Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

Обсуждения событий в Украине - Part 47

CK8cUWvWIAA6jHb.png
 
Российские дайверы предложили помочь Швеции в обследовании затонувшей подлодки

Подробнее на НТВ.Ru:
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.







опять отставка вместо отсидки
 
КАИР (Рейтер) - Суд Ливии во вторник заочно приговорил к смертной казни самого известного сына Муамара Каддафи, Саифа аль-Ислама, за подавление мирных протестов во время революции в 2011 году, положившей конец правлению его отца.

Суд также объявил во время телевизионной сессии о том, что приговорил к расстрелу бывшего руководителя спецслужб Каддафи, Абдуллу аль-Сенусси, и его бывшего премьер-министра Багдади аль-Махмуди.
 
Алексей Мочанов снова поднимает проблему аватаров :(

Відомий блогер підняв проблему пияцтва серед учасників АТО. Олексій Мочанов. Фото: pl.com.ua Грустно бывает… На десятки достойных Бойцов, Пахарей, Героев всегда и везде найдётся пара заблудших паршивых овец. Одни Служат достойно и если суждено – Погибают как минимум не стыдно. В бою, в борьбе, при перемещении с точки на точку, что само по себе – Бой. Вторые как свинячили на гражданке – так и продолжают заливать за шиворот “типа в АТО”. Даже когда до реальной Зоны больше 30 км и туда даже случайно ничего не долетает. Если не психанёт выпивший сосед или сослуживец. Местные очень критикуют выпивших вояк и гвардейцев с добровольцами (ходит легенда, что у Добровольцев сухой закон, я не нарколог, но наблюдал и в “сухих” частях беззаконие. Мягко говоря). Очень ругают, но как правило эти же местные бухло “укропам” и продают. Деньги нужны больше, чем отсутствие бардака. К сожалению. Армию и милицию часто и много упрекают в злоупотреблении алкоголя. Это действительно имеет место, но давайте смотреть правде в глаза: каких призывников получают действующие части? Попробуйте посчитать, а потом сообщите здесь в комментарии, сколько в вашем населённом пункте спортплощадок, сколько средних и высших учебных заведений (не проф-тех-училищ, сколько библиотек и театров – а сколько баров, забегаловок, генделиков, кабаков, больниц и аптек? Прозреете. Без разницы, Киев это, областной либо районный центр, село, пгт или хутор. Власть всю историю независимости учила молодняк пить пиво, утверждая что пивас и шейки-лонгдринки это не бухло, заедать это чипсами и фастфудом и смотреть спорт – по телевизору. Потому что это экономически выгоднее. Сначала ты *****а за деньги поишь, потом кормишь, потом лечишь, потом он какое-то время безуспешно пытается бегать от ожирения и инфаркта (сам по своему опыту знаю, хотя я нетипичный – мсмк), потом дорого реабилитируешь. Ну и на хорошие похороны сейчас ценник выше, чем на днюхи. И такой же, как на солидные свадьбы: мёртвые срама не имут, а оставшимся живым повод собраться и снова нарезаться. Сначала за упокой усопшего, потом за здоровье присутствующих здесь Дам! Ррромантика… В одно из подразделений одного из родов войск призвали 25-летнего Жору, которого Мама думала вылечить на войне от алкоголизма. Жора лечиться не собирался, да и братья по оружию не считали себя наркологами или психологами. На войне и в психиатрии всё просто: кто первым одел халат – тот и Врач. Подразделение непростое. И нетыловое. Туда должен быть отбор. Но на положено вето наложено… Командир прикрепил небойца к хозблоку. Уборка, чистка, мойка, дрова, вода. Жора не мечтал о передовой, откуда серыми от пыли, разрывов и увиденного приходили его однополчане. Жора спокойно и без особых ограничений бухал на хозблоке, договариваясь о бухле с местными. За деньги или за продукты – среди гусаров и воров всё должно быть всегда по-честному! Парни не травили мобилизованного – в этой в/ч слишком хорошо знают, насколько люди неодинаковые.