Знову синіх надій
з-за горбів нанесе,
Де тополі на чатах.
Як воно навкруги недоказано все,
Як воно непочато.
Кров перейдено вбрід
і кричи, не кричи -
Не твої тут оселі.
І у спадок тобі - ці блювотні плачі
На веселій пустелі.
І впирається лоб
в зраду й смерть кам’яну,
Але брешуть всі чисто!
Розминаєш між пучок
пучок полину -
І приходить Вітчизна.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Пашка - мой большой друг, давний и хороший.
Калинові дзвони калиновим сумом
Відболюють болем в зболілих серцях.
Десь бродять степами Шевченкові думи
І губляться ген, на далеких шляхах.
Вкраїнськії думи у рваній ряднині,
Просолені сіллю з чумацьких возів…
«О Боже єдиний, храни Україну…»,
Щоб ворог та голод наш край не косив.
Калинова земле, свята і велична,
Убогая духом, побита життям.
Все рідше над хатою помахом звичним
Лелека опустить гостинець з дитям.
У хаосі бруду, інтриг та прогресу
Згубились джерельні святі почуття.
Байдужозатхнулістю вкрилися плеса,
Холодний цинізм — як синонім життя.
Без Бога — в нікуди шляхи обираєм.
Обперлась печаль на повалений тин.
І плаче калина за втраченим раєм,
Стікає сльоза, як червоний бурштин.
О Боже єдиний, збуди Україну!
Верни в душі щирість, гостинність, тепло.
Хай пісня калинова з серця полине,
Збиваючи роси ранковим селом.
Нехай завітає до хати сусіда,
Поверне додому заблудлих синів.
Хай мудрість воскресне, що з прадіда-діда,
Щоб далі народ у безвір’ї не скнів.
Дай, Боже, нам долю, дай миру та щастя,
Хай жито зросте на травневій ріллі,
Осяй нас любов’ю і витри, як Батько,
Калинові сльози моєї землі.