Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Пісні та вірші війни

Василь Зима

Як про БахмУт написати? Ніяк,
Слово і знак, слово і знак…
Пауза потім і трохи напруги,
Драми і болю у третім рядку,
Жив собі друг і нема більше друга,
Он його бронік висить на кілку…

То як про Бахмут написати? Одверто?
В пропорціях смерті, в пропорціях смерті…
Малеча в підвалах і тІні на стінах,
Святий Миколай прикриває своїх,
І знову несуть: розірвалася міна,
Уламків чомусь вистачає на всіх

Чим про БахмУт написати? Душею?
Дідько із нею, так, дідько із нею…
Душі - хмаринки зимового неба,
Теплі окрайці, окопні свічки,
Танки на тебе і ворог до тебе,
Піт на морозі занадто липкИй…

Як про БахмУт написати? Як Богу…
Хто допомогу? Хто нам допомогу?
Вибиті стіни і вікна побиті,
Кулі дзижчать по дворах, по хатАх,
Де є на світі і хто є на світі,
Хто би виносив своїх на руках?

Як про БахмУт написати? Криваво.
Честі і слави нам. Честі і слави…
Все враз зникає і знову до бою,
Як би не гризли щурі тилові,
Ми стоїмо, захлинаючись кров’ю,
Зранені, втомлені, але живі…

Ми не напишемо. Кадрами фільму,
Все, що ніяк не вкладається в риму.
Чорне, як піч, закіптЮжене небо,
Той, хто по той бік, шукає в приціл,
Тих, хто по той бік - беремо на себе,
Ще більше тіл в полі, ще більше тіл…
 
Ah сказав(ла):
Re: Песни и стихи войны

Мам, я в плену, но ты не плачь.
Заштопали, теперь как новый.
Меня лечил херсонский врач
Уставший, строгий и суровый.

Лечил меня. Ты слышишь, мам:
Я бил по городу из «Градов»,
И полбольницы просто в хлам,
Но он меня лечил: «Так надо».

Мам, я - чудовище, прости.
В потоках лжи мы заблудились.
Всю жизнь мне этот крест нести.
Теперь мои глаза открылись.

Нас провезли по тем местам,
Куда снаряды угодили.
А мы не верили глазам:
Что мы с Херсоном натворили!

В больницах раненых полно.
Здесь каждый русских проклинает.
Отец, белей, чем полотно,
Ребенка мертвого качает.

Мать, я - чудовище, палач.
И нет здесь, мама, террористов.
Здесь только стон людской и плач,
А мы для них страшней ******ов.

Нас, мам, послали на убой,
Не жалко было нас комбату.

Тут мне херсонец крикнул: «Стой!
Ложись, сопляк!» - и дальше матом.

Он не хотел в меня стрелять.
Он - Человек, а я - убийца.
Из боя вынес! Слышишь, мать,
Меня, убийцу, кровопийцу!

Мам, я в плену, но ты не плачь.
Заштопали, теперь как новый.
Меня лечил херсонский врач
Уставший, строгий и суровый.

Он выполнял врачебный долг,
А я же, от стыда сгорая,
Впервые сам подумать смог:
Кому нужна война такая?

Автор текста неизвестен
Натисніть, щоб розгорнути...
 
Ви повинні увійти або зареєструватися, щоб відповісти.
Назад
Зверху Знизу