Понравилось.
Где такой выдержки набраться, чтобы на всех хватало "гарного дня".
Молода дівчина за кермом білого Лексуса помітно нервувала: зустрічний потік був щільним і шанси проскочити наліво до кінця зеленого сигналу світлофору швидко танули.
Я стояв наступним і спокійно слухав експертні думки з будь-яких питань від пересічних громадян, що додзвонились у радіостудію.
Позаду мене водій сріблястої Шкоди Октавії вже двічі блимав фарами і двічі натискав на клаксон. Тепер він його просто затис, ніби намагаючись сигналом відчинити гіперпростір і проскочити перехрестя в іншому вимірі.
Нарешті, зустрічка скінчилася, ми втрьох в'їхали на бічну вулицю. Лексус миттєво зник за найближчим рогом, вичавивши зі свого двигуна сотні кінських сил, я ж завернув у двір потрібної мені держустанови.
З подивом по дзеркалах побачив, що Шкода прямує сюди ж, але трохи в інший кінець паркувального майданчика.
Піднявся сходами і почав очікувати на водія, що 5 хвилин тому казився в істериці на перехресті.
Він - невисокий, з вусами - неспішно чимчикував до мене.
Так і не скажеш нічого - нормальна людина, мабуть якийсь начальник і всі його люблять.
- Доброго дня, - кажу, - вибачте, а чому Ви на перехресті мені блимали фарами і сигналили?
Він так підстрибнув, наче чорта вгледів.
- Так... так... так щоб та швидше їхала... а вона стоїть... а всім їхати треба.
- Невже Ви не бачили, що зустрічка була щільною і вона б реально втрапила в аварію?
- Бачив! Але ж все одно вона могла б інколи проскочити!
- Вибачте, однак якби вона втрапила в ДТП - Ви б просто поїхали далі?
- Так, я дуже спізнююсь!
- А Ви не намагалися раніше виїжджати?
Мовчить.
- Гарного дня, - кажу.
-----
За 50 метрів був наступний світлофор, що секунду тому засвітився червоним. Я неспішно котився, аж тут побачив, що від узбіччя від'їжджає авто. Пригальмував, випустив, він подякував аварійкою. В цей момент ззаду почулося нетерпляче "фа-фа" і наступного моменту зліва через подвійну суцільну мене обігнав СсангЯнг, Кайрон здається.
Став на світлофорі. Стоїть.
Підкочуюсь до нього на нейтралці, опускаю вікно, жестами прошу його опустити своє:
- Доброго дня, вибачте, нащо Ви мені сигналили кілька секунд тому? В мене щось негаразд з автівкою?
- Нащо ти його випускаєш? Всі поспішають!
- А чому ми тоді тут стоїмо, якщо всі поспішають? Ви не бачили червоний?
- Все одно, треба швидше, якщо кожного випускати - всюди спізнишся.
- А Ви не намагалися раніше виїжджати?
Мовчить.
- Гарного дня, - кажу.
----
Засвітився зелений, з єдиного ряду, з якого я міг повернути наліво, повертаю.
Джілі СіКей, що було позаду, з ревінням двигуна обганяє мене на перехресті по діагоналі, вискакує на порожню зустрічку і сигналить мені, аби я поступився рядом.
Пригальмовую.
За 100 метрів наздоганяю його на нейтралці біля червоного світлофора.
Опускаю вікно, прошу його опустити теж:
- Доброї ночі! Вибачте, а чому Ви мені сигналите?
- Тобі що, шкода? Не бачиш, я поспішаю? В мене заказ.
Придивляюсь - дійсно, машина обліплена наліпками з назвою міжнародної компанії таксі, стандарти якої в Україні не витримуються ніде і ніяк. Імітація, загалом.
- І що, сильно від мене відірвалися?
- Ем... все одно... просто не пощастило.
Тут я просто зачинив вікно.
----
Зелений Ланос неспішно котився розбитою київською вулицею, його колесо демонструвало всі ознаки пробитості.
Блимаю фарами, рівняюся з водієм, починаю йому жестами вказувати на проблему, а він тицяє мені ... фак, тисне на газ і відривається.
За 100 метрів підкочуюся до нього на нейтралці.
Червоне.
Опускаю вікно, прошу його зробити те саме.
Перш ніж він встигає щось вичавити з рота, кажу:
- Колесо спущене.
- Ааа... Аааа? А я знаю, дякую.
- Прошу, - кажу - Гарного дня.
Точно.. иногда всё меняется просто удивительным образом.
Это всё тоже там! 
А всем - море и лето! 