В какой-то одному ему известный момент Жора пошёл ни куда-нибудь, а в гальюн на деревенской суше, сел посрать, достал гранату РГД, выдернул чеку, отпустил рычаг и начал её рассматривать. Выпил, интересно, ну не газету же на очке читать, газетой же только подтираться! РГД в отличие от эФки-лимонки не особо опасный боеприпас. Десантура например ещё в ранних конфликтах на зачистке кидала РГД в помещение и сразу врывались внутрь, закрыв хлеборезки сапёрными лопатками, чтобы лицо не посекло. Но когда она взрывается у сидящего срущего в руке – гибель настигает, граната всё-таки. Такое вот нелепое, глупое, гавёное во всх смыслах этого слова ************. ******. Никто из Батюшек отпевать не взялся. Ребёнок в семье был не один, второй приезжал забрать брата – нормальный, адекватный. Родня просила оформить как боевую потерю – офицеры категорически отказались. Потому что в этом подразделении хватает реальных, настоящих Двухсотых. Реальных, Настоящих Мужиков, погибших в реальных боестолкновениях. И Память о Них марать, поставив в один ряд с ними спившегося и обосравшегося алкаша – ни у кого рука не поднимется. Бесполезно уговаривать. Вот и подумайте, кого мы растим, кого призываем, кого вооружаем, кого на передок отправляют военкомы. Ответственен ли военный комиссар за смерть этого персонажа? Должен ли был предложить синяку очевидному альтернативную службу. В военном, милицейском, пограничном госпитале например. Или ещё какую-нибудь альтернативу. Почему одни должны и будут рубиться и воевать с отложенным дембелем, гореть в танках или грызть родную землю под сепарской артой, а другие, не трезвея, из дому транзитом через военный комиссариат будут попадать туда, где в понимании интернета все Герои, а по месту и по факту – треть унылые аватары-очкодавы. Аватары – потому что вечно синие и не в своём теле. Почему с ними должны бороться кадровые офицеры? Украина, бросай бухать! Я сам не язвенник и не трезвенник (был, сейчас уже с алкоголем и табаком кардионесовместимость, ну и хрен с ними) Но долго молчал, общался на эти темы с бойцами, с командирами, с министрами. Предлагал как минимум озвучивать имена-фамилии тех, кто ушёл на тот свет по пьяни, ещё и сослуживцев с собой забрал. Которые, увы, позволили бухать и набухаться. Озвучивать для того, чтобы страна знала в лицо и пофамильно не только своих Героев, но и своих *******ов. Чтобы не приписывали им несовершённого героизма, не платили боевых и не ставили в один ряд с фронтовиками, погибшими в бою, на растяжке, на фугасе, под артобстрелом или в засаде от рук диверсионно-разведывательных групп врага. А тут – “сэлфики”, которыми на передке называют самострелы. Кто-то стреляется по пьяни, кто-то в мягкие ткани чтобы закосить, кто-то реально случайно, по глупости, от недосыпа и часто тоже не в самом трезвом виде. В прошлом году на пике боевых действий у нас в ато было меньше 35 тысяч человек. Это не секрет, сепары в курсе. Сейчас активных боёв и противостояния нету, но сил стянуто почти вдвое больше. И если понадобится – ещё доподтянут. А когда солдат не занят войной, подготовкой или хозработами – случается Волноваха. Или то, что произошло в туалете одного из секторов с Жорой (назовём его так). Сейчас всё непросто. Проблем хватает. Я не буду читать Кузины стихи – он меня их озвучивать не уполномачивал. Тем более – потом на эту тему включать заднюю. Мы просто чуть не встретились с Кузьмичом в прошлый вторник декаду назад. И мне бы не хотелось быть перед ним и перед Ребятами “Чуваком, який ховає хліборєзку від Своіх” Так не будет. Даю слово. Быть – добру!
Джерело:
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Кремль «самым пристальным образом» сдедит за колебаниям цен на нефть и рекомендует не делать поспешных выводов из падения котировок на 20%. Об этом, как передает "Интерфакс", заявил пресс-секретарь президента России Дмитрий Песков.


Новости Украины ‏@Dbnmjr 51 мин.
Компанія Hewlett-Packard ліквідувала під Санкт-Петербургом свій завод із виробництва персональних комп'ютерів.
 
