Детки Счастья глазами встречающей стороны...... их эмоции...... их наблюдения.............. их думы....................
".......до Києва приїхали діти зі Щастинського інтернату.
Це, як "луч света в темном царстве". Вони відкриті та щирі. Іноді від їхніх слів навертаються сльози на очі:
- Мне очень нравится Киев.
- Закончишь школу, приедешь сюда учиться?
- Я не знаю в какой стране я тогда буду жить...
І ти ковтаєш сльози і не знаєш, що йому відповісти.
***
- Я знаю украинский. Давай с тобой будем говорить на украинском,
- Добре. Давай. Розкажи про себе....
- Все. Устал. Очень тяжело. Но я учу. (Помолчал) Только мне по русски легче все равно. Но я книжки читаю украинские. И в школе мьі его учим.
***
Під час екскурсій я узнала, що
1) в інтернаті вони всю зиму обливаються холодною водою і у них є такі собаки, у яких замість шерсті - колючки. Є металеві, а є з льоду;
2) у Андрійка - дві бабусі. Одній 100 років і вона живе на Хрещатику, тільки він не пригадує - де, а другій май же 200. Та вона ще нічого;
3) Вони вчать англійську, і Діма її б давно вивчив, але дівчата заважають;
4) Що у одного хлопчика - дві собаки, відповідно у другого - три, у третього - чотири, у четвертого - п'ять, але скоро буде ще більше. В котах я загубилась зовсім.
5) У Станиці Луганській не стріляють і все у них добре, ви не переживайте і приїжджайте до нас у гості ;
6) Що вони не хочуть їхати на Майдан бо там стріляють, вони це бачили по телеку;
7) І саме класне: Ти прикольна. З тобою весело.
***
Я бачила як вони грають в крутих хлопців - в ФСБшників і як вони зі сльозами на очах кричать: Героям Слава! на Інститутській. У мене склалось враження, що "Слава Україні!" має для них якесь таємне, невідоме мені значення. Що з якимось, тільки їм відомим задоволенням, високо підняв голову, вони кидають в синє холодне небо: Героям Слава!!! Кидають, як виклик. Спочатку дивляться з под лоба, а потім, коли вже все сталось, гордо піднімають голову і дивляться один на одного....Та при цьому грають в ФСБ.
- Чому ФСБ?
- А хто?
Я уявила, як я їм розказую, що грати можна в інших крутих хлопців - в СБУшників, наприклад. Або в нову поліцію. Або в стару міліцію. Думки проносились в голові, хто у нас круті хлопці? Знаю тільки одних - Кіборіви.Та для них це слово має інше значення. Почали грати в роботів...
- В групі є діти сироти. Бачите того хлопчика. Він живе з бабусею. Минулого року батьки пішли по воду та не повернулися... Одна бабуся у нього залишилась.
***
Вже на вокзалі були сльози та обнімашки.
- Вам сподобалось? Приїдете ще?
- Да. И Киев очень красивьій город. Наша столица - самая красивая!!! Слава Укарине!.
П.С. Дякуючи Arseniy Finberg ми потрапили і до Адміністрації Президента, і до будинку з Химерами, і до будинку вдови, що плаче. Для мене було відкриттям, що обидва будинки є резиденціями Президенту. Як стало відкриттям і відношення персоналу до дітей.
Першим був будинок вдови що плаче. Зустріла нас тьотінька, яскравий представник минулої добі. Такий собі радянський музейний працівник.
- Руками ничего не трогать! Чего тьі пошел в ту комнату, если екскурсия идет в другую? Не тогайте занавески руками! Хорошие дети? Я уже увидела, какие они хорошие.
И уже на вьіходе:
- Где та девочка, которая все трогала руками. Вьі идите, а ей я дам тряпку и пусть теперь натирает там где трогала. Следующий раз не будет все подряд лапать!!!
Дякую їй за ідею. Тепер я знаю, чим зайняти гостей.
Ще до однієї резиденції йти вже не хотілось. Пішла з настроєм - будете чіпати дітей - дам в морду. Молода дівчина. Бачу, що хвилюється.
- Подивіться сюди. А тут я приготувала фото, як це виглядало раніше. Вам на поїзд? Ви встигаєте? А нічого, що я українською?
Потім тихенько мені на вухо:
- Щастя - це ТАМ? Це наша територія? Інтернат? Я бачила по списках. У нас тут екскурсії для дорослих і я хвилююсь. Для дітей читаю перший раз, а ще такі діти.
Посмішка на пів обличчя, в очах сльозі:
- Діти, до побачення. Миру вам та щастя. Приїжджайте ще.
Отакі різні дві резиденції одного Президента......"
***********
ДОРОГИЕ ДРУЗЬЯ! С-П-А-С-И-Б-О!!!!!!
ВСЕ ВОЗМОЖНО!!!! Возможно!!!! Придумав эту идею я с трудом верила в ее воплощение, но с мужем решили: не отступать (взялся за гуж не говори, что не дюж) не хватит денег - сделаем так,чтобы хватило.
Спасибо ФОНДу "СВОИ" за помощь в организации и финансовую поддержку ( все издержки по Киеву - проезд в Метро и в трамвае, трех разовое питание и в дорогу перекус, и т.д. взяла на себя принимающая сторона)! Вместе МЫ-СИЛА!!!!!
