Шо там у поляков?
- Автор теми novag
- Дата створення
Статус: Онлайн
Реєстрація: 22.01.2025
Повідом.: 2005
Реєстрація: 22.01.2025
Повідом.: 2005
Вот, нафига? 😳
За те деньги лучше б дронов наклепали. И дроноводов...
Камыш-синяк нех еще яйка од курчака по 17 PLN оформит, курва...
Статус: Офлайн
Реєстрація: 20.11.2009
Повідом.: 263
Реєстрація: 20.11.2009
Повідом.: 263
Ні. Їм просто сказали покинули. Але, можна куди хоч.
наивные даже ухилянты если сдадутся полиции в Польше после пересечения границы не в приграничном раене и сходу согласятся на депортацию то они могут выбрать не Украину, даже со временем в ЕС пустят
Статус: Офлайн
Реєстрація: 20.11.2009
Повідом.: 263
Реєстрація: 20.11.2009
Повідом.: 263
До біса Україну, до біса біженців, - мчало не по якомусь темному провулку, а по променаду над Брдою в центрі Бидгоща. Був липневий день, і я поспішав на фестивальну зустріч. Я поспішав, але не поспішав. Я хотів подивитися, в чому справа. По набережній йшли діти з вихователями. Діти, одягнені в основному в Краківські народні костюми. Тому що саме за їхньою адресою летіли балахони, я зробив висновок, що це була українська молодь. Я швидко виявив бустерів. Двоє юнаків у віці, яких незабаром називали призовниками, сиділи на лавці і ридали. Я підійшов до них і не дуже ввічливо запитав - Невже ви так поспішаєте гнити в окопах? - тому що, якщо дядьки, батьки і тітки цих хлопців у Краківських костюмах переїдуть, якщо Україна поїде, то ви, хлопці, потрапите в окопи, і доля буде вашою досить сумною. Я теж потраплю до них, але у мене вже є класне життя позаду. Щось там почали розсідатися, що" у них з російськими штама, а в українців все в порядку". Говорити було безглуздо. Я попрощався з ними і пішов до цих дітей у Краківських костюмах. - Тримайтеся, - сказав я. Якась дівчинка сумно посміхнулася, але з явною вдячністю тихенько кинула "велике спасибі". Я пішов на літературну зустріч, але я був шокований, бо не думав, що такі акції можливі в Польщі серед білого дня. Я хотів написати про це раніше, тому що це було дуже багато, і це лежить на моїй печінці. Дуже. Все більше і більше. Молода людина дрімає ротом "***** Україну", когось обзивають "бандерівками", театр повинен зняти українські прапори, тому що директор боїться якихось" захисників польськості", а я витираю очі від подиву і жаху.
У нашій спільній історії є такий момент, коли він завжди стискає мене в ямі. Не тільки через хвилювання, а й через подальші наслідки. Це той момент, коли Юзеф Пілсудський звертається в травні 1921 року до українських офіцерів, інтернованих в Каліші. Це відбувається після Ризького світу. - Панове, я вас дуже прошу вибачення, не так повинно було бути, - каже він. Польський польський солдат тільки що захистив Польщу від вторгнення більшовиків, говорить він товаришам по зброї, які пліч-о-пліч з польськими солдатами. Тільки тоді ми разом не захищали Україну. Пілсудський говорить про це після того, як польська урядова делегація (в основному права, який збіг ) погодилася, під час переговорів з більшовиками про поділ України. Концепція Пілсудського, що припускає існування, що відокремлює нас від завжди мала імперські тяготи Росії незалежних України і Білорусії, перестала бути правотою існування. Чим це закінчилося? Думаю, ми всі знаємо. І це не перший раз, коли ми залишаємо українців на льоду. І Річ Посполита-це постійні козацькі спроби приєднатися до політичного народу, відкидаються, пригнічені і ... чим це скінчилося, ми, напевно, теж знаємо. Завжди десь там з'являється Росія, яка тут же цією розчарованою любов'ю України скористається і зверне її проти нас. Немає нічого більш надихаючого, ніж віддана любов. Міф про "підступного Ляха"так само сильний, як і про"український Резун". Росія здатна посилювати ці стереотипи, адже ви бачите, як вона це робить щодня. Ви бачите це щодня на моніторах комп'ютерів, на телефонах.
