Правда війни. Маленький епізод.

[Giacomo]

Правда війни. Маленький епізод.

Вот кое-что из народных воспоминаний о войне. Размещаю для тех, кто помнит и гордится мудрой политикой Сталина и партии.
Уверен, и этому можно найти объяснение в духе целесобразности. Лес рубят - щепки летят.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі

Після початку війни, коли німці швидко просувались на Схід, відправились мої дід і вагітна бабуся з двома синами в евакуацію.
Але їх шлях на Схід був не в потязі чи авто, як у рідних партійно-господарської номенклатури, а пішком та на підводах. Переганяли
колгоспну худобу щоб та не дістався фашистам (правда по дорозі більша частина її загинула під німецькими бомбами та потонула
в річках при переправах). Довгою і страшною була та дорога з Полтавщини аж за Волгу, під Сталінград під німецькими бомбардуваннями
та обстрілами з повітря. Та все ж дістались вони місця призначення, здали худобу в місцевий колгосп і самі пішли туди працювати.

Мій дід ще в молодості застудив ноги і тому в свої 29 років вже ледве міг ходити, тому мав білий квиток і не попадав під мобілізацію,
бо який з інваліда солдат. Але сталося так, що в село, де проживали тоді мої рідні, прийшло повідомлення із військ комісаріату
на призов до армії синка одного тамтешнього жителя, не бідного жителя і по українським міркам він би вже давно був розкуркулений
та засланий до Сибіру. Тоді той чоловік погрузив на бричку бідон меду і поїхав до районного військового комісара, вирішувати справу
із призовом свого синулі. І таки вирішив. Вже пізніше його односельці переповідали моїй бабусі, як він перед ними хизувався, що відвіз
меду і сказав військовому комісару, що мовляв забирайте он хохла до армії.

Так і сталося. Мобілізували мого діда, не дивлячись на його білий квиток та інвалідність на початку осені 1942 року. Потрапив він
в саме пекло під Сталінград. Останній лист прийшов від нього в листопаді того року, а потім повідомлення, що пропав безвісти.
А через місяць родила бабуся мою маму, яка так ніколи не побачила свого батька, а мій дід так ніколи й не дізнався, що в нього
народилась донька, про яку він мріяв все своє коротке життя.

Так і залишилась бабуся з трьома дітьми на руках . Повернулась додому, все життя прожила сама, виховуючи дітей, з ранку до ночі
горбатилась в колгоспі за палички трудоднів. Ніколи й нічим держава їй не допомагала, лише в 80-х роках додали до пенсі її аж 8 рублів
за загиблого чоловіка.

А тепер нащадки тих, чиї татусі та дідусі за бочку меду залишились дома на печі, посилаючи в бій хохлів, «помнять і гордятца»
перемогою, здобутою життями інших людей.

 

[Гість 3253]

Вот кое-что из народных воспоминаний о войне. Размещаю для тех, кто помнит и гордится мудрой политикой Сталина и партии. .

А при чем здесь Сталин и партия, не подскажешь?
Или ты думаешь, что, не дай бог, случись при оражевых демократах война - ни кто бы не "решил вопрос" и ты не пошел бы воевать за кого-то?
Или будь у тебя возможность - ты не откупил бы своего сына? Та не поверю я в это
Расслабься, это дело ЛЮДЕЙ, а не партии.. Ни чего с тех времён не поменялось. И Сталин в этом не виноват, и партия не виновата... Я, по крайней мере, ещё не видел такой партии, чтобы занималась вычислением и отстрелом сволочей пожизни... Это опять же - дело людей.

 

[ERUSHALMY]

В этой истории все виноваты!!!
и сталин, что создал страну которая нах*** никому была не дорога и люди, которые терпели диктатора и убийцу.
В Израильской Армии что бы попасть в боевые части дают взятки.
Известен эпизод перед операцией "Энтебе", когда совет министров должен был утвердить операцию, один из министров спросил докладчика - "Мой сын в составе оперативной команды - тогда я голосую за".
На последную Ливанскую войну пришдо 120% резервистов т.е. больше чем требовалось.
Резервисты это люди 25-35 лет, у которых семьи, работа, бизнесы.

