ЛІТ ЧЕРЕЗ ПЯТЬДЕСЯТЬ
(Не фантазія)
Дід Юхим ну ні от стілечки не вірить у нові по-
рядки... Ну, ніяк...
Хоч коли б я з ним зустрівся, він завжди й обовяз-
ково чухає потилицю і каже:
— Наробили?! Ну, скажіть, на віщо це все? Кому
воно потрібне?
Жили ж колись... Жили б і далі... А тепер...
І пішов, і пішов, і пішов...
Діда Юхима я давно знаю, і давно він такий. — Він
ще мабуть, з дитинства ворог усього нового...
Колись іще, як проводили у волості телефон, він
лаявся страшно і кричав:
— Порубаю! Стовпи порубаю!
— А навіщо ви їх, дядьку, рубатимете?
— Кому воно тут потрібно. Ям понакопували. їду
оце із станції ввечері, людей везу, надворі темно! Я йду
собі побіля воза, а воно темно, хоч в око стрель... Так я
як шарахнув у ту яму, так думав, що на той світ лечу.
Що злякався, а що забився, так і не приведи господи!
А ви, кажете: „телефон",.. От вам і телефон... То ями
були — падав у них, а тепер стовпи — зачіпаєшся возом
за них, воза ламаєш... Смієтесь?! А воно, їй богу, як би
знав, що не одвічатиму, порубав оті стовпи на цурпалки...
З дідом Юхимом трудно говорити, бо ніякі-доводи,
ніякі докази не в силі переконати діда Юхима.
На все, що йому не скажеш, дід Юхим махає рукою:
— Юринда!
Отакий дід Юхим...
Ех, діди Юхими, діди Юхими! Чим же вам довести,
що за десять років революції життя покращало? Як вас
переконати, що далі воно буде ще краще?
Трактор — юринда.
Дніпрельстан — юринда.
Освіта — юринда...
Електрифікація — юринда...
Все, одне слово, юринда.
Я колись два дні розпинався перед дідом Юхимом,
доводячи йому, як буде прекрасно жити, коли соціялізму
дійдемо.
Не взяло.
— Що ти мені про соціялізм натякаєш? Що ти мені
електрику, що ти мені радіо?! А землі мені твоя електри-
ка дасть? Щоб десятин по десять на їдця? Дасть вона
мені землі стільки, чи не дасть?! Оце ти мені скажи! Щоб
у мене в засіках було повно... А ти мені електрику. Посію
я на твоїй електриці арнавутки, щоб потім заклав руки
за спину й ходив собі, покахикував?!.. От ти що мені
скажи.
Я тоді розсердився на діда і нічого йому не сказав...
А тепер оце для всіх дідів Юхимів розкажу, шо
воно в нас буде, як буде в нас електрика... Як ми жити-
мемо, коли скрізь у нас буде:
— Влада плюс електрифікація.
Слухайте, діди Юхими! Для вас спеціяльно.
Вам хорошого життя хочеться?
Я знаю, якого саме.
Воно — буде! Буде ще краще, як ви думаєте.
Слухайте.
Коли проведемо скрізь електрифікацію, коли в кож-
ну нашу хату буде проведено дрота, коли дротами
тими лани наші обснуються, отоді всі ви, діди Юхими,
будете тільки, заклавши руки за спину покахикувати.
Все за вас буде електрика робити.
От ви встали з ліжка. Ви тепер, що робите. Чухаєте
поперека, чухаєте потилицю, груди. Треба для того до-
ставати рукою скрізь, де свербить. Є такі місця, що й
дістати не можна. А тоді радянська влада придумує такі
вроді руки, що кнопку надавив — вона сама тобі — чу-
хає... І такий буде апарат, що як на його лягти, так він
сам тебе буде перевертати, а рука буде чухмарити. І
скрізь, скрізь почухає. Не залишиться жодного невичу-
ханого місця.
Як уже воно вас почухає, тоді ви простягаєте ноги,
натискаєте на кнопку, і штани самі на ноги лізуть, самі
онучі намотуються й чоботи одягаються. Вам навіть на-
хилятися не доведеться.
Одягла вас електрика, тоді ви остановитесь перед
іконами. Пускаєте радіо, гучномовець за вас молитви чи-
тає, а електрика руку вашу підіймає до лоба, на живіт,
на плечі. Христить вас електрика.
Це так званий, електрифікований „Отче наш".
Поелектрифікувавшись Богу, сідаєте за стіл.
Ваше діло тільки рота роззявити та проказувати
жінці:
— Надави кнопку з перепічками...
— Надави на сало!
— Тепер на сметану... Та не дави ти так довго, бо
ковтати не встигаю. Дави коротенько.
Поелектроснідавши ви робите те, що вам робити
треба.
