samyjlivyj
Привіт!
Статус: Офлайн
Реєстрація: 22.10.2012
Повідом.: 2
Реєстрація: 22.10.2012
Повідом.: 2
Поясніть мені …
Попередньо запостив на майдані. Пояснення ще не отримав. Перепощую.
Є речі, які я повністю не можу зрозуміти. Поясніть мені, чому закоханий в соціальну політику Схід-Південь країни голосує за партію з протилежними ідеалами, чому по мажоритарці підтримують людей, які з огляду на їхній соціальний статус та їхні способи збагачення є діаметральною протилежністю звичайної людини.
Щоб не говорили, але дивлячись на поточні пенсійні та податкові реформи, попередня влада з усіма вадами, друзями та кумівськими архаїзмами виглядає більш орієнтованою на соціальний клас.
Я не можу зрозуміти людей Донбасу, які на політичних шоу кричать про розкрадання державного народного майна, і при цьому підтримують тих, хто займається в найбільшій мірі розкраданням цього майна ― без реальних торгів та прозорих конкурсів. Щоб не казали, але за вчорашніх «приватизація» відбувалася повільнішими темпами. Хай цьому виною було те, що прем’єр та президент ніяк не могли узгодити, як, що і кому буде продаватися, але це вже друге питання. Не маю ілюзій щодо помаранчевої команди: в мене багато хто з них асоціюється з групками злодюжок, які в одному, другому, третьому місці прагнули щось потягнуть. Але теперішні «товаріщі» концентрують грошові потоки в одних руках чи, як максимум, в декількох пар рук. При цьому пересічному громадянину дістається ще менше жиру від сала на руках.
Не можу пояснити, як культурний Харків, культурна Одеса, Дніпропетровськ та Крим можуть голосувати за список, у якому сумарно представників з їхніх всіх областей менша половина. Шість людей з першої десятки у списку «регіонів» є вихідцями з Донецької області. Де тут географічна справедливість. Люди голосують за аборигенів. За оранжевого розкладу представники усіх західніх областей ніколи не складали й половини списку.
Також не можу зрозуміти, чому відбувається зростання прихильників секти комуністів. Сила, яка раніш готова була лягати під будь-кого, в т.ч. під БЮТ, приєдналася до своїх найзапекліших буржуазних ворогів. При цьому не виконавши попердніх обіцянок та вигадавши ще більше нових, пішли з мішком бабла на вибори. Жодна попередня парламентська кампанія не була на стільки насичена комуністичними гаслами та їхньою всюдисущою присутністю, як сьогоднішня. «Червоні» по максимуму є на телебаченні, радіо, бігбордах, пресі ― немає місць, де від них можна сховатися. Проте, коли наставав час голосувати за соціальні штуки, їхня голова опинялася в піску. Заявити колегам по коаліції своє жорстке «Ні» щодо «реформ для людей», обґрунтовуючи непідтриманням в майбутньому жодного дрібного закону, потрібного «регіонам», виявилось «слаБО». Портфелі трьох міністрів, голови митної служби та голови фонду держмайна, за участі якого відбувався «розпродаж» та «оренда» державного майна, виявились ціннішими, ніж власні прихильники ― «дєдушкі та бабушкі». В порівнянні з «регіонами», компартія виглядає просто проституткою. Повага до бандитів буде завжди, до повій ніколи.
Політика будь-якої держави містить як позитивні, так і негативні дії щодо внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Росія в тому не виключення. Будь-яка у світі держава не може у всіх ситуаціях та у всіх питаннях глаголити абсолютну істину. Та як може так складатись, що за двадцять років рідні комуністи у всіх міждержавних суперечливих ситуаціях підтримували Росію та жодного разу не стали на захист українських інтересів, хоча б економічної сфери. І це абсолютний нонсенс. Навіщо тоді потрібна нам така партія. В деяких питаннях регіонам треба віддати належне: відстоювання інтересів України збігалося одночасно із відстоюванням їхніх власних інтересів.
