а ім’я одного з сільських голів Заліщицького району прийшов зі Східної України лист такого змісту:
.
«Я — колишній солдат спецгрупи НКВД, яка під маркою бандерівців у 1944–1945 рр. організовувала вбивства невинних людей на Тернопільщині. Наша група позбавила життя не один десяток людей нібито за симпатії до совєтської влади. І нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти, хто ж насправді організовував ці криваві акції. Мені й досі привиджуються нещасні, що просили у нас пощади, та пощади їм не було…
Часто чую в снах крик чотирирічного хлопчика: «Не бий мого татка!». Він вирвався з рук нашого старшини, при тім укусив його за палець. Старшина вхопив хлопчика за ніжки ї з усього маху вдарив об стінку головою… Я за той час розстріляв двох сестричок 10–12 років. Вони заціпеніли з жаху і навіть не розуміли, що відбувається. Батько й мати на колінах благали нас пощадити хоча б дітей і теж не розуміли, за що їм така кара. Просили: «Хлопці, схаменіться, ми ж ні в чому не винні» (вони думали, що ми бандерівці). А ми звинувачували їх у тому, що два їхні старші сини пішли на фронт. Хоча добре знали, що людей призивного віку забрали силоміць.
Таких випадків було багато, але мені особливо запам’ятався голос того хлопчика: «Не бий мого татка!». Зойки нещасних сестричок і їхніх батьків переслідують мене останнім часом вдень і вночі. Пішов я до церкви й висповідався. Старенький священник прошепотів: «Сину, великі гріхи твої, та оскільки ти каєшся, можу дати тобі розгрішення. І дам, але тоді, коли ти напишеш у ті села, в яких ви проливали невинну кров».
Я знаю, що люди не простять мені, надія лише на Бога. Адже йшов я ******* не сам від себе, командири-чекісти змушували. Коли ми, солдати, відмовлялися когось *******, вони погрожували: «Хатітє бить чістєнькімі? Саміх расстрєляєм как сабак!». Ми боялись один одного і ніколи поміж собою не обговорювали свої вчинки, навіть за чаркою. Та коли якось наш старшина з необережності вистрелив у себе з автомата й помер у муках, ми лише переглянулись…
Розкажіть, пане голово, всім у селі про мого листа. Нехай знають люди, хто знищив їхніх сусідів. Не бандерівці, ні!»
.
Дмитро Карп’як
P.S. Головою цієї сільської ради, за дивним збігом обставин, виявився якраз син одного з братів, що пішли 1944 року на фронт. Кажуть, він теж пішов до церкви й покаявся за свій гріх, за те, що багато...
Цитата:
Меня не интересует политика, но всё же не могу не написать о том, очевидцем чего я стал сегодня неподалёку от львовского Холма Славы. Жаль, не взял фотоаппарат.
Итак, прогуливаясь по Лычаковской, я увидел большую группу людей с красными и российскими флагами, транспорантами, плакатами.
Я конечно, читал, что акция пророссийской партии "Русское единство" то ли состоится во Львове, то ли не состоится... запутано там всё у них было. Ну вот, думаю, всё же приехали.
Я надеялся, что у львовян хватит трезвости не поддаваться на провокации падких на чужое внимание пиарщиков, но когда я увидел то, что отчебучили "митингующие", от моей надежды и след простыл.
Они, как по команде, вдруг стали выкрикивать лозунги, оскорбляющие местных жителей. Причём, заметьте, лозунги не политические, а оскорбляющие людей по национальному признаку. Больше всего запомнилось "****ы - *****а! Победа эта наша!", "Смерть Галичине!"... были и прочие.
Конечно же, спустя пару минут завязалась потасовка. Поскольку численный перевес был, естественно, не на стороне провокаторов, им пришлось убегать. И тут с их стороны раздались выстрелы.
Теперь, зайдя на новостные сайты я вижу развесистую "лапшу" в виде сотен новостей, которые утверждают, что мирные демонстранты мирно себе несли венки к вечному огню, и вдруг ни с того ни с сего были атакованы львовскими ******ами. Или вон, новость, что бендеровцы напали на демонстрацию ветеранов, и избили их; и ещё тонны лапши с клюквой.
Я думаю, в любом городе если идти, громко выкрикивая ругательства в адрес его населения, то это добром не кончится. В чём же тут особенность именно Львова, который теперь пытаются выставить форпостом фашизма?
Такая вот, продуманная, и по-сути беспроигрышная провокация.
Интересны цели её организаторов. Любви к русским она точно не прибавит, и запад с востоком не сплотит.
Целью акции, считаю, может быть только разжигание межнационального конфликта, или пиар своей партии на этом фоне.
Представитель пророссийской партии, организовавшей провокацию, перед проведением марша утверждал, что его целью является защита прав русских, живущих во Львове.
Что ж, отдельное ему спасибо за защиту моих прав. Я, например, не знаю украинского языка, как не знаю и того, захотят ли теперь жители города отвечать мне на русском.
...
Так это можно и в Харькове - не отходя от кассы.
