Малява с кичи (осторожно - мова!)
- Дорогі мої!
Соратники, побратими, колеги, друзі!
Рідний український народе!
Я вітаю вас, вільних людей вільної і великої країни. Всіх тих, хто не здався, не опустив рук, не встав на коліна. Всіх, хто продовжує нашу святу і праведну боротьбу за Вільну, Незалежну, Соборну, Демократичну Україну!
22 січня 1919 року, тут, на Софіївському Майдані було проголошено Універсал про Єдину Соборну Україну. Тоді, в тривожні та неспокійні дні боротьби за волю, тут була, по-суті, відновлена єдина Українська держава, яка пройшла через всі лихоліття, негаразди та випробування.
Сьогодні, через 93 роки, в Україні, на жаль, знову часи - тривожні і неспокійні. Внутрішній ворог значно більш небезпечний, ніж зовнішній. Бо не іноземні зайди, а своя українська влада нищить Україну, знущається над людьми, плюндрує наші цінності, топчеться по наших ідеалах.
До влади в країні прийшла мафія. Але не просто мафія, не просто бандити. Це мафія, яка ненавидить все українське, боїться і не розуміє його. Це ті бандити, які поставили собі за мету ліквідувати незалежну Українську державу.
Але саме ми не дамо їм цього зробити.
Мільйони не роблять історію. Приберіть з історії Англії – тисячу чоловік, і немає Англії, приберіть з історії Німеччини тисячу осіб – і немає Німеччини. Приберіть з сьогоднішньої історії Вас, тих, хто не став на коліна та продовжує боротьбу – і немає вільної та незалежної України.
Саме ви покликані долею стати форпостом захисту української незалежності, саме ви повинні пробудити націю до боротьби і повернути їй гідність та честь, саме ви зобов’язані підняти країну з колін.
Так, ця боротьба не буде легкою. Адже вищі цінності вимагають високої плати. Також ця боротьба не буде простою, бо майдани та мітинги – це не результат, а лише початок нашої спільної великої роботи.
Сьогодні багатьом здається, ця влада сильна та незламна. Що здолати їх не вдасться, а кидатися під танк із прапором – справа невдячна.
Але це не так. У них дійсно є міліція, Омони, Беркути і Грифони. У них є служба безпеки, і прокуратура, податкова. Є продажні суди. Є куплені депутати і залякані чиновники. У них є телебачення і газети, є підприємства і фабрики. Є тюрми і грати.
Але знаєте, чого у них немає?
У них немає підтримки людей, у них немає правди, у них немає відчуття праведності. У них немає честі, гідності та моралі.
Бо такі цінності не продаються і не купуються. Їх неможливо приватизувати чи захопити рейдерською атакою. Їх не можна вилучити та привласнити через Печерський суд.
А без них, без таких якостей і цінностей, всі капітали перетворюються на сміття, на мотлох. І залишається тільки СТРАХ – холодний і несамовитий страх перед невідворотною відповідальністю за власні злочини.
Вони – бояться. Бояться мене і вас. Бояться всіх вільних людей. Бояться правди, бояться свободи, бояться самої України.
Цей страх тотальний і неподоланий. Вони погано сплять вночі, бо відчувають невідворотність покарання. Вони на рівні інстинктів відчувають, що їм чужа наша країна, чужий наш народ. Вони знають, що країна Ярослава Мудрого, Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького ніколи не стане країною Януковича.
Вони – правильно бояться, і правильно відчувають…
І коли зрізана пенсіонеркою стрічка з вінка викликає у влади почуття страху та ненависті, коли кинута дитиною фарба у портрет диктатора на білборді викликає паніку та істерику, - всі добре розуміють, що така влада приречена.
Кожна диктатура рано чи пізно безславно закінчує життя самогубством. Така природа всіх диктатур. Наша, українська диктатура вже зараз перебуває в агонії. Рано чи пізно вона впаде. Але справа в тому, що кожен зайвий день і кожна зайва хвилина перебування цієї орди при владі несуть такі збитки і таку шкоду Україні, що розплачуватися за їх правління нам потім доведеться роками.
І саме тому ми зобов’язані максимально скоротити їх термін перебування при владі. Ми не можемо допустити, щоб у домовину політичного забуття вони забрали з собою нашу рідну Україну.
А знаєте, чого вони бояться найбільше?
Вони бояться нашої єдності.
І саме тому, в цей святий для України день, в день соборності нашої держави, я закликаю і благаю Вас про соборність та єдність сил демократичної опозиції.
«Один команда - одна перемога!» – це єдине гасло, яке сьогодні має бути на озброєнні опозиції.
Бо тільки в єдності ми незламні, тільки в єдності ми їх переможемо, тільки в єдності ми збережемо незалежну Українську державу.
Доля знову дає нам шанс. Шанс побудувати гідну країну. І ми повинні нарешті зрозуміти,
- що на цих виборах ми змагаємося за країну, а не за власні партії
- що мова йде не про склад парламенту наступного скликання, а про майбутнє країни на десятки років вперед,
- що головне – не провести кілька десятків своїх соратників до Верховної Ради, а вивести країну з темряви.
Дорогі мої!
В ці хвилини я перебуваю у в‘язниці, куди «поселив» мене Янукович. Я хочу, щоб ви знали, що я пройду через будь-які випробування, через будь-які тортури чи знущання. Я не здамся і не зламаюся. Але я хочу знати, що на волі ви також пройдете через всі випробування і об’єднаєтесь заради нашої спільної перемоги. Годі об’єднуватися перед розстрілом, давайте єднатися перед звершеннями.
І ще про одне. Якщо в тюремній камері дивитися у вікно, то можна побачити дві речі: або грати, або синє, світле небо. Я – бачу небо. Я навчилася не помічати грат. Бо свобода живе в мені самій.
Я закликаю бути Вас вільними людьми. Я вітаю Вас зі святом, любі мої. Я люблю вас і пишаюсь Вами.
До зустрічі на волі!
Слава Україні!
Юлія Тимошенко. Качанівська колонія, Харківська область.
