.
По-моєму, нам треба просто поменше слухати наших шановних політиків і побільше думати своєї головою. Ми ж не бажаємо зла країні, в якій живемо (це було б трохи не логічно), то чого ми готові голими руками порвати один одного? Україні це аж ніяк не на користь. Давайте разом розвивати спільну культуру і мову і відновлювати потихеньку економіку, а коли з українством все буде гаразд, то вже можна буде говорити і про підтримку інших мов і культур. Це справедливо, чи не так?
Пройшло небагато часу після призначення на пост Міністра освіти и науки Дмитра Табачника, а хвиля протестів вже зійшла нанівець. Невже українці змирилися з новим головним освітянином, чи просто перейшли до звичних дебатів на кухні? Судячи з того, що я бачу і чую, таки останнє…
Ще наприкінці березня такого очкували політологи – принаймні кілька київських відомих знавців політики на чолі з Костем Бондаренко пророкували, що не мине і кількох місяців, як протести стихнуть. Чи не на це сподівався пан Янукович, коли делегував невтомному борцю за федерацію, права російської мови і об’єднання з Росією владні повноваження? А що – люди, як завжди, погудуть, як невдоволені бджоли, і повернуться до звичної роботи, і лише час від часу на кухні під горілочку чи чай (кому що більше до вподоби) будуть згадувати міністра незлим тихим. А він тим часом вже зробить все можливе, щоб залишити свій слід в історії, недарма ж він її так любить і так переймається її чистотою.
Захисники Табачника, яких, на жаль, немало, найчастіше апелюють до того, що він ще нічого поганого для України не зробив. І правда: не встиг. Так що, давайте почекаємо, доки буде пізно? Запитайте в будь-якого рядового міліціонера: чи подобається йому те, що заарештувати навіть відомого злочинця, який добре вміє замітати сліди, неможливо навіть тоді, коли точно відомо, що він замишляє новий злочин. Це одна з вад демократії і правосуддя в демократичному суспільстві – покарати можна тільки за скоєне, і то тільки якщо адвокат не «відмаже». Тут нічого не поробиш, у кожного суспільного строю свої вади, монархія чи тоталітаризм не кращі, ми вже знаємо. Але давайте без криміналістики в політиці, добре? Навіщо нам міністр, якого ще просто не піймали за руку? Хіба за його численними «науковими» статтями і публічними виступами не видно, як він використає владу?
Одна з його найулюбленіших ідей – про надання російській мові статусу другої державної. А можна спитати: навіщо? Хіба зараз хтось заважає російськомовним людям спілкуватися, читати, писати тією мовою, яка їм подобається? Відсотків 90 всіх українців зараз знають російську – то що, ця мова в нас пригнічена і безправна? А от скільки українців можуть вільно спілкуватися українською? Навряд чи набереться така ж цифра. То яку ж нам тоді мову потрібно підтримувати?
Мав змогу нещодавно поспілкуватися з одним своїм давнім товаришем, який долучився до хору захисників Табачника. Він мені довго розповідав про соціологічні дослідження і громадську думку і не звертав уваги на мої аргументи: що українська мова ще не стала на ноги і її треба підтримати. А врешті-решт, коли я спитав, чи сам він ще не забув української, він надовго задумався і, зрештою, зізнався, що таки підзабув. А колись він справедливо вважав себе патріотом.
Почитав коментарі до новинарних матеріалів півторамісячної давнини, коли Табачник тільки зайняв свій пост, і стало страшно. Читачі цілком серйозно звинувачують один одного в неукраїнськості, націоналізмі, зрадництві і навіть фашизмі, починають обговорювати родословну кожного політика: в кого кров єврейська, в кого – польська, російська чи українська. А нова влада ще обіцяє об’єднати українців сходу і заходу! Чим – новим міністром освіти і науки, одна постать якого ще більше їх розділяє? Чи, може, вони хочуть його одіозною постаттю відвернути увагу від своїх темних справ?
Неприємно, що люди як зі сходу, так і з заходу, на ці провокації ведуться. Отямтесь, шановні, про яку чистокровність ви говорите? Покажіть мені хоч кого-небудь з 100-відсотково чистою кров’ю, байдуже якою – я на цю людину хоч подивлюся! В кожному з нас намішано всякого, і це, між іншим, нормально, бо сприяє появі більш здорового потомства, спитайте в будь-якого медика. А українцем, якщо хто не читав Конституції, вважається той, хто народився на території України. Ця норма, до речі, діє в законах практично всіх держав. І байдуже, що в кожному з нас тече якась краплина або й не краплина російської, польської, румунської, татарської чи ще якоїсь крові. Подивіться на ту ж Росію – скільки там живе різних національностей, але спробуйте там бодай натякнути комусь в уряді по те, що можна було б запровадити ще одну чи дві державних мови. А в нас такі закиди лунають з усіх боків.
По-моєму, нам треба просто поменше слухати наших шановних політиків і побільше думати своєї головою. Ми ж не бажаємо зла країні, в якій живемо (це було б трохи не логічно), то чого ми готові голими руками порвати один одного? Україні це аж ніяк не на користь. Давайте разом розвивати спільну культуру і мову і відновлювати потихеньку економіку, а коли з українством все буде гаразд, то вже можна буде говорити і про підтримку інших мов і культур. Це справедливо, чи не так?
