Сповідь

[Exit_to_the_Sun]

Дивись, на дні калюж народжуються зорі. Небо зітхає і кожен його подих змушує примружувати очі, дивитись на світ крізь вузьку щілину поміж повік. Навчи розплющувати їх і бачити навколишнє сонце, і тримати його в долонях, і відчувати його тепло у самісінькій веселці яскравих снів.
Грудневі сни стають важкими і повсякчас мінусами звужувати спектр зовнішнього впливу на рецепторне поле. Так, хіба що зовнішнього…
Це місто надвечір починає пахнути переливами смутку. Крізь проміжок між коміром та спиною відчуваєш вологі й холодні пальці справжнісінького зимового вітру. Вони наче павутинням огортають передпліччя з ніжністю повільного вбивці. Алюмінієвий місяць підморгує мертвим зіркам, і вони кришталево дзвенять. Чуєш?
Я втомилась лежати під цим небом і намагатись відформатуватись, відфільтрувати думки про тебе і про…тебе. Очікування миті, коли темний екран стане блакитним, чи зеленим, чи…(Яка в біса різниця…) Миті, коли цю жахаючу тишу розірве «Алло» і твоє «Привіт, Ін…»
Дні пурпуровим намистом складаю в кишені.
Покажи мені, де починається це бісове сонце і де закінчується надія. Це ж одвічна подорож до Ікстлану, якій немає кінця…