Ахаха, класс. Всё по канонам

CK9JbE-XAAANtC5.webp
 
Не досмотрела. Не могу. А ведь синхронно всё делают...
Смешно, конечно, из воды торчат две пары ног, а сказать где женские, где мужские я сразу и не могу, почему-то :rolleyes::D

Это смешно и страшно одновременно.
Страшно то, что весь мир живёт, а эти воюют. Война в головах, причём не та война, которая была на самом деле - с дерьмом, кровью, преступлениями, а та, что им в последние лет десять телевизор сочинил.
Смешно смотреть на эти кривляния. Люди на полном серьёзе считают всё это нормальным.
 
Миша рядом с Гешей.
Такая трогательная дружба :плачу:

фотку что-то не получается из статьи выдернуть
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
:клас::клас::клас: Выдать кремлевским зелёные штаны пожизненно.
С.Любшин: - Я простой артист...Но, мне не просто смотреть на действия нашей власти в Украине...Стыдно за нас.
CK_gsVLUcAATtdR.webp


фотку что-то не получается из статьи выдернуть
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
ща попробуем...
 
Люди на полном серьёзе считают всё это нормальным.
У них много чего нормально, что другим не понять.
Вот, праздничек у людей
11755735_10207370713930651_6629110575239964810_n.jpg




Нашла наших трогательных друзей. Даже загар не помешал Мише примчаться к подельнику другу сердечному

11695908_1005527466134283_6083023468470053651_n.jpg


11755295_1005527469467616_419244197343690904_n.jpg
 
Останнє редагування:
Я за законные методы. Но тут тоже поаплордировала :D

Вадим ПилипенкоЧорний список водіїв (Ужгород)
Вы кто, сынки?... Во дворе "Мерс" поцарапал дверь "Славуты". Из "Славуты" вылезает дед с криками...Из "Мерса" вылез парень, дал по лицу деду: - Моя фамилия Гельцер! Мой отец судья...
Дед сел, разогнался и протаранил "Мерс", со словами: - Я в войну танки таранил, а тут всякие немцы меня бить будут! Гельцер с матюками вывалился из машины, размахивая в сторону "Славуты" битой...
От дворовой лавочки отделились три молодых человека, один из них резко подскочил к разбушевавшемуся "сынку" и коротким ударом в челюсть вырубил падонка. - Вы кто, сынки? - поинтересовался старик. - Партизаны, отец... партизаны... Балконы многоэтажного дома аплодировали стоя.
 
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.