Давайте закриємо очі на гарячі «питання», які не дають спокою жителям Донбасу ― УПА, українська мова, можливо, голодомор, і подібного роду. Й не дивитимемося на відповідні пункти програми «Свободи». В такому випадку об’єктивно отримуємо найлівішу програму з усіх партій, реально, лівішу від компартії. Не знаю як ті хлопці її виконуватимуть, але компартійці її «реально» не виконали.
Поясніть мені, чому на помаранчевому згарищі з відмиранням секти Тимошенко та зникненням інтересу до Ющенка, залишилися якісь поживні речовини для народження двох нових політичних сил, тоді як на Сході-Півдні відбувається консервація таких процесів. На горизонті не передбачається еволюцій політичних рухів, появи нових лідерів, нехай, навіть, тиких, що відстоювали б інтереси російської громади, російську культуру, але з якими в стінах парламенту можна було б вести діалог на інтелектуальному рівні, а не отримувати стільцем по голові. Поясніть мені чому Схід-Південь не здатний згенерувати новий політичний продукт.
Не розумію, чому прихильники Партії регіонів, вважають бійцівську поведінку своїх депутатів у парламенті нормальним явищем. Чому немає поваги до виборців іншого табору, які обрали в теперішній парламент 227 депутатів, і без «тушканізації» яких жодних суперечливих законів не було б ухвалено. Беззаперечно, з мовних питань треба домовлятися, але не вирішувати зарахунок перебіжництва. Чому багато людей залишаються прихильниками розмов з позиції сили, а не розуму? Чому звичайна реклама регіонів базується на принципі: прийдуть помаранчеві ¬― відразу стануть «кізяки» і над вашою хатою почне літати Кощій Невмирущий; або ще такому: він боксер значить він дебіл. Чому їхня реклама не може базуватися на їхніх здобутках, їхній партійній програмі, а не шантажі: якщо не ми, то буде війна?
Зрештою, поясніть мені, де в усьому цьому є логіка та чи люди, що голосують за «регіони» чи «КПУ» ці речі усвідомлюють?
Попередньо запостив на майдані. Пояснення ще не отримав. Перепощую.
Є речі, які я повністю не можу зрозуміти. Поясніть мені, чому закоханий в соціальну політику Схід-Південь країни голосує за партію з протилежними ідеалами, чому по мажоритарці підтримують людей, які з огляду на їхній соціальний статус та їхні способи збагачення є діаметральною протилежністю звичайної людини.
Щоб не говорили, але дивлячись на поточні пенсійні та податкові реформи, попередня влада з усіма вадами, друзями та кумівськими архаїзмами виглядає більш орієнтованою на соціальний клас.
Я не можу зрозуміти людей Донбасу, які на політичних шоу кричать про розкрадання державного народного майна, і при цьому підтримують тих, хто займається в найбільшій мірі розкраданням цього майна ― без реальних торгів та прозорих конкурсів. Щоб не казали, але за вчорашніх «приватизація» відбувалася повільнішими темпами. Хай цьому виною було те, що прем’єр та президент ніяк не могли узгодити, як, що і кому буде продаватися, але це вже друге питання. Не маю ілюзій щодо помаранчевої команди: в мене багато хто з них асоціюється з групками злодюжок, які в одному, другому, третьому місці прагнули щось потягнуть. Але теперішні «товаріщі» концентрують грошові потоки в одних руках чи, як максимум, в декількох пар рук. При цьому пересічному громадянину дістається ще менше жиру від сала на руках.
Не можу пояснити, як культурний Харків, культурна Одеса, Дніпропетровськ та Крим можуть голосувати за список, у якому сумарно представників з їхніх всіх областей менша половина. Шість людей з першої десятки у списку «регіонів» є вихідцями з Донецької області. Де тут географічна справедливість. Люди голосують за аборигенів. За оранжевого розкладу представники усіх західніх областей ніколи не складали й половини списку.
