Справу Ноздровської я сприймаю дуже особисто. 10 років тому 27 січня 2008 року водій на прізвище Мірошник збив мого брата Тимура. Через 5 днів брат помер, не приходячи до тями, після кількох складних операцій на мозку. Протокол з місця події тиждень катався в бардачку інспектора ДАІ, який терміново пішов у відпустку. Через тиждень він був уже таким, як це вигідно вбивці.
Слідчий Карман був ввічливим і ніби навіть співчутливим, але забув нам розповісти, що на ті папери, які він нам дав, треба поставити печатки.
Рішення суду нам прислали після того, як минули усі терміни оскарження. До цього скільки ми не дзвонили, нам казали, що триває слідство, про сам суд ми нічого не знали.
Вбивця не поніс ніякої відповідальності. Хоча так само, як і Россошанський, він не був супер мажором, але йому вистачило сили рідні чи братви, щоб відмазатися від крові повністю.
Йому пощастило, бо ми поводилися, як лохи - довіряли слідчому і адвокату. Нас кинули обидва. Ні, не кинули, просто злили.
Все могло бути інакше будь я розумнішою. Мені дуже прикро, що в мого брата сестра не адвокат. А мама каже, ні. Тільки не це.
... Я навіть не знаю слова, що б я могла сказати мамі Ноздровської. Колись мене дуже дратувало "тримайся" і підтримувало "я з тобою". Але зараз усі слова видаються мені недоречними. Тільки дуже болить серце.
І якщо зовсім чесно, то я взагалі не розумію, як ми пвсля цього живемо.
Так кричат осторожно лошадь идет, с другой стороны пароваз едет, с третье на пони подъезжают и кричат : Дорогу, чуть дальше мини-поезд и это на фоне сплошного дыма, толчеи постоянного взора под ноги что бы в ****о лошадинное не влезть.
Зашел туда - расстроился и быстенько ушел оттуда. Зашел хоть в "Бузок" и посмотрел выставку. 
Плюнул на все и уехал домой. 
