Статус: Офлайн
Реєстрація: 18.01.2019
Повідом.: 3386
Реєстрація: 18.01.2019
Повідом.: 3386
Уламок Світів мрій – Башта безіменного деміурга – адміністративні поверхи.
*Тіньк* Ліфт привозить мене на адміністративні поверхи, я виходжу з ліфту і входжу у двоярусній хол у стилі ар деко.
- Привіт Алексе! – у стійки адміністратора мене зустрічає ельфійка.
- Привіт.
- Елен просила нагадати тобі що вас є деяка справа…
- Так-так – я як раз йду до неї – махаю я рукою і йду у потрібному напрямку.
Йду по коридорам, по дорозі мені зустрічаються представники різних рас. Підхожу до потрібної двері… І вона відчиняться на порозі стоїть Елен у діловому костюмі.
- Привіт, нарешті наважився.
- Ну так… але…
- Заходь.
Я з Елен проходжу у кабінет… він більше нагадує кімнату для відпочинку – уютно і якось по домашньому.
- Як ти? Як почуваєшся? – Елен сідає за стіл і включає ноут бук.
- Почуваюся дивно. Хочу спати, мабудь із-за того що настрою не має… все за того…
Я сідаю на кушетку з відкидним столиком.
- Я сподіваюсь в кінці нашої зустрічі тобі стане ліпше.
- Я теж сподіваюсь.
- Води?
- Так бідь-ласка.
Елен підводиться зі стола і підходить до столика де стоїть декілька фужерів.
- Може лимонаду?
- Давай лимонад мені все одно… Елен стоїть спиною до мене і наливає лимонад у стакан… Я помічаю яка в неї гарна фігура…
- Ось тримай – вона дивиться мені у вічі, я дивлюсь у її… гарні..
Елен ставить стакан на відкідний столик і повертається до столу.
- Почнемо. Розкажи мені що ти зараз відчуваєш, що тебе вразило? Не хвилюйся, ти можеш говорити будь-що, я не буду тебе засуджувати, давати поради і ти можеш мені довіряти.
- Дякую Елен.
- Найбільше мене вразило що всі люди… в моєму світі, яких я любив і вважав за сім’ю просто взяли і всі десь ділися у одну мить. Ніяких слів на прощання і подяки, хоча б на словах. Вони просто залишили мене одного в найскрутніші часи. Танька зникла без вісти, її телефони постійно зайняті, Леська мене забанила у фейсбуці, а батько від мене відхрещується. Це ранить найбільше. От і відносься до людей так як би ти хотів щоб відносились до тебе… нелюди якісь не розумію… як там можна чинити…
- Так Алексе дуже прикро і сумно що вони так з стобою вчинили, всі разом ..
Елен встала зі столу підійшла до мене і обійняла… - Я відчуваю твою біль, теж їх не розумію.
На мої очі навернулися сьози.
- Якщо хочеш можеш поплакати, це нормально
- Дякую, все гаразд – я розімкнув обійми ,Елен сіла поруч на кушетку.
- А ти не думаєш що вони дійсно тебе могли використовувати?
- Я вже нічого не розумію… закриваю лице руками… Могли, але все якось дивно.
- А як ти вважаєш? Якщо взгялнути правді у очі.
- Я не думаю що це було від початку, з деякого часу мабуть так, але це так складно зробити вірний вибір і не помилитися коли все летить шкереберть.
- Нічого Алексе, я думаю не існує помилок які не можна виправити, крім смерті і втрати здоров*я.
- І вони з цим гралися?
- Не знаю Алексе, історія дійсно складна і вибір який ти робив теж.
- Знаєш щоя подумав?
- Що?
- Багацько людей говорили мені що мене дурять… Але якщо б я говорив їм що ок, я поступаю так я к ви говорите, але за наслідки свою відповідальність ви берете на себе як фінансову так і перед богом, і свою совістью. З однієї сторони наприклад життя малятки. Ви готові на це? І я впевнений що більшість відповідало що ні… це твоє життя, твої рішення і твоя відповідальність… і ми зовсім тут не при чому це твоє…
- Так, скоріше б так і було – люди звикли давати поради, говорити про те як вчинити правильно коли це не їх життя.
