А шо 1939. Радянська влада не по всіх львівських родинах катком проїхалась. Хтось з львів'ян завдяки їй навіть "вибився в люди". Та й майже сто років вже пройшло. З яких останні кілька десятків років були спокійними для українців - ні воєн на своїй території, ні голодоморів, ні масових відправок в російські табори.
Комусь гроші. Більшість львів'ян стеляться перед російськомовними і за гроші виконують будь які забаганки. Принципових - меншість.
Як ото мені книжки продати хотіли російською мовою на Львівщині. Дитяча книжка "самолет".
- перепрошую а чому ви під час війни продаєте дитячі книги російською?
- для переселенців
- я переселенець, 24.02 над хатою моєю пролетів ворожий самолет, потім самолеты стали залітати регулярно і скидати на Харків бомби. Самолеты, не літаки.
-...ну, ми ж закупили, нам треба продати тепер.
Бо їм заробити важливіше. А для мене важливіше щоб мої діти не були в своєму місті Харкові білими воронами з-за української мови, як були я і моя мама свого часу.
Що поробиш..торгашна публіка -вона така усюди. Влітку 22го ми з давньою подругою сиділи на лавці біля Оперного у Львові (а на тих лавочках, хоч їх багато по два боки, рідко можна знайти вільне місце). Ми раді були зустрічі, і раді тому, що було де вмоститися та поговорити, бо втомилися,..Але майже одразу перед нашою лавкою одна гендлярка швиденько поставила стіл та стала вивалювати з сумяри на нього свій товар. Тобто вона стала до нас спиною
сракою , як так і треба))
Я запитала ввічливо: "Ви збираєтесь стояти до нас спиною? Можна вас попрохати посунутись вліво чи вправо від лави, щоб ми бачили ще щось, крім вашої п'ятої точки?". Тобто між лавок було багато місця..
Але що ми почули
. І щоб ми прибрались туди, звідкіля приїхали (бо моя українська дещо інша, ніж львівська)), і що вона теж хоче присісти, коли замориться стояти, і завжди туточки торгує). Ну що, вона не посунулась,і так і стояла задницею менш ніж за півметри до наших облич...Звісно, ми піднялись і звільнили їй лавку).
Ввечорі ми верталися і бачили її вже сидячою перед своїм товаром на пустій лаві - вочевидь таким чином вона завжди звільняла собі лавку на жвавому місці)
Можна було б їй сказати, що вона має гарну торгівлю якраз завдяки гостям міста, навряд чи львовянам потрібні її сувеніри та віночки - тільки нащо з такою людиною балакати?
Я не хотіла б таке явище екстраполювати на всіх львів'ян.
