Статус: Офлайн
Реєстрація: 29.09.2009
Повідом.: 778
Реєстрація: 29.09.2009
Повідом.: 778
МОТУЗКА
Над залитими місячним сяйвом ланами лунала пісня Діда. Санка тривожно підняла голову від пуку трав, який був замісто подушки, та сховала глибше у колючу траву, дрижачи усім тілом, та впилася ногтима в землю під устілкою. Прокинулися чурбаки в ліжках. Заскрипіли пружини диванів.
Дідкова пісня кликала до себе. Прислуховуючись у своїй схованці до переливів Дідкова голосу Санка раптом зрозуміла кого він кликав.
Дід ніколи не міг зміритися з Бісанкиним існуванням. Для нього завжди було викликом чиясь незалежність. Усі люди де можна було почути Дідові пісні, більш-менш були його чурбаками, “слухачами”, чи під прямим впливом його пісень, чи через слухачів.
***
Шла вторая неделя командировки. Бестолковая метушня по лесам, болотам Житомирщины надоела хуже горькой редьки. Неприхотливый и реально проходимый уазик может служить домом не более двух дней. Потом начинается тоска по чистым простыням, мягким кроватям.
***
Існування Санки Дідко проґавив мабуть із-за того що на протязі довгих років ніхто не міг йому протиставити. І те що одна з батрачок понесла, та й ще незнамо від кого, для Дідка мало значення не більш чім нове теля у стаді.
***
Тело требовало горячей ванны вместо прохладных и пахнущих тиной и птичьим пометом ставков. Чувствуя себя полным «дитем асфальта» тоскую по суете города и не в радость живописные виды затерянных уголков украинского Полесья где, по-моему, еще водятся живые партизаны.
***
Але ж бо Санка, чи Бісанка, як її кликали усі, дуже рано почала бачити Дідкове ворожіння. Дід, який назовні був худорлявим, нічим не примітним сільським, прибрав до своїх рук усі окрестні села. Голови, усі більш-менш заможні хазяї були його чурбаками. Назовні кожний з цих шановних, та дещо шанобливих, чоловіків жив своїм розумом та
опитом предків, але коли незамітний Дідко щось вирішував це бувло законом.
Над залитими місячним сяйвом ланами лунала пісня Діда. Санка тривожно підняла голову від пуку трав, який був замісто подушки, та сховала глибше у колючу траву, дрижачи усім тілом, та впилася ногтима в землю під устілкою. Прокинулися чурбаки в ліжках. Заскрипіли пружини диванів.
Дідкова пісня кликала до себе. Прислуховуючись у своїй схованці до переливів Дідкова голосу Санка раптом зрозуміла кого він кликав.
Дід ніколи не міг зміритися з Бісанкиним існуванням. Для нього завжди було викликом чиясь незалежність. Усі люди де можна було почути Дідові пісні, більш-менш були його чурбаками, “слухачами”, чи під прямим впливом його пісень, чи через слухачів.
***
Шла вторая неделя командировки. Бестолковая метушня по лесам, болотам Житомирщины надоела хуже горькой редьки. Неприхотливый и реально проходимый уазик может служить домом не более двух дней. Потом начинается тоска по чистым простыням, мягким кроватям.
***
Існування Санки Дідко проґавив мабуть із-за того що на протязі довгих років ніхто не міг йому протиставити. І те що одна з батрачок понесла, та й ще незнамо від кого, для Дідка мало значення не більш чім нове теля у стаді.
***
Тело требовало горячей ванны вместо прохладных и пахнущих тиной и птичьим пометом ставков. Чувствуя себя полным «дитем асфальта» тоскую по суете города и не в радость живописные виды затерянных уголков украинского Полесья где, по-моему, еще водятся живые партизаны.
***
Але ж бо Санка, чи Бісанка, як її кликали усі, дуже рано почала бачити Дідкове ворожіння. Дід, який назовні був худорлявим, нічим не примітним сільським, прибрав до своїх рук усі окрестні села. Голови, усі більш-менш заможні хазяї були його чурбаками. Назовні кожний з цих шановних, та дещо шанобливих, чоловіків жив своїм розумом та
опитом предків, але коли незамітний Дідко щось вирішував це бувло законом.