 

[PRYEN]

Вот кое-что из народных воспоминаний о войне. Размещаю для тех, кто помнит и гордится мудрой политикой Сталина и партии.
Уверен, и этому можно найти объяснение в духе целесобразности. Лес рубят - щепки летят.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі

Після початку війни, коли німці швидко просувались на Схід, відправились мої дід і вагітна бабуся з двома синами в евакуацію.
Але їх шлях на Схід був не в потязі чи авто, як у рідних партійно-господарської номенклатури, а пішком та на підводах. Переганяли
колгоспну худобу щоб та не дістався фашистам (правда по дорозі більша частина її загинула під німецькими бомбами та потонула
в річках при переправах). Довгою і страшною була та дорога з Полтавщини аж за Волгу, під Сталінград під німецькими бомбардуваннями
та обстрілами з повітря. Та все ж дістались вони місця призначення, здали худобу в місцевий колгосп і самі пішли туди працювати.

Мій дід ще в молодості застудив ноги і тому в свої 29 років вже ледве міг ходити, тому мав білий квиток і не попадав під мобілізацію,
бо який з інваліда солдат. Але сталося так, що в село, де проживали тоді мої рідні, прийшло повідомлення із військ комісаріату
на призов до армії синка одного тамтешнього жителя, не бідного жителя і по українським міркам він би вже давно був розкуркулений
та засланий до Сибіру. Тоді той чоловік погрузив на бричку бідон меду і поїхав до районного військового комісара, вирішувати справу
із призовом свого синулі. І таки вирішив. Вже пізніше його односельці переповідали моїй бабусі, як він перед ними хизувався, що відвіз
меду і сказав військовому комісару, що мовляв забирайте он хохла до армії.

Так і сталося. Мобілізували мого діда, не дивлячись на його білий квиток та інвалідність на початку осені 1942 року. Потрапив він
в саме пекло під Сталінград. Останній лист прийшов від нього в листопаді того року, а потім повідомлення, що пропав безвісти.
А через місяць родила бабуся мою маму, яка так ніколи не побачила свого батька, а мій дід так ніколи й не дізнався, що в нього
народилась донька, про яку він мріяв все своє коротке життя.

Так і залишилась бабуся з трьома дітьми на руках . Повернулась додому, все життя прожила сама, виховуючи дітей, з ранку до ночі
горбатилась в колгоспі за палички трудоднів. Ніколи й нічим держава їй не допомагала, лише в 80-х роках додали до пенсі її аж 8 рублів
за загиблого чоловіка.

А тепер нащадки тих, чиї татусі та дідусі за бочку меду залишились дома на печі, посилаючи в бій хохлів, «помнять і гордятца»
перемогою, здобутою життями інших людей.

В стране (СССР)в которой погибло не известно даже сколько людей 20-40 миллионов(???),где приписывали себе годы до призывных и рвались на фронт,найти частный случай и запостить такую тему могло только бандеровское хуйло,а откликнутся с одобрением только израильское хуйло.

 

[zayec]

В стране (СССР)в которой погибло не известно даже сколько людей 20-40 миллионов(???),где приписывали себе годы до призывных и рвались на фронт,найти частный случай и запостить такую тему могло только бандеровское хуйло,а откликнутся с одобрением только израильское хуйло.

В целом поддерживаю, единственно, маленькая неточность. Это уже вторая тема ТС, с совершенно бездоказательным бредом. Накануне праздника Победы, это достаточно циничное издевательство над народом Украины понесшим огромные жертвы для победы над фашизмом.
Поэтому вношу коррективы в Ваш пост.

..........запостить такую тему могло только дважды бандеровское хуйло,.............

