Я опишу, як це відбувалося з нами. Ми оголошуємо набір. Наприклад, коли ми переходили з Сил спеціальних операцій у піхоту, чисельність підрозділів мала відповідати штатному розпису. Перед виконанням завдань обовʼязково має відбутись «бойове злагодження». Його проходять у складі укомплектованого підрозділу.
Ми дали оголошення, що група «Гонор» відкриває набір. Тоді людина заповнює анкету і проходить співбесіду, якщо є потреба, ще якісь додаткові моменти: фізпідготовка, і так далі. Ті люди, які пройшли попередній відбір, потрапляють на КМБ — курс молодого бійця. Після того, як декілька тижнів людина провчилась, ми усі разом відправлялись на бойове злагодження: і ті, які воювали від початку, і нові рекрути. За час бойового злагодження ми, перш за все, перезнайомились між собою, хлопці зі здивуванням для себе побачили, що ніхто зверхньо на них не дивиться. У «Гонорі» ще з часів громадського активізму так не заведено. Тим більше ми дуже поважаємо людей, які самі пішли воювати. Це такі самі люди, як я, різниця лише в тому, що я вже маю досвід. І ми передаємо цей досвід, бо завтра нам з цією людиною бути в одному бліндажі. Відповідно, яка може бути зверхність? Важливо те, що кожен із них зробив вибір і пішов служити. Те, що я цей вибір зробив на початку війни, а він зараз, не змінює суті. Він такий самий доброволець, як і я, в моїх очах. Це вразило рекрутів.
На момент, коли ми оголосили набір, у мене було враження, що всі, хто мав бажання воювати, вже на війні. Яким же було моє здивування, коли на наше бойове злагодження прийшов той самий «Гонор», тільки на 10 років молодший! Це не просто одиничні випадки, це ціле молодше покоління, і воно таке саме як ми. Я був здивований тим, стільки вмотивованих людей у нас ще є. Потім я переконався в цьому безпосередньо на війні. Звісно, бувають винятки, але більшість тих, хто поїхав на війну, поводилися у найвищому ступені гідно.