Трохи помовчавши Елен повернулася на своє місце і щось подивилась на екрані…
- А як ти вважаєш, все ж таки як все було?
- Я думаю що спочатку було все гаразд і коли настала криза у відношеннях, з подачі моїх родичів… то є варіант що ці обидві могли мене використати... але щось тут не так, я вважаю що більшість скрутних ситуацій таки були. І зараз знову щось трапилось після чиго вони сказали досить. Не розумію як це людина говорить тобі що розлучилась за ради мене, що хоче бути зі мною і жити у одному домі в якому ми зробимо ремонт і дитячу кімнату… А потім безслідно пропадає.
- Так дуже дивно… Але якщо ти вважаєш себе в чомусь винним то ти на справді не винний.
- Так я не вважаю себе винним. В перший раз і Леська і мої родичі змогли мене завинуватити так що я трохи не покінчив з собою… як єдиний вихід припинити панічні атаки які тривали годинами… Мене врятувала тільки зустріч з Танькою… а зараз цього не має.
- Дуже горно Алексе. Я готова дати тобі відповідь чому так трапилось і чому ти так діяв.
- Гаразд. Я уважно слухаю.
- Колись в дитинстві, твої батьки обмережували тебе у любові, підтримці, поважному ставленці до тебе і всього іншого що сприяє нормальному психологічному розвитку особистості, тобі приходилось домагатися всього цого… Але не виходило… І в тебе з*явился травма, не завершення справа для розвитку, це називають незакритий Гельштат.
І в подальшому, з*явилася схожа ситуація схожі люди і ти намагався закрити гельштатт і примиритися з батьками таким чином. І коли до тебе відносились не дуже гарно то ти не вважав це поганим, це було у нормі для тебе і ти ще більше намагався бути кращім - «хорошим хлопцем»
- Так я все розумію Елен, але що мені робити зараз? Так мені зараз ліпше чим у перший раз я лізу у петлю від панічних атак… Але моє життя і психіка все одно зруйновані і не знаю як мені бути далі… Навряд чи я когось ще знайду, да і я не хочу більше страждати і щоб комусь було погано із-за мене чи моїх родичів… Я навіть збіг у цей фентезійний світ тому що там не має допомоги для мене.
- Але ж не всі люди погані, є і добрі.
- Є, але їх одиниці, а я дуже втомився шукати цих людей… Більшість якщо спочатку і будуть с тобою доброзичливі то потім обв*язково все прийде до намагань продавити, обдурити, окрутити… тощо…
- Знаєш Алексе, я думаю ти таки знайдеш тих самих людей і…
- Що Елен?
- Можливо я теж є в твоєму світі.
- Як це?
- Мої сни, це важко пояснити… Ми там разом у твоєму світі.
- Нічого, І?
- Я відчуваю що це більше ніж просто сни.
- Не засмучуйся – я зрозумів ти хочеш сказати що в моєму світі є дівчина з якою ти якось пов*язана і ти відчуваєш дуже близько не тільки мене, Матір та ще і її. Так?
- Так Алексе, і я хочу що б ми зустрілися там… у твоєму світі - Елен знову підвелась і підійшовши обійняла мене. – Мені так самотньо тут… коли ти там… її очі стали вологими від сліз.
- Я теж цього дуже хочу, розумію xому ти засмучуєшся. Гаразд я спробую віднайти тебе там… Але мені треба буде допомога..
- Яка?
- Ну я вважаю що ініціатива зйомства і бажання ближче познайомитись може буди не тільки від парня.
- Так звісно… Зараз після того як ти себе проявив в заботі до коханих. З тобою буде мріяти познайомитись кожна дівка!
- Та… кому потрібен жебрак з поламаною психікою?!
- Мені! Ха-ха. Зі мною в твоєму світі ти швидко станеш на ноги і виберешся. І навіть якщо це буде інша все одно так і буде ти дуже сильний, я тобою по справжньому захоплююсь і пишаюсь!
- Дякую мені дуже приємно…
- Доречі… побачення… в мене є ідея, хочу тобі щось показати!
- Тільки за!