Просьба к модераторам, забаньте меня на неделю за участие в темах идиотов, таскающих в Политику всякое дерьмо.

 

[sniper85]

В стране (СССР)в которой погибло не известно даже сколько людей 20-40 миллионов(???),где приписывали себе годы до призывных и рвались на фронт,найти частный случай и запостить такую тему могло только бандеровское хуйло,а откликнутся с одобрением только израильское хуйло.

И меня всегда поражал этот гибрид.

 

[wegeras]

В стране (СССР)в которой погибло не известно даже сколько людей 20-40 миллионов(???),где приписывали себе годы до призывных и рвались на фронт,найти частный случай и запостить такую тему могло только бандеровское хуйло,а откликнутся с одобрением только израильское хуйло.

Упоминание Бандеры и Израиля здесь вроде бы совсем ни к чему, а случай в стартпосте действительно частный и цель не совсем понятна.

 

[ERUSHALMY]

Мой отец рассказывал, что на Западной Украине, сразу после освобождения призывали местных жителей в СА, часто даже не переодевали в форму, часто винтовка на троих и посылали в бой, их называли чернорубашечники.
Аналогично во время войны 73 г. группа еврейских репатриантов недавно прибывших в страну обратились к руководству послать их на фронт - им сказали - "Вы необучены, пушечного мяса нам не надо".
Их послали ремонтировать советские танки захваченные в боях.
А другой мой друг, сам поехал на Сирийский фронт, добыл калашников, был ранен.
А когда призвался в Армию врачи спросили - "А откуда у тебя пулевые ранения?"

 

[Wild Mouse]

В стране (СССР)в которой погибло не известно даже сколько людей 20-40 миллионов(???),где приписывали себе годы до призывных и рвались на фронт,найти частный случай и запостить такую тему могло только бандеровское хуйло,а откликнутся с одобрением только израильское хуйло.

А как быть с этим?

Советские историки традиционно выводили необоснованно высокую цифру мобилизованных в Украине в 1941 г. При этом наблюдалась тенденция к постоянному увеличению этих показателей: сначала говорили о 2 млн., потом о 2,5 и даже о более чем 3 млн. человек. В то же время никогда не отмечалось, что колоссальное количество украинцев, мобилизованных в первые месяцы войны, не отошли с отступающими войсками Красной Армии, а остались на оккупированной территории Украины. По неопубликованным данным, собранным в послевоенное время комиссией по истории Великой Отечественной войны, на контролируемых немцами украинских землях по разным обстоятельствам (дезертирство, халатность военкоматов, быстрое изменение линии фронта и тому подобное) осталось 5,6 миллиона (!!!) военнообязанных украинцев — то есть почти столько, сколько их потенциально могла дать всеобщая мобилизация (15% всего населения УССР), и почти столько, сколько на протяжении всей войны было призвано в Красную Армию из Украины.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі

 

[ERUSHALMY]

В стране (СССР)в которой погибло не известно даже сколько людей 20-40 миллионов(???),где приписывали себе годы до призывных и рвались на фронт,найти частный случай и запостить такую тему могло только бандеровское хуйло,а откликнутся с одобрением только израильское хуйло.

...неизвестно, и вряд ли точно будет известно, потому что сталину и его клике жизнь людей была по барабану.
И не путай пожалуйста героизм людей для спасения своей семьи и своего дома с официальной демагогией.

 

[VJ]

И тогда и позже, дети высокопоставленных чиновников в горячие точки не попадали, а если и случалось такое, то это скорее как исключение было.
Помню в Кабуле солдатика одного из Москвы. Единственный сын у матери, отец умер, у самого бойца порок сердца. Всё собирались его комиссовать, но так и не уволили. Я когда приехал туда в очередной раз, где то через год, был удивлён увидав его вновь. Так он и дослужил до дембеля. Видать тоже вместо какого то сынка попал в Афган.