Продолжение отрывка из книги Нади Савченко
Первый отрывок пост 6990

Глава Ирак

Чи п’ють наші «вояки» в місіях?! Та бухають всі!!! І в кожній місії!!! Хтось відразу квасити починає, хтось тримається, потім зривається, і в «штопор» входить, а хтось цідить собі потихеньку, і горя не знає! В нашій армії прийнято навіть «витверезники» ставити, це, зазвичай, залізні вагони-контейнери, куди закидають тих, хто вже сам не може із «крутого піке» вийти! Все від людини залежить… Хто по «траві» виступає, той «мазанку» через кальян курить… Неостачі немає ні в чому! І ***** можна дістати, і «піскар» галімий по 7$ чи місцеву самогонку «анісовку» (бридота страшна, на абсент смаком схожа), все можна було купити, або ж на солярку в арабів виміняти! Бігав до нас торгувати один ушлий «прапорюга» із колишньої армії Хусейна, російську добре знав. От він в основному і возив все, що треба. Була в нього ще ******* в пляшечках газована (пити неможливо, особливо теплою) і пиво (як ослина сеча). Були ще й, крім нього бариги…
Пити можна і вдень, і вночі. І навіть треба! Щоб напругу знімати… Головне — з головою! Пам’ятати, що через пару годин ще у наряд чи на виїзд. Я не пам’ятаю і дня, щоб я чогось спиртного не вживала, але і не було жодного разу, щоб я напилася і звдання зірвала! Коли було натхнення і час, то й траву із хлопцями на даху через кальян ******** могла… «Черговий» кальян на даху постійно стояв!
Отак і служать! Отак і виконують «миротворчі місії»! І не вірте тому, хто скаже, що десь не так! Чи що він — «святий»! Знаю я ціну цій «святості»! В таких обмежених, затиснутих умовах люди починають по-новому проявлятися… І починаєш розуміти, скільки в житті лайна і бруду… А під кінець таке гівно починає з кожного лізти… Але все одно після повернення залишається так званий «синдром легіонера», коли туди знову тягне… Тому що там ти відчуваєш, в чому полягає робота солдата в чистому вигляді із мінімумом армійського долбоєбізму.
Тепер про те, якою була моя служба в Іраку. Після приїзду на базу мене поселили в медроту, стандарт! Добилася того, щоб підрозділ був разом і мене 81 бійця роти поселили в каптерку казарми, де ще було 4 кубрики, три взводи і управління (офіцери). Обдерті стіни були завішені маск-сіткою, вікно забите фанерою для світломаскування і кондиціонер. На фанеру я повісила дві карти: Світу і Іраку (дістала в штабі). Взагалі не можу жити без того, щоб всього Світу не бачити чи не вивчати. Завжди, де живу, карту купую і вішаю. У нас з дитинства карти Світу та України в кімнаті висіли, так батьки привчили, і ми із сестрою країни і їх столиці вчили. Коли бачиш світ перед собою, аж дихаєш ширше! І Ірак вчила, провінції і дороги…
Меблі (ліжко, шафу і тумбочку) зробила собі сама. Підійшла до КБРівців, попросила матеріали (фанеру) і інструменти (електролобзики і пили з різними насадками, краса! Я таке перший раз в житті бачила! Працювати на такій «пилорамі» було просто задоволення). Поки робила собі меблі, вони на мене дивилися квадратними очима. Потім, коли прийшла попросити зробити перила до сходів на даху казарми (бо там їх не було), то вони мені пояснили, що це не моя робота, а їхня, і мені треба їм просто вказівку дати… Бо я ж солдат! КБРовцям я подобалась, і вони називали мене «нова модель», не в плані тої, що по подіуму ходить, а «нова модель машини». Вони завжди реагували на всі мої прохання, і в мене було все найкраще і видавалося якнайшвидше! Я любила ходити до них в гості і спілкуватися. Поки деякі з них не почали мені подарунки дарувати і з батьками по «скайпу» знайомити (в США він вже був), і заміж пропонувати… Довелося подарунки дівчатам в медроту переправляти, від пропозицій віднікуватися, пояснювати: я — солдат!
Один подарунок тільки залишила — велику синю ковдру із вовком і орлом, користуюся і досі по всій службі із собою вожу!
