Статус: Офлайн
Реєстрація: 06.09.2007
Повідом.: 84650
Реєстрація: 06.09.2007
Повідом.: 84650
От не можу мовчати, просто не втерплю.
Як ніч, так на мене нападає графоманія.
Я щодо "прозріння" наших ватних співгромадян.
Всі оці стєнанія на камеру "я сама русская, и я не ажидала ат сваіх роднєньких такова!".
Ну, тобто, оті вісім років, коли Україна повільно стікала кров'ю на Донбасі, ти, стара пизда, продовжувала любити "сваіх роднєнькіх", генеруючи ватне бінго про Америку й громадянську війну. Мало того: ти прожила вік в Україні й досі мови не знаєш.
Тут ще одна порвала паспорт на камеру - я укрАінка, патаму что давно здєсь живу і мой дєд пагіб пад Чернавцамі! А по факту: дідо був московський загарбник, що вбивав українців після приєднання в 1939 році Західної України, і десь там його бандерівці таки пришешелили. А ця тварюка тридцять років була "русская", та в усть-пиздюйськ не поїхала, бо в Києві їй жилося краще, і вона жила тут, та мала російський паспорт, там пенсію отримувала, дивилась орк-тб, ненавиділа "бєндєровцев", ну а теперка її вкурвило, бо "роднєнькіє" розбили її квартиру. Не спитали, як і звать, і в паспорт не зазирнули, а роз'їбали її хату. І вона вирішила, що вона "укрАінка". А взагалі-то зараз невигідно бути мокшею, тож вона вилізла на люди і давай рвати краснокожую паспортіну на камеру, а наші довірливі (досі довірливі!) громадяни почали її вихваляти. Люди, ви больні на голову? Чи ви не розумієте очевидних речей? Річ у тім, що вона хоч і давно живе в Україні - мови не вивчила. Воно їй було не треба, вона ж була "русская", а теперка всьо, вона вже українка.
Дзуськи.
Не вір, мій сину, цьому підарасу. (Митець)
А сьогодні поговорила з колегою. Здоровий міцний хлоп, і недурний - але я його знала рік, і рік він страшенно ображався на мене за те, що я матюкала мокшу. Бо, бач, він "звідти". Нє, ну як - звідти: він народився в Україні, його батьки теж, та дідо приїхав з якихось срань-рязанєй, і там же "родствєннікі".
Тепер дзвонить сьогодні й каже: ти мала рацію, а я ні. Послав услід за русскім воєнним корабльом всіх "родствєнніков" і друзів, зуздром.
Ну, що я тобі скажу - молодець, визнав свою помилку, і я хочу лиш одного: щоб ти її кров'ю змив. Бажано, щоб ворожою, бо ти ще придасися Україні, ти хороший чувак, просто довірливий.
Але загалом - про що я вам тут торочу, камради.
Ціна оцього прозріння занадто висока. А коли ми їм вісім років поспіль розказували, що та як, вони ображалися або багатозначно посміхалися, відводячи очі - бо "нє всьо там так однозначно".
Однозначно, блять, второпали тепер?
Ну, отож.
Як ніч, так на мене нападає графоманія.
Я щодо "прозріння" наших ватних співгромадян.
Всі оці стєнанія на камеру "я сама русская, и я не ажидала ат сваіх роднєньких такова!".
Ну, тобто, оті вісім років, коли Україна повільно стікала кров'ю на Донбасі, ти, стара пизда, продовжувала любити "сваіх роднєнькіх", генеруючи ватне бінго про Америку й громадянську війну. Мало того: ти прожила вік в Україні й досі мови не знаєш.
Тут ще одна порвала паспорт на камеру - я укрАінка, патаму что давно здєсь живу і мой дєд пагіб пад Чернавцамі! А по факту: дідо був московський загарбник, що вбивав українців після приєднання в 1939 році Західної України, і десь там його бандерівці таки пришешелили. А ця тварюка тридцять років була "русская", та в усть-пиздюйськ не поїхала, бо в Києві їй жилося краще, і вона жила тут, та мала російський паспорт, там пенсію отримувала, дивилась орк-тб, ненавиділа "бєндєровцев", ну а теперка її вкурвило, бо "роднєнькіє" розбили її квартиру. Не спитали, як і звать, і в паспорт не зазирнули, а роз'їбали її хату. І вона вирішила, що вона "укрАінка". А взагалі-то зараз невигідно бути мокшею, тож вона вилізла на люди і давай рвати краснокожую паспортіну на камеру, а наші довірливі (досі довірливі!) громадяни почали її вихваляти. Люди, ви больні на голову? Чи ви не розумієте очевидних речей? Річ у тім, що вона хоч і давно живе в Україні - мови не вивчила. Воно їй було не треба, вона ж була "русская", а теперка всьо, вона вже українка.
Дзуськи.
Не вір, мій сину, цьому підарасу. (Митець)
А сьогодні поговорила з колегою. Здоровий міцний хлоп, і недурний - але я його знала рік, і рік він страшенно ображався на мене за те, що я матюкала мокшу. Бо, бач, він "звідти". Нє, ну як - звідти: він народився в Україні, його батьки теж, та дідо приїхав з якихось срань-рязанєй, і там же "родствєннікі".
Тепер дзвонить сьогодні й каже: ти мала рацію, а я ні. Послав услід за русскім воєнним корабльом всіх "родствєнніков" і друзів, зуздром.
Ну, що я тобі скажу - молодець, визнав свою помилку, і я хочу лиш одного: щоб ти її кров'ю змив. Бажано, щоб ворожою, бо ти ще придасися Україні, ти хороший чувак, просто довірливий.
Але загалом - про що я вам тут торочу, камради.
Ціна оцього прозріння занадто висока. А коли ми їм вісім років поспіль розказували, що та як, вони ображалися або багатозначно посміхалися, відводячи очі - бо "нє всьо там так однозначно".
Однозначно, блять, второпали тепер?
Ну, отож.