Також не можу зрозуміти, чому відбувається зростання прихильників секти комуністів. Сила, яка раніш готова була лягати під будь-кого, в т.ч. під БЮТ, приєдналася до своїх найзапекліших буржуазних ворогів. При цьому не виконавши попердніх обіцянок та вигадавши ще більше нових, пішли з мішком бабла на вибори. Жодна попередня парламентська кампанія не була на стільки насичена комуністичними гаслами та їхньою всюдисущою присутністю, як сьогоднішня. «Червоні» по максимуму є на телебаченні, радіо, бігбордах, пресі ― немає місць, де від них можна сховатися. Проте, коли наставав час голосувати за соціальні штуки, їхня голова опинялася в піску. Заявити колегам по коаліції своє жорстке «Ні» щодо «реформ для людей», обґрунтовуючи непідтриманням в майбутньому жодного дрібного закону, потрібного «регіонам», виявилось «слаБО». Портфелі трьох міністрів, голови митної служби та голови фонду держмайна, за участі якого відбувався «розпродаж» та «оренда» державного майна, виявились ціннішими, ніж власні прихильники ― «дєдушкі та бабушкі». В порівнянні з «регіонами», компартія виглядає просто проституткою. Повага до бандитів буде завжди, до повій ніколи.
Політика будь-якої держави містить як позитивні, так і негативні дії щодо внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Росія в тому не виключення. Будь-яка у світі держава не може у всіх ситуаціях та у всіх питаннях глаголити абсолютну істину. Та як може так складатись, що за двадцять років рідні комуністи у всіх міждержавних суперечливих ситуаціях підтримували Росію та жодного разу не стали на захист українських інтересів, хоча б економічної сфери. І це абсолютний нонсенс. Навіщо тоді потрібна нам така партія. В деяких питаннях регіонам треба віддати належне: відстоювання інтересів України збігалося одночасно із відстоюванням їхніх власних інтересів.
Давайте закриємо очі на гарячі «питання», які не дають спокою жителям Донбасу ― УПА, українська мова, можливо, голодомор, і подібного роду. Й не дивитимемося на відповідні пункти програми «Свободи». В такому випадку об’єктивно отримуємо найлівішу програму з усіх партій, реально, лівішу від компартії. Не знаю як ті хлопці її виконуватимуть, але компартійці її «реально» не виконали.
Поясніть мені, чому на помаранчевому згарищі з відмиранням секти Тимошенко та зникненням інтересу до Ющенка, залишилися якісь поживні речовини для народження двох нових політичних сил, тоді як на Сході-Півдні відбувається консервація таких процесів. На горизонті не передбачається еволюцій політичних рухів, появи нових лідерів, нехай, навіть, тиких, що відстоювали б інтереси російської громади, російську культуру, але з якими в стінах парламенту можна було б вести діалог на інтелектуальному рівні, а не отримувати стільцем по голові. Поясніть мені чому Схід-Південь не здатний згенерувати новий політичний продукт.
Не розумію, чому прихильники Партії регіонів, вважають бійцівську поведінку своїх депутатів у парламенті нормальним явищем. Чому немає поваги до виборців іншого табору, які обрали в теперішній парламент 227 депутатів, і без «тушканізації» яких жодних суперечливих законів не було б ухвалено. Беззаперечно, з мовних питань треба домовлятися, але не вирішувати зарахунок перебіжництва. Чому багато людей залишаються прихильниками розмов з позиції сили, а не розуму? Чому звичайна реклама регіонів базується на принципі: прийдуть помаранчеві ¬― відразу стануть «кізяки» і над вашою хатою почне літати Кощій Невмирущий; або ще такому: він боксер значить він дебіл. Чому їхня реклама не може базуватися на їхніх здобутках, їхній партійній програмі, а не шантажі: якщо не ми, то буде війна?
Зрештою, поясніть мені, де в усьому цьому є логіка та чи люди, що голосують за «регіони» чи «КПУ» ці речі усвідомлюють?
Булавин не знает, что у нас не менее 2-х лет прыгают уже совсем не нацпатриоты? С таким склерозом как бы ты сам не допрыгался.. 
