Про ірраціональність

[Tori]

Ми тут сперечаємося, сваримося, висуваємо пропозиції щодо облаштування держави, а дарма.
Як на мене, то надії в нас уже немає.
Блазень, що відверто працює на ворога, його поплічники, що отримують накази просто з лаптєстану, беззаконня, безвладдя, олігархи, що не наїдяться ніяк, жахливі тарифи - навіть без війни Україна токсична для проживання, і громадяни тікають, хто куди може, а з війною й поготів.
Була би я розумнішою - теж виїхала б звідси і дитину б вивезла, щоб не жив отут, не марнував своє життя в державі, яка його оббере, позбавить всього, до чого дотягнеться - й кине напризволяще. Та теперка й пізно, син виріс і пішов на війну, і це я, ідіотка, його таким виховала, а треба було виховати шкурником і пристосуванцем, не тремтіла б отако за нього, як оце зараз.
В Україні не буде нормального життя ніколи. Принаймні, я точно не доживу, і дай Бог, щоб хоч мої онуки щось путнє змогли тут побудувати, та на це нема навіть тенденції.
І те, що я чіпляюся за Україну й не бачу себе поза нею, говорить лиш про те, що я сентиментальна дурепа.
Одне втіша: я не одна така.