Далі до мене в кімнату з «нічними перевірками» почали офіцери напідпитку захожувати… Тому мені після наряду було простіше зайти в будь-який кубрик, впасти на будь-яке порожнє ліжко (того, хто зараз в наряді), покласти між ніг «найтвердіше чоловіче начало», автомат тобто, і заснути! Я розуміла, що якщо в одного «дах зірве», то ще 24 (в кубрику по 25 чоловік було) його зупинять…
Якщо у хлопців по «тєліку» ****уха йшла, то мені на то було абсолютно пофіг! Я — спати! Вони до мене теж нормально звикли! Бувало таке, що я лежу, а на ліжку поруч зі мною хтось відвернувся до телевізора і *******! Пофіг! Хай робить, що хоче, головне, аби думав, що я сплю і мене не чіпав!!! Ще старшина в нас був веселий! Молдаванин, зранку йде в душ голяка, на стоячий *** полотенце кине і несе по всьому прольоту! «Смотри, Надюха, как еще могу!» Дивилася. І ржала, як і всі! Що ж ще робити?! Наче я не знаю, що стоячий *** зранку посцяти хоче, а не поєбатися!
Коли хлопці напивалися, теж іноді до мене в кімнату за «великим коханням» приходили. Тоді я їх прибаюкувала на своєму ліжку, коли уговорами, коли прикладом автомата, все від типу кавалера залежало, і йшла спати на їхнє місце.
Колись був кумедний випадок. Заходить один:
— Я до тебе!
— Ну добре! Ти лягай, я зараз в душ — і повернуся!
Забрала автомат і пішла (автомати ми завжди із собою носили, навіть ****и з ними ходили). Йду. Назустріч другий:
— Я до тебе!
— Ну добре! — кажу, — «Заходь хвилин через 15 в кімнату, я якраз з душу тебе чекати буду!»
І пішла собі десь по базі тинятися (любила я ночами по базі гуляти, як кішка себе відчуваєш). На ранок ходять обидва, дуються на мене… «Ну ти й стерво!», — виявляється, що вони обидва цілуватися почали, аж доки не зрозуміли, що обидва не
бриті! Але подоброму посміялися і забули… Хлопці нормальні попалися…
Ще до курйозів.
Працював в їдальні один бангладешець, я йому дуже подобалась і називав він мене «солнышко» (ломаною російською), от і я його «сонечком» звала.
До речі, столовка була «Мак Дональдс»! Суцільна сухом’ятка! Перші два місяці, коли після нашого кашла із сікелями до неї звикаєш — шлунок болить! Другі два місяці жереш як не в себе, бо все із підсилювачами смаку! А останні два місяці на ту дрянь вже дивитися не можеш, бо переситився! Що таке супи — вони взагалі не знали! Їжа вся «пластмасова», навіть фрукти! Але зади на холестерині собі всі повід’їдали! Як курчата бройлерні ходили! Я із в’їзних 60 кг на виїзді була вже 80 кг.
Так-от, про «сонечко». Він завжди мені із собою при виході з їдальні на виїзди всучував «тормозок» у дорогу із найкращим харчем, якого на полицях в їдальні не було: фрукти, соки, м’ясо… Тому хлопцям, що зі мною їздили завжди бонус перепадав. Я з ним завжди була ввічлива і люб’язна. Якось «сонечко» підходить до мене і каже:
— Давай дріньк?! (вип’ємо тобто, тримає пляшку віскаря).
— Трошки вип’ємо!
— Еее, ні! — каже «сонечко», — Я знаю, ти «біг дріньк!» (багато тобто п’єш!..)
Ах ти ж, сученя погане!!! Ну, біг дріньк, так біг!!! Тільки ти ж, ***** піндоська, стільки не вип’єш! Як накачала я «сонечко»! Ледве бідний на ногах тримається, але ще поєбатися просить!!! Поводила я «сонечко» кругами по базі і підвела до вагончика, де жив їхній начальник їдальні, китаєць, дуже крикливий! Стягнула із «сонечка» штани, відкрила двері, запхала його в кімнату, включила світло і закрила двері. І слухала, і ржала під дверима, як моє «сонечко», мало жорсткий **** зі своїм начальником!!!
Моє «сонечко» виявилось дуже образливим і «тормозків» я більше не мала… Але й хер з ними! Аби тільки більше справи з такими покидьками не мати!!!
Отак я маневрувала і уникала «***дтва» в місії! А так, в цілому спілкувалася і товаришувала з усіма на рівні. Були, звичайно, хлопці, спілкування з якими було більш приємним, аніж з іншими, але старалася тримати дистанцію. Ще нормально спілкувалась з американськими саперами. Якось на КПП стояла, а вони їхали, не помітивши намотали огорожувальну «колючку» на вісь машини, то я полізла під машину і допомогла їм її розплутати. Відтоді і затоваришували. Серед них було багато новозеландців, таких великих хлопців із татуюваннями по всьому тілу. Вони мене часто на барбекю до себе запрошували і все «солдатом Джейн» називали! Ну, це ж так по-американськи!
