Я довго думала, писати про це чи ні, бо тема так собі.
Я про згвалтування.
Преса згадує про таке неохоче, і то зрозуміло. Але вже достеменно відомо, що в окупованих населених пунктах орки практикують жорстокі згвалтування дівчат і молодих жінок, при тому все те відбувається на очах у діток, а часто - жінок після того вбивають, або вони й самі гинуть.
Щоб ви розуміли, все це робиться відверто, напоказ, потім цим ***** хвалиться своїм корешам і мамкам.
В Херсоні. В Гостомелі та Ірпіні. В Маріуполі й Бучі. В Бердянську і прилеглих селах.
Це лиш поодинокі повідомлення, але я точно знаю: абсолютно у всіх населених пунктах, які були під окупацією навіть недовго, є згвалтовані жінки. Для ***** згвалтування - це потреба, це глибинне бажання не просто ***** людину, а знищити її як особистість.
Про деякі випадки стає відомо.
Про деякі не буде відомо ніколи, бо жертва, якщо вижила, старається про це не розповідати: суспільство досі по-дикунськи звинувачує саму жертву.
Я розкажу вам, що це означає.
Після цього можна жити: дихати, їсти й пити, бачити світ.
Але оце й усе.
Що б не казали психологи - відпустити це неможливо. Забути неможливо. Мати якісь стосунки після такого - неможливо. Терпіти поруч когось, окрім кота й рибок - дуже важко. І думка про те, що краще б убили - приходить щодня, бо дихати, щось бачити, просто ходити між нормальними людьми і розуміти, що твоє життя закінчилось, і кожен наступний день - це боротьба просто за те, щоб вранці встати і йти десь між люди, щось говорити, вести звичайне життя, а всередині вже все давно мертве - неможливо.
Ці жінки більш ніколи не підпустять до себе жодного чоловіка, навіть батько й брати будуть нагадувати про перенесений біль, приниження, руйнування всього, чим була.
Це вбивство, просто його не кваліфікують - але це вбивство, бо після цього людина міняється назавжди, просто перестає бути.
Орки забрали життя у сотень наших жінок і молоденьких дівчаток. Адже такий злочин ніколи не буде покараний, бо як їх шукати, отих брудних мордорських ваньок, яких їхні самиці виховали гвалтівниками.
І кожна з них буде робити вигляд, що живе - але не житиме.
В Гостомелі знайдено десятки тіл молодих дівчат, яких кілька діб гвалтували, потім убили.
В Маріуполі афіцери-расєянє на очах у шестилітнього хлопчика кілька діб гвалтували його матір, яка померла від отриманих травм. Дитя посивіло.
В Херсоні окупаційні війська ловлять дівчат і жінок і вчиняють групові згвалтування.
Це лиш поодинокі повідомлення в пресі, яка не знає, за що перше хапатися, аби зафіксувати злочини окупантів.
А в селах? В отих відірваних від міст і свідків селах?
Маштаби цих злочинів ми навіть уявити не можемо.
Це сотні жінок, які лиш на вигляд живі, якщо пережили це і залишились дихати.
А це ж лиш місяць війни.
Я не знаю, як цьому зарадити - та, зрештою, ніяк.
Просто хочу, щоб ви розуміли, що наряду з іншим відбувається й це, причому в маштабах, які й уявити важко.
І просто зараз це відбувається, і для сотень українських жінок просто зараз сонце стає тьмяною тарілкою, і життя перестає житися, і це вже назавжди.
