Ти, мабуть, не помітив, але ця теза народилася певний час тому, коли найбільш заповзяті поціновувачі творчості місса Зєлєнского довихвалялися майже до саме такого формулювання, - я лише допоміг тоді узагальнити і конкретизувати це.
Якщо хочеш, пошукай, це, здається, в цій темі якраз і було.
Далі буде лонгрід, так шо хай *****и вибачать, але в моїй розумній голові нема більш лаконічного варіанту відповіді.
Отже, з приводу відношення держави до Мотор-Січі.
Як на мене, то існує думка, що Січ на 25% державна, і входить до складу Оборонпрому. Можеш спростувати це, але я беру інфу з загальновідкритих джерел.
Так і живемо: половина акцій у Богуслаєва, чверть - у держави. І - да -так стало не при Зєлєнському чи Порошенку, в разі чого.
У Богуслаєва (тобто у юрособи, що володіє половиною акцій Січі) договір з КБ Прогрес (або Івченко, як воно тепер називається), згідно якому КБ передає заводу документацію на цілу низку двигунів та іншої продукції терміном на 60 років.
Двигуни Прогресу - це 80% російського вертолітного парку, їхні АНи (вироблені за контрактами часів Кучми), а також - складові частини до втілення російсько-китайськх проектів.
З початком санкційної доби росавіапрому прийшла деяка *****, тому найсмачніший варіант для них - по накатаній - спиздити завод. Ну або купити, шо в даному контексті не дуже відрізняється.
Далі.
Як поводилася держава в даній ситуації? Звісно, по-дартаньянськи було б просто відкупити у Богуслаєва ту половину і жити довго і щасливо. І я тільки аплодував би такому, але: купівля передбачає мінімум 2 сторони - покупець і продавець. В даному випадку бажання держави купити, та небажання власника продати не передбачають формування угоди. Тому до недавнього часу держава перешкоджала цим рухам доступними законними інструментами: СБУ, АМКУ і т.д. А віднедавна відпала й ця необхідність, бо держава, змінивши чільника, перестала перейматися такими дрібницями.
Завіса, аплодисменти.
зі
і - ще одна річ - якщо тобі не важко, спілкуйся нормально, бо твоє самоприниження взагалі застерігає від спілкування з тобою: а ну, як я раптом скажу щось таке, чим я спричиню тобі душевні страждання...