Потім групу американських саперів замінили казахи, так з тими взагалі весь батальйон дружив! Це ж вже майже свої! Рідні люди! Народжені в СРСР! Але хлопці хороші були! Виявилося, що в казахській і українській мовах багато спільних коренів, тому ми чудово одне одного розуміли! Та й російську всі знали.
Із веселого, ще в нас був Новий Рік! Замість салюту залпи із усіх видів «орудій» в небо! Ото ми настрілялися!!!
Хлопці в той час дуже любили французьку співачку Алізе, без зупину могли її кліпи дивитися! От мені і захотілося для них зробити щось приємне, і я визвалася на Новий Рік бути Снігуронькою, комбат дозволив, я пошила собі із простирадла сукню таку, як у кліпі на співачці була, пофарбувала її в блакитний і разом із замполітом-восьмироком («сіміком» так званим, була така «хитромудра» посада для сіксотів і стукачів у нас в батальйоні), який вбрався Дідом Морозом із баяном, поїхали по постах тих, хто в нарядах, веселити! Я танцювала на БТРах, а хлопці були раді побачити пару жіночих ніг не в камуфльованих штанах, а в колготах…
Багато разів чула, що солдат може заснути, знайшовши хоч одну точку опори, наприклад автомат об землю обперти, присівши на нього і вирубитись від перевтоми. Переконалась на собі, що можна вирубитись і без точки опори. Якось стояла в наряді по парку, вже котру добу підряд, і щось так стомилася, а ще бронежилет на плечі тиснув. Я його затягнула туго на поясі, поставила на кульшові кістки, просто змінила точку прикладання ваги до мене, і отак, стоячи на своїх двох із автоматом через плече і відкритими очима я впала в глибокий сон. Перевіряючий проходив, записав у журналі перевірки, що все добре і навіть не зрозумів, що я сплю, чи вже лунатиком стала... Тієї ж ночі, після відстояних 4-х годин відпочивала в наметі. Тут команда «зайняти оборону», починається якась перестрілка. Я так підірвалася з кушетки, на якій лежала, та прямо носом у стовп, що по центру велику армійську палатку тримає. Вибила носа в правий бік, тут же вдарила по ньому рукою, щоб вирівняти вліво, поставила хрящ на місце, кров з носа юшить, вибігла, зайняла оборону. Виявляється, ніхто на нас не нападав, хлопцям теж, видно, щось наснилося... І єдиним пораненим тоді була я. І то, здуру об намет сама ж своїм носом!
Ну, і на завершення веселих історій (бо далі буде все не так весело…) розповім, ще раз, всіма «улюблену» і заюзану «побрехеньку» вже в соте! Про те, як за мене в Іраку торгувалися!
Перший раз діло було на Багдадському мосту. Хоч я і була в броніку, касці і лиса, але коли говорила, то видавала себе, що жінка.
З нами тоді ще чергувала іракська поліція. І от, підходять вони до командира взводу і на ламаній англійській з арабським питають:
— Садик! (друг тобто), you madam? (твоя жінка?)
— Моя, — каже комвзводу, ну, а як йому ще пояснити, що я його підлеглий!
— Чейндж! (міняю на два барани! Ціну дав як за мертву жінку, бо стара дуже!
Хлопці як здійняли ржач! І давай глузувати: «Давайте ми їм зараз Пулю за два барана продамо! А завтра вони нам отару вівець приженуть, тільки, щоб ми її назад забрали! Ото шашликів наїмося!
Другий раз. Був у нас перекладач-араб, Мухамед звали, російську знав. Спокійний такий, виважений хлопець був. Був і ще один — Гафар, тому свої ж голову відрізали і американцям прислали за те, що був подвійним агентом… Тому залишився один Мухамед, він мене ще арабської мови і писемності вчив. Підходить, якось до мене Мухамед і розповідає, що хоче одружуватися і калим все зібрав — 2500$. «Добре», — кажу, а він — далі, що його не лякає, якщо жінка буде старшою за нього і розумною (йому 21 рік був): «Ну, ти молодець, Мухамед, що маєш широкі погляди!» Отак і поговорили… Викликає мене комбат до себе:
— Надя, ти, що заміж за Мухамеда виходиш?
— Що?!
— Він сказав, що говорив з тобою.
