В новіші часи по наших сторонах, у Європі, вже не робиться так,
щоб пануючий народ вибивав підданого, а все-таки панування по-
казується в тім, що, напр., людей підданого народу примушують
говорити в школах, судах, а то й у бесідах мовою пануючого народу,
а мову підданого, а також і звичаї його висміюють і т. ін.
Згодом розумніші люди стали думати, що й такий нагніт одного
над другим — річ неправедна та й нерозумна, невигідна для загалу
народу навіть пануючого, бо, по найменшій
мірі, дражнить людей —
сусідів і відводить їх від спільної праці над добробитом. З таких думок
почались в усій Європі рухи, котрі йдуть до того, щоб кожна людська
порода у своїй країні або навіть у своїм місті чи селі сама порядкувала
свої справи й жила собі, як сама хоче. Коли який народ був поді-
лений між кількома державами і це перешкоджало частинам цього
народу жити вільно, то люди в тих частинах змагались до того,
щоб поєднатись у одну державу.