Це був, здається, уже десятий круг довкола старого облізлого столу кабінету Міністра Народної Луганської Республіки. Ігор Плотницький уже погано розумів, що він робить. В принтері було ще сім чи вісім указів. "Так, що тут?". На порожній склад в Луганську відправити паливо . Затримати консервовані говяжі ануси на базі ще на три дні, поки в Краснодоні голодують люди. В Свердловську все продовольство конфіскувати на користь козаків . Для чого він це робить, для чого він слухає ЦЕЙ ГОЛОС в голові? Міністр ж розумів, що там вмиратимуть люди. На дворі зима, а останні його укази неначе навмисно вбивали сотні людей щодня. Звісно в Росії про це не дізнаються, в Україні схвалюють, але -ЛНР. Люди підозрюють, що щось не так. Вайлувате тіло Плотницького підірвалося з крісла і кинулося до дверей. Ігор повернув ключ двічі, замкнувши старі оббиті замшею двері. Секретарка - вона дуже підозріла останнім часом. Вона щось відчуває, як і Бетмен. Тому вчинити з нею треба аналогічно. Бетмен повинен був загинути. У цього головоріза були докази зв'язку міністра з НИМ, тому Бетмен так спішив до куратора з ГРУ. Але не доїхав. Це була ЙОГО ідея.
Плотницький спробував згадати першу зустріч з НИМ. Одразу розболілася голова. На мерседес міністра напали. Темна кімната. З голови знімають мішок і він бачить ЙОГО. Голова розболілася нестерпно. П'ятдесятилітній чоловік впав з крісла і скрутився на підлозі. Важко думати. Відколи Ігор вперше почув ЦЕЙ голос ...
"Потрібно підписати укази - і біль вщухне". Голос не збрехав: біль зник. На мить... Плотницький знову згадав маленьку кімнатку для допитів під Северодонецьком. І всі ці розмови з НИМ, звідки у людини такі здібності. Зараз ВІН повністю його контролював. Старий комп'ютер, вкрадений з сусіднього заводу, видав ледь чутний звук - прийшли нові укази від НЬОГО. Плотницький уже місяць, як підписує роздруковані листи А4 навіть не читаючи.
Це потрібно припинити. Схудлий і втомлений сепаратист підірвався з крісла і кинувся до старого, погано пофарбованого сейфу, вкраденого з того ж заводу. Табельна зброя - це останній шанс. Дверцята довго не хотіли відкриватися, чи це Ігор не хотів їх відмикати , але все ж таки вони піддались. Його ПМ був на відстані простягнутої руки. Та раптом в очах міністра з'явився непідробний жах. ВІН передбачив і це. Ігор Плотницький безсило впав на коліна і заплакав, від волі колишнього бойовика не залишилося і сліду. Побачивши ЙОГО знову, міністр остаточно зламався. За старим пістолетом Макарова з фотографії на Вонючку дивилося усміхнене обличчя Гауляйтера Москаля .
