Статус: Офлайн
Реєстрація: 21.02.2014
Повідом.: 38023
Реєстрація: 21.02.2014
Повідом.: 38023
Собаки та коти скоро повстануть проти російських окупантів
- Автор теми Внук Линча
- Дата створення
Статус: Онлайн
Реєстрація: 09.03.2013
Повідом.: 3319
Реєстрація: 09.03.2013
Повідом.: 3319
Статус: Офлайн
Реєстрація: 22.12.2005
Повідом.: 2330
Реєстрація: 22.12.2005
Повідом.: 2330
Притча про Кота-УкраїнцяЖив собі Кіт на межі великого саду.З одного боку — його хата, тепло, діти й пахучий хліб.З іншого — темний двір, де чатував Вовк.Кіт був лагідним: муркотів, грівся на сонці, ловив мишей.Але коли Вовк спробував пролізти в сад — Кіт розчепірив кігті.І всі побачили: навіть маленький Кіт може стати левом.З сусідніх хат прибігли інші господарі. Вони дивилися здалеку.Дехто приносив кісточку чи миску молока — «ось, потримайся, хоробрий Коте».А дехто лише зітхав: «Ми так занепокоєні…»Кіт мовчав. Він не заради кісточок чи молока бився.Він бився за свій сад, за дітей, за право спати під сонцем і муркотіти.А врешті ті сусіди зрозуміли:Кіт, який тримає оборону,захищає не лише свій сад, а й їхні подвір’я.Бо коли вовк зламає Кота — він прийде і до них.І тоді Кіт промовив до них просто:— Ви можете допомагати чи ні.Ви можете бути чесними чи продажними.Але знайте: я ніколи не віддам свого дому.Бо я — Кіт-Українець.Притча про Кота-Українця. Частина друга
Кіт бився з Вовком день і ніч.Його шерсть була у крові, лапи в пилюці, але він не відступав.Поруч були інші коти — разом вони тримали лінію.А з хатини, що мала бути штабом, вийшли «Господарі».Вони мали дати їжу, сили, зброю для оборони.Але вони влаштовували ярмарки, робили гарні промови,малювали барвисті плакати: «Ми непереможні!»,і запрошували сусідів фотографуватись.Коти дивилися на них з болем:— Ми ж не плакатами б’ємо Вовка. Нам потрібна підтримка. Нам потрібна організація.А Господарі відповідали:— Ви коти сильні, ви впораєтесь! Головне — ми добре виглядаємо на світлинах.І тоді Кіт-Українець підняв голос до всієї Європи й Америки:— Подивіться уважно.Не на них, хто сидить у хатині й прикрашає себе словами.Подивіться на нас — тих, хто тримає лінію, хто віддає життя.Ми — серце й сила цієї землі.Ми потребуємо не шоу, а партнерства, не оплесків, а дій.І Європа з Америкою, нарешті, почали розуміти:що справжній Кіт — не у кабінетах, а на полі бою й у кожній хаті,де живе Українець, готовий захищати своє й чуже.Притча про Кота-Українця. Частина третя
Кіт-Українець повернувся до хатини, де сиділи Господарі.Вони знову робили гучні заяви, показували один одному нові плакати й змагалися, чия промова звучить «сильніше».Кіт увійшов, його лапи були в крові й пилюці, шерсть — скуйовджена, очі світилися втомою та гнівом.— Слухайте, — сказав він тихо, але так, що всі завмерли. — Ми воюємо не заради вашого піару. Не заради ваших рейтингів. Ми воюємо за життя, за дітей, за землю.Господарі спробували щось відповісти, але Кіт підняв лапу з гострими кігтями:— Ви мали стати нашими очима й руками. Ви мали організувати, забезпечити, підтримати. А замість цього ви малюєте красиві картинки й ховаєтесь від правди.У хатині стало тихо. Навіть плакати втратили барви.Кіт продовжив:— Якщо ви не прокинетесь зараз, ми прокинемось без вас. Ми самі знаємо, як боротися, бо ми — народ.А народ не питає дозволу в тих, хто зраджує його довіру.І тоді з-за спини Кота піднявся хор тисяч інших голосів — голосів котів і людей:— Ми є сила. Ми є воля. Ми не дамо цій хатині зруйнувати наш дім.Господарі зблідли, бо зрозуміли: справжня влада — не у кабінетах, а у серцях тих, хто бореться.Притча про Кота-Українця. Частина четверта
Війна закінчилася, але не тому, що хтось нарешті погодився на компроміси,а тому, що Кіт-Українець і його хор борців вистояли.Сади знову зазеленіли, діти сміялися на подвір’ях,а старі коти розтягувалися на сонці, споглядаючи мир.Кіт-Українець стояв на пагорбі й дивився на країну:— Ми пройшли через темряву, — муркнув він. — І тепер наш дім — наші правила.Ми навчилися не чекати, коли хтось прийде й врятує нас.Ми — господарі свого життя, і наші лапи, серця й голоси — наша сила.Господарі, які зрозуміли свої помилки, нарешті сіли поруч,але вже не на троні, а на рівні з народом.Вони допомагали, а не командували.Кіт підняв лапу до сонця:— Ось так виглядає країна, яка любить своїх котів і людей,яка не боїться темряви, бо в ній світло хоробрих сердець.І всі, хто бачив цей світанок, зрозуміли:справжня свобода — коли народ і Кіт разом тримають свій дім.