А робити вам тільки й того, що кнопки скрізь на-
давлювати.
Все по хазяйству на кнопках.
Чистите ви, приміром, хліва для корови: одна кноп-
ка вилами керує, друга лопатою, третя граблями.
Не стоїть корова, — тиць у кнопку, а держално
само корову по ребрах — лусь!
Всіх дрібниць по хазяйству не перелічиш. Знайте
одне, що на все буде своя кнопка.
Ви тільки ходитимете та покахикуватимете.
Куби для самогону і ті будуть електрифіковані. І без
ніякого диму. Міліція навіть не догадається, де саме го-
нять.
У кутку буде електрифікований дубець для дітей.
Вставив штепселя, — дубець дітей поре, а гучно-
мовець лає.
Електрифікуємо насіння, — само буде в рота ска-
кати.
На що вже гребінка, щоб ськатись, і ту буде елек-
трифіковано. Сама волосся розгортатиме, сама й нужу
зничтожатиме. Ваше діло буде тільки перевертатись.
Розгнівалися ви на жінку, підвели її до спеціяльного
апарату, надавили кнопку, звідти вискакує макогон і
жінку по голові.
Я вже не говоритиму тут про основну роботу нашу
на селі...
Само собою розуміється, що й оранка, й косовиця
і жнива і молотьба, і мливо — все це робитиме елек-
трика.
Вже це, подекуди, й є у нас, а тоді буде скрізь...
Ми досвітки і ті електрифікуємо.
Винайдено буде такі апарати, що самі за вас будуть
у підкидного дурня грати.
Надавив кнопку, — і вилітатиме або винова краля,
або там жирова шостака. Картами навіть ляпати не до-
ведеться.
І то ж не забуваймо, що електрика не проста річ,
вона річ дужа, сильна, міцна.
Її й ураховують не аби-як, а на кінські сили. Дві кін-
ські сили, три кінські сили і т. д.
Дніпрельстан, приміром, даватиме нам енергії на
650.000 кінських сил.
Макогона, щоб бити жінку, розуміється, на пів міль-
йона кінських сил ми не робитимемо, — то дуже великий
макогон буде...
На дві кінські сили не більше робитимемо такі апа-
рати.
Як двине — так ніби дві кобили жінку вдарили.
А тепер що? Кулаком ударили, та ще до того й пя-
ним кулаком, яка там сила.
І не слухаються жінки, на делегатські збори ходять,
до сельбуду ходять...
А тоді лихої години ходитимуть.
Слухатимуться. Тіпатимуться, а слухати будуть.
І діти слухатимуться.
І думати нам із вами ні про віщо не треба буде: і ду-
мати і робити за нас буде електрична кнопка...
Ви уявляєте собі, діди Юхими, електрифікований
приміром, ярмарок?
Там не буде коней. Коней же взагалі тоді в нас не
буде, бо все буде робити електрика.
Ми торгуватимемо тоді електричними кнопками.
Там, де тепер у нас по ярмарках коні стоять, тоді
в два ряди по цей і по той бік дороги, стоятимуть елек-
тричні кнопки.
Не буде ні іржання, ні батогів.
Просто ви собі підходите:
— Що просить оця кнопка0
— Оця сто двадцять.
— Сто двадцять?! Така миршава кнопка, а такі гро-
ші... Що ж вона в тебе такого робить?
— Миршава?! Очі в тебе миршаві. Та ти причепи до
неї гарбу або плуга, та подивись, а тоді казатимеш:
„Миршава". Це кнопка не з якоїсь там поганенької май-
стерні, а з самого ДЕЗ'у. Ти придивись краще, що це за
кнопка. Та ніколи в світі я б її не продавав, так грошей
треба: дочку заміж оддаю.
— Молись Богу! Бери вісімдесята І то гроші!
— Вісімдесять кажеш? За таку кнопку вісімдесять?
Он стоїть за вісімдесять! Хрестись! Менше, як сто пягь-
надцять і балакати не будем!
Лясь! Лясь! Лясь!
Отакі тоді в нас ярмарки...
А храми?
Електричні дзвони на церкві.
Гучномовці „Іже херувими" співають...
А батюшка тільки ходить та кнопки нажимае...
А після храму — електрифіковані пироги, *******,
капуста.
їж, не хочу.
Підпив у кума на храму, штепселя тобі вставили —
він тебе сам і додому провадить.
Невже ж і таке життя вам буде не до вподоби, до-
рогі діди Юхими.
Невже ж і тоді казатимете:
— Юринда?!
Електрика ж за вас і робитиме, за вас і думатиме.
Почекайте трохи — і матимете все те, що ото я на-
малював.
Нічого не будете тоді робити — тільки покахику-
ватимете.