Росія, як відомо, намагається розпалити антиукраїнські настрої в Польщі. Але не тільки Росія створює цю каналізацію. Польські політики плавають в ньому дуже ефективно і дуже зміцнюють його. Так, я знаю, кого Ви маєте на увазі. Менцен, Барун і вся ця банда. Але і ті, хто тут, теж. Тільки по-іншому, більш елегантно. Навроцький не бачить Україну в НАТО (хоча сьогодні, можливо, НАТО потрібна Україна з її досвідом). Туск з Трісковським заберуть у непрацюючих українців 800 плюс-ми не потерпимо комбінацій! - гримить Туск. Комбінатори знають! Або так прем'єр сказав би, що 800 плюс для самотньої і непрацюючої матері, чий чоловік тільки що бореться, це невелика ціна за "не гнити в окопі"? Або встановити ще одне свято "польських жертв Волинської різанини" саме в той день, коли таке свято вже ініційоване відкрито проросійським депутатом. Ніхто не встає і не говорить. "Гей, ні, ні, зараз! Це не той момент, коли від країни, що веде війну, потрібно вимагати рахунку совісті і каяття". Весь Сейм, включаючи мого улюбленого Лева, голосує за. Один, один депутат утримується. Танцюємо цей Волинський танець на кістках убитих, купаємося в слові бійня, хоча за рогом таїться дзижчання. Потрібно не мати інстинкту самозбереження, щоб цього не бачити.
Час від часу в профілі Томаша Сікори читаю інформацію: на фронті впали поет, актор, неурядовий активіст, хлопець з балету.. Україна втрачає, в тому числі і в нашому захисті своїх кращих синів і дочок. Я читаю це і ще більше ненавиджу польських політиків, які за додаткові два відсотки в опитуваннях висовують ніс на Україну в НАТО і в ЄС. Я ненавиджу їх, бо вони забирають в України віру і надію на цей мрійливий Захід. Вони забирають її мрії. І віра, і надія, і саме мрії в житті, і на війні тим більше потрібні, як і сучасна зброя, може бути, більше. Що повинні робити політики з Німеччини чи Іспанії, коли поляки, тобто ті, хто знає Схід, поводяться так? Я ненавиджу їх за те, що вони краще чи гірше маскують щебетання на українців, які живуть у нас. Вони ссут на тих, хто будує наше благополуччя, і в переважній більшості вони добрі, послужливі і дуже працьовиті люди. Я ненавиджу їх, тому що історія з розчарованою любов'ю та відібраними мріями починає повторюватися перед нашими очима. На горизонті не видно нікого, хто міг би сказати: - панове, я вас дуже прошу вибачення ...
На цій фотографії в Гренландії ми стоїмо з українським прапором, Войтек *******, Яцек Єзерський і я визнали це важливим жестом. І, звичайно, дурні питання: так у нас була Польща. Крім того, ЄС, Гренландія і біло-червоно-білі білоруси.
https://www.facebook.com/share/1BXKUW9QDf/
У нашій спільній історії є такий момент, коли він завжди стискає мене в ямі. Не тільки через хвилювання, а й через подальші наслідки. Це той момент, коли Юзеф Пілсудський звертається в травні 1921 року до українських офіцерів, інтернованих в Каліші. Це відбувається після Ризького світу. - Панове, я вас дуже прошу вибачення, не так повинно було бути, - каже він. Польський польський солдат тільки що захистив Польщу від вторгнення більшовиків, говорить він товаришам по зброї, які пліч-о-пліч з польськими солдатами. Тільки тоді ми разом не захищали Україну. Пілсудський говорить про це після того, як польська урядова делегація (в основному права, який збіг ) погодилася, під час переговорів з більшовиками про поділ України. Концепція Пілсудського, що припускає існування, що відокремлює нас від завжди мала імперські тяготи Росії незалежних України і Білорусії, перестала бути правотою існування. Чим це закінчилося? Думаю, ми всі знаємо. І це не перший раз, коли ми залишаємо українців на льоду. І Річ Посполита-це постійні козацькі спроби приєднатися до політичного народу, відкидаються, пригнічені і ... чим це скінчилося, ми, напевно, теж знаємо. Завжди десь там з'являється Росія, яка тут же цією розчарованою любов'ю України скористається і зверне її проти нас. Немає нічого більш надихаючого, ніж віддана любов. Міф про "підступного Ляха"так само сильний, як і про"український Резун". Росія здатна посилювати ці стереотипи, адже ви бачите, як вона це робить щодня. Ви бачите це щодня на моніторах комп'ютерів, на телефонах.
