Пустовзбрыкалка какая-то

[Ицхак Скородинский]

Довбешкою об престол

Ввіриши, не віриш...
Та!!!
Пові́р'їв туманним платам накриє з давнього минулого, приперчить астигматом, змусивши ...селезінку тремтіти, а очі...
Ну, ніяк вже не відірвати від задолбанного цього екрану, хоч знаєш що дурять же, дурять...
Але, так солодко смокче і смокче під грудьми, солодко так ...висмоктує.
Кожен вечір висмоктує, часи життя і смерті твоєї!

 

[Ицхак Скородинский]

У-у-у, дубина...

И-и-эх!
Окалина-калина
на отеческих гробах.
Смертна горечь...
Бобылина...
Йес, душа,
пляши, мякина!
***** шмальтой
кобелиной,
гжелью в жупел,
ёрой в швах.

 

[Ицхак Скородинский]

Re: Пустовзбрыкалка какая-то

Из последних

Я всегда был одним...
Да,
наземно одним,
из последних.
Дни мои -
ектеньи,
славословия сны,
исчезали в страстях
привередных.
Эпоним,
дальше текст,
падших звёзд голоса,
эхо охохотений
соблазна...
А душа так ждала и кого-то звала.
Но куда?!
Ну, не знал я, зараза!!!

 

[Ицхак Скородинский]

А під ранок янгол ніжний








Боже...





Тиша!





Сніг скрипить...





І сніжинки завиваються





убік подихів землі...





Мла. ...Повітря навпіл змерзло


від чекання чатування


смертних повівів зими...





У-у-у,


глот!





АБСОЛЮТНА


самота!!!





А під ранок янгол ніжний


вікна всім нам...





В ЗАКОЛОТ.

 

[Ицхак Скородинский]

Довбешкою о вуличну булигу





Рубе,


рубе,


рубе,


рубе


дорогою з Парижу,


вело доместики,


галерних тінь рабів,


засунутий у вухо


...скрик,


і вискнувши,


- Та їдь вже!!!


Все нижче,


нижче,


нижче


до керма пригнувшись,


вам трястися,


зуболомним...





То ж!


Вперед!


І мрія лиш одна,


не хрястнуться довбешкою


о вуличну булигу,


а там,мабуть,


хоч якось,


пронесе!





А за бортом


піт,


сльози,


кров


та хрускіт


...зневічених хребтів,


таких, як ти


вело доместиків,


рабів...





Та ось, позаду все...


ти весь,


як біс,


в пилу,


мчиш, переможець,


ось і фініш


аля комедії тієї.





І ти...





Цілуєш камінь нагородний,


саме ту


БУЛИГУ,


не розуміючи...





Що?





...Що на ній


страх,


сльози,


кров та


СМЕРТЬ


товаришів твоїх,


вело доместиків,


рабів.





І регіт,


так,


утробний регіт зграї ваших же панів,


які придумали оту всю муть,


заміною арени гладіаторської...





А, “далі, тиша”.


Та травою грає вітерець...





Бай-бай всім,


до наступних гульок на природі.