Допис, гідний уваги ...
Виталий Портников.
Українці тепер їздять працювати до країн, у яких уряди йшли на такі підвищення цін, про які в Києві не можуть навіть і заїкнутися. Навіть не на підвищення - а на негайне приведення ціни у відповідність з ринковою. Це дійсно було жахливо для багатьох людей. Ми вже забули репортажі з Польщі 90-х після «грабіжницьких реформ» Бальцеровича, забули про бідних балтійських пенсіонерок, які просто не могли оплачувати «комуналку» і вижити одночасно. Це був Апокаліпсис. А у нас Апокаліпсису не було. У нас Кучма з Черномирдіним домовлялися про дешевий газ, а тих, хто стверджував, що ці домовленості - зашморг на шиї України, оголошували зрадниками національних інтересів. Тому що національний інтерес України - це «халява».
Але тут важливо відповісти на питання: чому політики країн Центральної Європи були готові піти на такі рішення, а українські політики - не готові ось уже 27 років і роблять щось тільки під тиском МВФ? Відповідь є простою: тому що українські політики куди більшою мірою залежні від свого виборця, ніж польські або латвійські.
Виборець, звичайно, всюди один і той же. Просто виборець в країнах Центральної Європи може лише відлучити політика від політики. Ну й добре - політик піде працювати викладачем або адвокатом.
А наш виборець може відлучити політика від фінансових потоків. Це вам не адвокатура. І наш виборець чудово це знає, знає, що «всі вони там крадуть», знає, що рідні злодії його не образять. Хитрий український виборець голосує лише за того злодія, який обіцяє йому «халяву». Хитрий український політик проводить тільки ті реформи, які не образять хитрого українського виборця. Політики стають все більш багатими - і це логічно. Виборці все більш бідними - і це заслужено. Але, врешті-решт, вони зустрінуться: політик поїде до свого європейського особняку, виборець буде працювати в цьому особняку садівником або охоронцем і ніхто з них навіть не подумає, що їхнє райське життя забезпечене чужою відповідальністю.
ОСЬ ТАКА НАША ВР.