— Та я ж не думала, що він про мене говорить!
— От іди тепер і сама все розрулюй!
Пішла пояснювати Мухамеду, що я солдат!!! Але, правда, зрозумів без образ…
Третій раз — стояла я на КПП. Заїжджала делегація принця Ес-Сувейри до комбата із візитом. Приїхали вони вперше, тому треба було обшукати. Нам пояснювали на підготовці, що жінка ні в якому разі не повинна обшукувати арабського чоловіка, бо це образа і приниження… Але людей в наряді тоді бракувало, бо ще не весь батальйон з’їхався, і я подумала, що, якщо буду мовчати, то цілком за хлопця зійду… І взялася обшукувати Принця. Я й мовчала… І як він тільки здогадався, що я дівчина (тут і свої-то плутають) — хрін його знає… Але у східних чоловіків, напевно якийсь нюх на наших дівчат.
Принц тільки глянув на мене, але нічого не сказав…
Викликає комбат і пояснює, що в мене серйозний зальот!!! Але оскільки я принцю сподобалась, то щоб наперед поводила себе ввічливо і чемно! «Слухаюсь!», — витягнулась я… Ну що тут скажеш… Натупила… А міг би вийти скандал і сварка, і тоді миру і спокою кінець… Комбат все залагодив… Він два рази в Афганістані був і знав звичаї і норови Сходу… Він завжди казав: «Восток надо понимать…» Мудрий був командир. Поки він був живий, у нас відносно було все спокійно і порядок був…
Далі делегація почала їздити регулярно. Наступного разу слуги принця винесли мені на підносах подарунки — золоті прикраси горою! І дороге вбрання! Тут вже образилась я! Я зарплати менше за півроку зароблю, ніж золота на цих підносах! «Звідки?», — на митниці спитають! ****ою заробила?! Досить! Були вже такі випадки, коли баб з ротації із таких причин відправляли. Та й на чорта мені золото?! Не ціную я ці брязкальця.
Знову комбат «розрулює»… Пояснює принцю, що в нас за жінками не так залицяються… Їм троянди дарують, цукерки… Троянду в Іраку виростити дуже тяжко. Вона росте із пишною головкою, але на короткому корінці.
Знову делегація. Відкриваються двері машини і мені під ноги щось летить! Я — автомат в бойове положення! Дивлюся — троянда! А щоб ти живий був! Я думала — граната! Упс! Неув’язочка! Просто на Сході жінкам подарунки як собакам кидають, а ті підбирають і дякують… Пояснив комбат, що у нас так не роблять… А у них — приниження, якщо чоловік жінці подарунок підносить…
Домовилися на щось середнє: у машині опускається вікно, принц тримає троянду в руці. Я підходжу, беру, дякую!
Отак-от і почав мене принц завалювати трояндами, фініками, бананами, гранатами (на цей раз вже фруктами). Потім, все ж таки одягом, але хоч не золотом більше, Слава Аллаху!
Трояндами і лахами (одягом) я в свою чергу завалювала мед роту, фруктами — хлопців… За фініки правда (від яких у них стояк був) вони мені особливо не дякували
Собі з подарунків залишила тільки традиційну жіночу паранджу і чоловічу арафатку з кільцями.
Під кінець ротації принц Ес-Сувейри попросив комбата залишити мене в Іраку за калим 50 тисяч доларів. Для порівняння, на той час скільки давали за голову лідера «алібабів» в Іраку. Комбат сказав, що рішення прийняти можу тільки я. Принц проїжджаючи, сумно на мене подивився, але «руку і серце» пропонувати не став… Чи-то вже це було нижче його гідності, чи здогадався, що нахрін його пошлю — не знаю! Але так закінчився мій «бурний східний роман» із принцом. Ну, не бути мені «Попелюшкою»! Не бути! Та не біда! Може, відразу «королевою» стану
Ну от! Із жартами покінчили, а далі — гірка і гнила правда…
Взагалі-то ми давали підписку про не розголос військової таємниці після Іраку на 5 років. Та п’ять років вже давно минули, тому напишу…
 
Останнє редагування:
Я за законные методы. Но тут тоже поаплордировала :D

А шо ж тут незаконного? Це був захист немічного діда від озброєного бітою нападника. Я канєшна не плоіцейський, але згадую, що захист третьої особи у нас в законах прописаний. А якщо у нападника в машині нема бейсбольних м'ячів та перчатки - значить він носив біту зі злочинним умислом, бггг :)
 
Назад
Зверху Знизу