Почему именно вместо кого-то? Со мной служил в ЗакВО такой же парнишка-рост 160, порок сердца, на жаре больше 5-10 минут не выдерживает-отрубается. а когда предложили комиссоваться отказался-говорит служить хочу. Мы его тогда долго отговаривали-мол комиссуйся дурак-один сын у матери, порок сердца то да се, а то ж и в Афган зашлют. Нет тут ничего позорного. Уперся как баран-буду служить. Потом правда его в госпиталь забрали а потом нас разогнали по частям так что дальнейшую судьбу не знаю.

 

[прут]

Мой отец рассказывал, что на Западной Украине, сразу после освобождения призывали местных жителей в СА, часто даже не переодевали в форму, часто винтовка на троих и посылали в бой, их называли чернорубашечники.
Аналогично во время войны 73 г. группа еврейских репатриантов недавно прибывших в страну обратились к руководству послать их на фронт - им сказали - "Вы необучены, пушечного мяса нам не надо".
Их послали ремонтировать советские танки захваченные в боях.
А другой мой друг, сам поехал на Сирийский фронт, добыл калашников, был ранен.
А когда призвался в Армию врачи спросили - "А откуда у тебя пулевые ранения?"

Увы-это неправда. В истории Израиля тоже есть " чернорубашечники". Во время первой войны 47 года ,когда дела были совсем плохие ,арабы усилено наступали,военное руководство Израиля послало на линию фронта большую группу недавно приехавших репатриантов-практически прямо с корабля.
Их вооружили самыми дерьмовыми винтовками и то не всех и прямо в бой. Уцелели единицы.
Подробности можешь прочитать в классной книжке -"О Иерусалим"

 

[Майк77]

так что именно неправда?
один пишет про войну 73 года, другой про войну за независимость.
практически все кто прибывал в 40-е годы - прибывали именно воевать за Израиль

 

[прут]

так что именно неправда?

Что в истории Израиля не было своих "отцов-командиров" которые воевали числом.Такие персонажи были в каждой армии.

 

[ручки-из-попки]

Вот кое-что из народных воспоминаний о войне. Размещаю для тех, кто помнит и гордится мудрой политикой Сталина и партии.
Уверен, и этому можно найти объяснение в духе целесобразности. Лес рубят - щепки летят.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі

Після початку війни, коли німці швидко просувались на Схід, відправились мої дід і вагітна бабуся з двома синами в евакуацію.
Але їх шлях на Схід був не в потязі чи авто, як у рідних партійно-господарської номенклатури, а пішком та на підводах. Переганяли
колгоспну худобу щоб та не дістався фашистам (правда по дорозі більша частина її загинула під німецькими бомбами та потонула
в річках при переправах). Довгою і страшною була та дорога з Полтавщини аж за Волгу, під Сталінград під німецькими бомбардуваннями
та обстрілами з повітря. Та все ж дістались вони місця призначення, здали худобу в місцевий колгосп і самі пішли туди працювати.

Мій дід ще в молодості застудив ноги і тому в свої 29 років вже ледве міг ходити, тому мав білий квиток і не попадав під мобілізацію,
бо який з інваліда солдат. Але сталося так, що в село, де проживали тоді мої рідні, прийшло повідомлення із військ комісаріату
на призов до армії синка одного тамтешнього жителя, не бідного жителя і по українським міркам він би вже давно був розкуркулений
та засланий до Сибіру. Тоді той чоловік погрузив на бричку бідон меду і поїхав до районного військового комісара, вирішувати справу
із призовом свого синулі. І таки вирішив. Вже пізніше його односельці переповідали моїй бабусі, як він перед ними хизувався, що відвіз
меду і сказав військовому комісару, що мовляв забирайте он хохла до армії.

