Україна у журбі....

[Niksonena]

Відколи Україна у журбі…

Горить темним полум'ям свіча,
Поодинока і така зрадлива.
І б'ється серденько маленького хлопча,
Хоча надія вже далеко відлетіла.

Його зелені очі наповнені туманом,
А тіло пахне запахом набоїв,
Останні сили витратив, аби сказати:
«Мамо!»
- Мій любий сину, що же ти накоїв?

Захоче мати обійняти сина,
Захоче поцілувати його вуста,
Натомість обіймає домовину,
Цілує й просить Господа Христа:

«Не забирай, будь ласка, скарб єдиний,
Нехай вже краще я, але не він!
Не зможу я прожити в самотинні…»
І рветься за душею сина навздогін.

Відколи Україна у журбі, відколи
Реве та стогне Небо, й плаче Калина,
Уже ніколи, чуєш, вже ніколи,
Не зможе обійняти мати сина!

М.Міщук