Roman Skrypin
Вчера в 23:04 ·
Зі спогадів. Для розуміння.
Київ, 2006 рік.
Набережне шосе, Arizona BBQ. Ранок. 10:00.
Частина колективу 5 каналу чекає зустрічі з Петром Олексійовичем Порошенком.
Це сталося опісля, як інша частина, інспірована Стецем, Адамчуком, Лясовським, писала колективні листи й провокувала штучне обурення, що шеф-редактор дозволяє собі на вихідних побувати в Барселоні, коли тут в країні "біда, срака-дошка-патика-матика". Гімнобурління очолював нєкто Михайло Кукін. Тепер він веде ефіри на "Громадському радіо". В мене цей організм викликає виключно огиду (не через цю історію, а взагалі. Це окрема історія). Та й, зрештою, його звільнили з роботи рівно через тиждень, як я пішов з 5 каналу.
Ми чекали на зустріч, я тоді ще курив. Пам'ятаю викурені штуки три сигарети. Ранковий американо з молоком і мінералка.
Чому ми чекали на зустріч? Бо треба було вирішити, що далі робити з 5 каналом. Він стрибнув, досяг висоти й потім треба було його підсилювати. А конфілкт вже розкручувався всередині. Потрібне було рішуче слово власника.
Моя вимога була проста: провести фінансовий та технічний аудит. Призначити притомного одного менеджера. І здійснити необхідні інвестиції, позаяк технологічно це було щось дике з позаминулого століття.
І ми чекали Петра для обговорення цього питання.
Петро приїхав.
Спізнився.
І пообіцяв, що все буде вирішено.
І що він нікого звільняти не буде.
В результаті - нічого не зробив*
Я потім звільнився.
Ця історія просто хрестоматійний приклад, що відбувається після таких зустрічей.
Відповідь - нічого.
Це я про зустріч з "громадськими активістами", яким було обіцяно все. Але не ґарантовано. І це не точно.
Це ж просто зустріч.
Contra spem spero!