- Зустріч закінченна. Я зараз йду до дому, проводиш мене?
- Залюбки.
Ми разом виходимо з кабінету.
*Тіньк* Ліфт привозить мене на адміністративні поверхи, я виходжу з ліфту і входжу у двоярусній хол у стилі ар деко.
- Привіт Алексе! – у стійки адміністратора мене зустрічає ельфійка.
- Привіт.
- Елен просила нагадати тобі що вас є деяка справа…
- Так-так – я як раз йду до неї – махаю я рукою і йду у потрібному напрямку.
Йду по коридорам, по дорозі мені зустрічаються представники різних рас. Підхожу до потрібної двері… І вона відчиняться на порозі стоїть Елен у діловому костюмі.
- Привіт, нарешті наважився.
- Ну так… але…
- Заходь.
Я з Елен проходжу у кабінет… він більше нагадує кімнату для відпочинку – уютно і якось по домашньому.
- Як ти? Як почуваєшся? – Елен сідає за стіл і включає ноут бук.
- Почуваюся дивно. Хочу спати, мабудь із-за того що настрою не має… все за того…
Я сідаю на кушетку з відкидним столиком.
- Я сподіваюсь в кінці нашої зустрічі тобі стане ліпше.
- Я теж сподіваюсь.
- Води?
- Так бідь-ласка.
Елен підводиться зі стола і підходить до столика де стоїть декілька фужерів.
- Може лимонаду?
- Давай лимонад мені все одно… Елен стоїть спиною до мене і наливає лимонад у стакан… Я помічаю яка в неї гарна фігура…
- Ось тримай – вона дивиться мені у вічі, я дивлюсь у її… гарні..
Елен ставить стакан на відкідний столик і повертається до столу.
- Почнемо. Розкажи мені що ти зараз відчуваєш, що тебе вразило? Не хвилюйся, ти можеш говорити будь-що, я не буду тебе засуджувати, давати поради і ти можеш мені довіряти.
- Дякую Елен.
- Найбільше мене вразило що всі люди… в моєму світі, яких я любив і вважав за сім’ю просто взяли і всі десь ділися у одну мить. Ніяких слів на прощання і подяки, хоча б на словах. Вони просто залишили мене одного в найскрутніші часи. Танька зникла без вісти, її телефони постійно зайняті, Леська мене забанила у фейсбуці, а батько від мене відхрещується. Це ранить найбільше. От і відносься до людей так як би ти хотів щоб відносились до тебе… нелюди якісь не розумію… як там можна чинити…
- Так Алексе дуже прикро і сумно що вони так з стобою вчинили, всі разом ..
Елен встала зі столу підійшла до мене і обійняла… - Я відчуваю твою біль, теж їх не розумію.
На мої очі навернулися сьози.
- Якщо хочеш можеш поплакати, це нормально
- Дякую, все гаразд – я розімкнув обійми ,Елен сіла поруч на кушетку.
- А ти не думаєш що вони дійсно тебе могли використовувати?
- Я вже нічого не розумію… закриваю лице руками… Могли, але все якось дивно.
- А як ти вважаєш? Якщо взгялнути правді у очі.
- Я не думаю що це було від початку, з деякого часу мабуть так, але це так складно зробити вірний вибір і не помилитися коли все летить шкереберть.
- Нічого Алексе, я думаю не існує помилок які не можна виправити, крім смерті і втрати здоров*я.
- І вони з цим гралися?
- Не знаю Алексе, історія дійсно складна і вибір який ти робив теж.
- Знаєш щоя подумав?
- Що?
- Багацько людей говорили мені що мене дурять… Але якщо б я говорив їм що ок, я поступаю так я к ви говорите, але за наслідки свою відповідальність ви берете на себе як фінансову так і перед богом, і свою совістью. З однієї сторони наприклад життя малятки. Ви готові на це? І я впевнений що більшість відповідало що ні… це твоє життя, твої рішення і твоя відповідальність… і ми зовсім тут не при чому це твоє…
- Так, скоріше б так і було – люди звикли давати поради, говорити про те як вчинити правильно коли це не їх життя.