Так і сталося. Мобілізували мого діда, не дивлячись на його білий квиток та інвалідність на початку осені 1942 року. Потрапив він
в саме пекло під Сталінград. Останній лист прийшов від нього в листопаді того року, а потім повідомлення, що пропав безвісти.
А через місяць родила бабуся мою маму, яка так ніколи не побачила свого батька, а мій дід так ніколи й не дізнався, що в нього
народилась донька, про яку він мріяв все своє коротке життя.

Так і залишилась бабуся з трьома дітьми на руках . Повернулась додому, все життя прожила сама, виховуючи дітей, з ранку до ночі
горбатилась в колгоспі за палички трудоднів. Ніколи й нічим держава їй не допомагала, лише в 80-х роках додали до пенсі її аж 8 рублів
за загиблого чоловіка.

А тепер нащадки тих, чиї татусі та дідусі за бочку меду залишились дома на печі, посилаючи в бій хохлів, «помнять і гордятца»
перемогою, здобутою життями інших людей.

1. Сталиным, Бандерой, Шухевичем, Берией и прочими ублюдками гордятся пидарасы.
2. 9-мая - праздник, день победы! Не считать этот день праздником и не гордится ним - пидарство.

 

[DJRulik]

ТС, Ваша семейная трагедия, увы, не единичная за время Великой Отечественной.

Отравлять ветеранам (очень часто радуюсь, что люди, благодаря геройству и самоотверженности которым мы живем, не читают все те потоки дерьма, выливаемые всякими моральными уродами) их и без того горький праздник - сомнительная заслуга. Это я не Вам, уважаемый ТС, это общее замечание.

Как только звучит фамилия "Сталин" и злоупотребления при нем, мне вспоминается:
"Я солдата на фельдмаршала не меняю". Уродов хватало и сейчас, и при Сталине, и при Николае II. Так было, и так будет (увы).

Говорил, или не говорил - дело стотысячпиццотдвадцатьпятое. Спорить можно до пены и припадков эпилепсии. Он все равно на обмен не пошел.

 

[wegeras]

1. Сталиным, Бандерой, Шухевичем, Берией и прочими ублюдками гордятся пидарасы.
2. 9-мая - праздник, день победы! Не считать этот день праздником и не гордится ним - пидарство.

Против первого пункта вроде бы и не возразишь, но вот вместе со вторым пунктом вроде бы получается логический вывод, что " "Сталин, Бандера, Шухевич, Берия и прочие ублюдки" не считают 9 мая Днем Победы , что верно только частично... Нет?
(ЗЛЛ...)

 

[Kviprokvokus]

Печальная история, характерная для тех времен. Как и положено, сия драма могла бы иметь светлый оттенок восприятия... Всё-таки, муж, не смотря на слабость в ногах, смог пёхом, на закорках, вынести свою беременную супругу из-под огня, вновь столкнувшись с несправедливостью, не убоялся и... героически погиб, грудью закрыв: родину, семью и честь от беспощадной песни амбразуры фашистского дота. Повторюсь, что - данный рассказ должен был послужить примером жертвенности для нынешнего поколения, если бы не эпилог... Эпилогом же стала - ненависть одного украинца к потомкам человека, поступившего по уму... не по совести. Даже, несмотря на то, что предмет ненависти автора, гордятся подвигом именно его предка, а не тем, у кого в запасниках оказался откуп в виде мёда. Кстати не тот ли это пчеловод… Ну да ладно!

 

[Майк77]

Что в истории Израиля не было своих "отцов-командиров" которые воевали числом.Такие персонажи были в каждой армии.

a где такое писал ерушалми?

 

[ручки-из-попки]

Против первого пункта вроде бы и не возразишь, но вот вместе со вторым пунктом вроде бы получается логический вывод, что " "Сталин, Бандера, Шухевич, Берия и прочие ублюдки" не считают 9 мая Днем Победы , что верно только частично... Нет?
(ЗЛЛ...)

Нет, перечисленные ублюдки уже, слава Богу, ничего не считают. А то, что они считали мы уже не узнаем никогда. Вот вам, как любителю логики:

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі