Але повернемося до витоків. Для ясності зрівняємо долі двох народів, москалів та українців. Після монгольської навали два народи жили в різних культурних середовищах. Якщо Подніпров'є з Києвом було просто спочатку законсервоване в розвитку, то західні регіони України були в контакті з європейськими сусідами (Литва, Польща, Угорщина). А Московія (Ростов, Суздаль, Володимир над Клязьмою і Москва) пішов шляхом співробітництва і союзництва з Золотою Ордою. Ставши фактично улусом Орди, Московія ввібрала в себе кадровий і культурний потенціал татаро-монголів. Маса мурз (знаті Золотої Орди) перейшла в знать Московії. Так, царь Борис Годунов був татарином. Тюркськими татарами були також князі Хованский, Юсупов, Урусов, Уваров, Салтиков, Ордин-Нащокін, Мансуров, Сумбатов и др. Татарами были дворяни Архвалуков, Алимонов, Аракчєєв, Аксаков, Ахматов, Арбатов, Асланбеков, Баскаков, Бурдюков, Бахметьєв, Бурнаков, Барабанов, Беклемишев, Базаров, Бакчєєв, Барханов, Балахонов, Берендеев, Бакунин та інш. Ще доказом того, що Москву побудувала Орда, є сучасні назви вулиць та поселень, які збереглися з тих часів. Це найперше Балчуг, вулиця поряд з Кремлем, Арбат, Таганка, Ординка, Ізмайлово, Басманна вулиця, Толмачевські та Татарські провулки, Кадашевська набережна… В ординські часи були закладені кам’яні будівлі соборів, почав складуватися ансамбль сучасного Кремля. На цій базі стало хрестоматійним висловлювання І. Тургенєва : «Поскреби любого русского, знайдеш там татарина». Хоча потім це (угро -фінство та тюркство) пробували штучно прикрити слов’янством. Так для цього, для прикладу, в «русскіє» (єдина в світі назва національності з прикметника – мабуть скорочено від «руські піддані» чи «руські татари») записали:
А. Пушкін – один дід (Ратша) із славонців, а друга лінія – з ефіопів.
П. Чайковський – був з роду українця Петра Федоровича Чайки, який потім змінив призвіще на Чайковський.
Ф. Достоєвський - Андрій Достоєвський, дід письменника, був священиком у 1782—1820 рр. на Житомирщині, своє ім'я підписував по-українськи — «Андрій»
К. Ціолковський – вів свою генеалогію від українця Северина Наливайка.
Корольов – в анкеті студента КПІ чітко пише «національність – українець».
Можна й продовжити про міфічну "русскость" І.Піддубного, Колчака (половця), Бердяєва (тюрка), Уварова (булгарина). Міклухо (нашого козака)-Маклая(шотландця)...
Якщо Україна, попри всі негаразди боротьби за своє виживання під натиском агресивних сусідів, які пробували дотерзати розшматоване тіло, до кінця XVII століття мала не тільки мережу шкіл, а й елементи вищих учбових закладів, то в Московії навіть правителі були напівграмотними (Пьотр І вчився «у тьоток» чи то «у дяків»). Україна, всупереч своєму нестабільному положенню, пробувала рости культурно, а Московія приділяла увагу лиш росту своєї територіальності та приданні вказаного вище зовнішнього лоску. У нас в кінці XVI століття вже діяла вища школа, якою була Острожська академія. Вона виховала велику плеяду видатних людей і була центром освіти в Східній Європі. А як же було в цьому полі в Московії? Малокультурна, відірвана від цивілізованого світу, вона формувала свою унікальну культуру, яку до цих пір "миру умом не понять". Датський посол до Москви у своїх спогадах 1712 р. свідчить: „Хоча тепер москвини намагаються мавпувати культурні народи, хоча вони перевдягнулися у французькі шати і виглядають зовні ніби цивілізованішими, ніж раніше, проте кожний з них залишився і тепер тим, чим він був – дикуном і рабом. Бруд такий жахливий, що я радше їв би на підлозі найбіднішої української хатини, ніж за столом московського вельможі». Основою цієї культури став централізований деспотизм, перейнятий в Орди, в якому лю-дині була відведена другорядна роль по зрівнянню з державою. Ось як охарактеризував це французький монархіст маркіз А. де Кюстін, який поїхав 1839 року до Петербурга - „Всі народи ненавидять рабство та деспотію. Москвини ж люблять деспотію, а рабську покору вважають за велику чесноту. Деінде Івана IV вважали б потворою, що її виригнуло пекло, і огида до нього жила б у наступних поколіннях. Москвини, навпаки, люблять і поважають Івана IV. Коли він помер, то вся нація його оплакувала (як і смерть Сталіна.– Р.Н.) Покора (не плутайте з повагою) москвинів своїм царям – це справді релігійний культ, незнаний європейським народам, знаний хіба азіатським. Москвини мають свого царя справді за земного, непомильного бога і тому не коритися йому вважають за великий, неспокутний гріх. Вони плазують біля його ніг і благають його берегти те, що кожний європейський народ ненавидить – це деспотію і рабство».
В побудові Московії, як держави, були використані кальки Орди. Це знайшло відображення в організації військової справи, фіскальної системи, дипломатичного протоколу, в манерах поведінки, деталях побуту та одягу (типовий приклад - так звана шапка Мономаха), а також в відомій практиці навчання дітей московських правителів ординському політесу, включаючи мову, в Сараї при ханському дворі. В Московії соціальна престижність всього ординського мала на той час такий же рівень, як все зовнішньо-французьке після того, як в 1812 році ці варвари побували в Європі. Також були збережені колись перейняті гнилі елементи державності Візантії, тому Московію по культурі можна назвати візантіє-ординською. До сьогодні цей народ живе по цих правилах, коли життя людей в залі "Норд-Осту" чи дітей осетинської школи Беслана ставлять нижче за "порядок в державі". Навіть в наш час, після 350-річного спільного проживання, у росіян і українців відчувається різниця в ментальності (не плутайте з культурою). Росіяни і зараз тягнуться під "тверду руку", а українці продовжують на емоціях вибирати "гетьманів", а потім їх ганьбити. Зверніть увагу, що в москалів в пошані були тіль-ки деспотичні правителі: Ю.Долгорукий, А. Боголюбський, А.Нєвський, І.Грозний, біснувата Єкатеріна, Пьотр, Сталін. А тепер в цей ранг "великих" вони готують хоч вузьколобого (історія це доведе), але "твердого" Путіна.