Трохи помовчавши Елен повернулася на своє місце і щось подивилась на екрані…
- А як ти вважаєш, все ж таки як все було?
- Я думаю що спочатку було все гаразд і коли настала криза у відношеннях, з подачі моїх родичів… то є варіант що ці обидві могли мене використати... але щось тут не так, я вважаю що більшість скрутних ситуацій таки були. І зараз знову щось трапилось після чиго вони сказали досить. Не розумію як це людина говорить тобі що розлучилась за ради мене, що хоче бути зі мною і жити у одному домі в якому ми зробимо ремонт і дитячу кімнату… А потім безслідно пропадає.
- Так дуже дивно… Але якщо ти вважаєш себе в чомусь винним то ти на справді не винний.
- Так я не вважаю себе винним. В перший раз і Леська і мої родичі змогли мене завинуватити так що я трохи не покінчив з собою… як єдиний вихід припинити панічні атаки які тривали годинами… Мене врятувала тільки зустріч з Танькою… а зараз цього не має.
- Дуже горно Алексе. Я готова дати тобі відповідь чому так трапилось і чому ти так діяв.
- Гаразд. Я уважно слухаю.
- Колись в дитинстві, твої батьки обмережували тебе у любові, підтримці, поважному ставленці до тебе і всього іншого що сприяє нормальному психологічному розвитку особистості, тобі приходилось домагатися всього цого… Але не виходило… І в тебе з*явился травма, не завершення справа для розвитку, це називають незакритий Гельштат.
І в подальшому, з*явилася схожа ситуація схожі люди і ти намагався закрити гельштатт і примиритися з батьками таким чином. І коли до тебе відносились не дуже гарно то ти не вважав це поганим, це було у нормі для тебе і ти ще більше намагався бути кращім - «хорошим хлопцем»
- Так я все розумію Елен, але що мені робити зараз? Так мені зараз ліпше чим у перший раз я лізу у петлю від панічних атак… Але моє життя і психіка все одно зруйновані і не знаю як мені бути далі… Навряд чи я когось ще знайду, да і я не хочу більше страждати і щоб комусь було погано із-за мене чи моїх родичів… Я навіть збіг у цей фентезійний світ тому що там не має допомоги для мене.
- Але ж не всі люди погані, є і добрі.
- Є, але їх одиниці, а я дуже втомився шукати цих людей… Більшість якщо спочатку і будуть с тобою доброзичливі то потім обв*язково все прийде до намагань продавити, обдурити, окрутити… тощо…
- Знаєш Алексе, я думаю ти таки знайдеш тих самих людей і…
- Що Елен?
- Можливо я теж є в твоєму світі.
- Як це?
- Мої сни, це важко пояснити… Ми там разом у твоєму світі.
- Нічого, І?
- Я відчуваю що це більше ніж просто сни.
- Не засмучуйся – я зрозумів ти хочеш сказати що в моєму світі є дівчина з якою ти якось пов*язана і ти відчуваєш дуже близько не тільки мене, Матір та ще і її. Так?
- Так Алексе, і я хочу що б ми зустрілися там… у твоєму світі - Елен знову підвелась і підійшовши обійняла мене. – Мені так самотньо тут… коли ти там… її очі стали вологими від сліз.
- Я теж цього дуже хочу, розумію xому ти засмучуєшся. Гаразд я спробую віднайти тебе там… Але мені треба буде допомога..
- Яка?
- Ну я вважаю що ініціатива зйомства і бажання ближче познайомитись може буди не тільки від парня.
- Так звісно… Зараз після того як ти себе проявив в заботі до коханих. З тобою буде мріяти познайомитись кожна дівка!
- Та… кому потрібен жебрак з поламаною психікою?!
- Мені! Ха-ха. Зі мною в твоєму світі ти швидко станеш на ноги і виберешся. І навіть якщо це буде інша все одно так і буде ти дуже сильний, я тобою по справжньому захоплююсь і пишаюсь!
- Дякую мені дуже приємно…
- Доречі… побачення… в мене є ідея, хочу тобі щось показати!
- Тільки за!
- Зустріч закінченна. Я зараз йду до дому, проводиш мене?
- Залюбки.
Ми разом виходимо з кабінету.