Не хвилюйтесь, громадяни!

[Smi1e=)]

Українське військо

Ходить прапорщик Задранцев
По казармі вранці.
Пильним оком оглядає
Хлопців-новобранців.

— Фамілія?
— Давимуха.
— А твоя?
— Петренко.
— А как твоя фамілія?
— Передерієнко.
— Ні хрєна себе фамілька...
А ти?
— Дерев’янко.
— Ну, а што ти, Дерев’янка,
Дєлал на ґражданкє?
— Орав, сіяв...
— Зачем орал?
— Така була праця...
— Теперь орать здєсь я буду,
А ти — подчіняться.

Так у війську українськім
Прапорщик Задранцев
На свойом общепонятном
Учить новобранців.

Павло Глазовий

 

[Smi1e=)]

Подивишся передачі
Та різні програми
І думаєш: – Скільки ж можна
Дражнитися з нами?
Після кожної реклами,
Кожної об’яви
Тільки й чуєш:
“Севастополь – город русской славы”.
Позавчора пізнувато
Я уклався спати.
Сплю і бачу: ніби привид
Пхається до хати.
Пика кругла, наче диня,
Оченята хитрі,
Нога в гіпсі і блотняцька
Кепка на макітрі.
– Ти чого це серед ночі?
– Питаю в прояви,
А він каже: – Собираю
Вещи русской славы,
Откудова эта шуба?
Кажу: – Із Полтави.
Пхає в сумку. – Значит, это
Шуба русской славы.
А откуда эта шапка?
Кажу: – Зі Сваляви.
Пхає в сумку. – Значит, єто
Шапка русской славы.
З шафи чоботи жіночі
Тягне за халяви.
– Итальянские? – питає,
– Значит, русской славы..
А откудова иконы? Из какой державы?
– Із Києва.
– Киев тоже Город русской славы.
Впакувався, сів до столу
Поїв “на халяву”.
– Обожаю вареники – Всерусскую славу! – А откуда коньячишко?
Кажу: – З Балаклави...
– Так это же Севастополь, – Город русской славы…
Видув пляшку. Лізе в ліжко…
До дружини Клави.
– Куди?! – кричу.
Это, – каже, – Баба русской славы!..
Я злякався і проснувся.
Звідки ця химера?
Напевне я надивився
Передач про мера,
Який має біля моря
Русской слави дачу,
А ще хоче Севастополь
І Крим – на додачу.

© Павло Глазовий, 2000 рік

 

[Smi1e=)]

Серед ночі в заметіль Стука хтось до хати:
— Гей, хазяєчко, чи пустиш
Переночувати?
Документи покажу вам,
Я боєць піхоти.
Позавчора йшли ми кросом,
Я відстав від роти.
Дві доби не їв ні крихти,
Приморозив ноги.
До своїх дійти не можу,
Замело дороги...
За дверима чути голос:
— Вірю вам прекрасно.
Я сама, а ви — мужчина...
Це мені опасно.
А солдат зубами дзвонить:
— Що тут опасатись?
Я ж два дні не їв нічого,
Не почну ж кусатись.
За дверима той же голос:
— Та воно то ясно...
Темна ніч, а ви — мужчина.
Це мені опасно.
А солдат уже аж плаче:
— Я ж не їв нічого.
Я ж голодний і холодний.
Чи ж мені до того?
Відчинила жінка двері,
Просить гостя в хату.
Насипає борщ гарячий,
Подає солдату.
З'їв солдат борщу тарілку,
Ще й добавки просить.
Як наївся, розігрівся,
— Мабуть, — каже, — досить.
Ти чудесна господиня,
Борщ у тебе класний,
І тепер я відчуваю,
Що стаю опасний.

 

[Smi1e=)]

Про бідного Льову
і державну мову​

Зустрілися на базарі
Дамочки знайомі.
— Як ваш Льова поживає?
— Сидить у дурдомі.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар’єр — біда тобі,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив світу,
Але ідішу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати —
Ні складу, ні ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бідний Льова
В різні установи —
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрізь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бідний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: «До такого
Життя ми незвичні.
Ми — євреї особливі,
Ми — руськоязичні.
Вимагаєм від кнесета
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!»
Гукав Льова під кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобі плаката...

Тепер в Льови у дурдомі —
Окрема палата.
Щоб знав, ******, що Ізраїль
Розумна держава,
Нав’язувать чужу мову
Там не мають права.

© Павло Глазовий

 

[Smi1e=)]

– Кажуть, наших у Росії
Є мільйонів п’ять.

– А вони там по-російськи
Вміють розмовлять?

– Ну звичайно. Володіють
Мовами двома.

– Є там школи українські?
– Ні, таких нема.

– А росія скільки руських
Дарувала нам?
– Їх в чотири рази більше,
Аніж наших там.

– Чи спокійно їм живеться?
– “Трєбуют” весь час,
Щоб по-руськи їхні дітки
Вчилися у нас.

А чому отак виходить
Пояснив один
Убеждьонно руськомовний
Вчений гражданін:

– Всем известно из древнейших
Письменних трудов
То, что Киев – зто матерь
Русских городов.

Ну, а кто же чаще русских
Поминает мать?
Ето следует бандерам
На заметку взять.

Павло Глазовий