Росія, як відомо, намагається розпалити антиукраїнські настрої в Польщі. Але не тільки Росія створює цю каналізацію. Польські політики плавають в ньому дуже ефективно і дуже зміцнюють його. Так, я знаю, кого Ви маєте на увазі. Менцен, Барун і вся ця банда. Але і ті, хто тут, теж. Тільки по-іншому, більш елегантно. Навроцький не бачить Україну в НАТО (хоча сьогодні, можливо, НАТО потрібна Україна з її досвідом). Туск з Трісковським заберуть у непрацюючих українців 800 плюс-ми не потерпимо комбінацій! - гримить Туск. Комбінатори знають! Або так прем'єр сказав би, що 800 плюс для самотньої і непрацюючої матері, чий чоловік тільки що бореться, це невелика ціна за "не гнити в окопі"? Або встановити ще одне свято "польських жертв Волинської різанини" саме в той день, коли таке свято вже ініційоване відкрито проросійським депутатом. Ніхто не встає і не говорить. "Гей, ні, ні, зараз! Це не той момент, коли від країни, що веде війну, потрібно вимагати рахунку совісті і каяття". Весь Сейм, включаючи мого улюбленого Лева, голосує за. Один, один депутат утримується. Танцюємо цей Волинський танець на кістках убитих, купаємося в слові бійня, хоча за рогом таїться дзижчання. Потрібно не мати інстинкту самозбереження, щоб цього не бачити.
Час від часу в профілі Томаша Сікори читаю інформацію: на фронті впали поет, актор, неурядовий активіст, хлопець з балету.. Україна втрачає, в тому числі і в нашому захисті своїх кращих синів і дочок. Я читаю це і ще більше ненавиджу польських політиків, які за додаткові два відсотки в опитуваннях висовують ніс на Україну в НАТО і в ЄС. Я ненавиджу їх, бо вони забирають в України віру і надію на цей мрійливий Захід. Вони забирають її мрії. І віра, і надія, і саме мрії в житті, і на війні тим більше потрібні, як і сучасна зброя, може бути, більше. Що повинні робити політики з Німеччини чи Іспанії, коли поляки, тобто ті, хто знає Схід, поводяться так? Я ненавиджу їх за те, що вони краще чи гірше маскують щебетання на українців, які живуть у нас. Вони ссут на тих, хто будує наше благополуччя, і в переважній більшості вони добрі, послужливі і дуже працьовиті люди. Я ненавиджу їх, тому що історія з розчарованою любов'ю та відібраними мріями починає повторюватися перед нашими очима. На горизонті не видно нікого, хто міг би сказати: - панове, я вас дуже прошу вибачення ...
На цій фотографії в Гренландії ми стоїмо з українським прапором, Войтек *******, Яцек Єзерський і я визнали це важливим жестом. І, звичайно, дурні питання: так у нас була Польща. Крім того, ЄС, Гренландія і біло-червоно-білі білоруси.
https://www.facebook.com/share/1BXKUW9QDf/
Вкладення
Статус: Онлайн
Реєстрація: 24.09.2009
Повідом.: 24148
Реєстрація: 24.09.2009
Повідом.: 24148
Статус: Офлайн
Реєстрація: 11.09.2008
Повідом.: 38363
Реєстрація: 11.09.2008
Повідом.: 38363