LjanaK
Привіт!
Статус: Офлайн
Реєстрація: 26.05.2012
Повідом.: 0
Реєстрація: 26.05.2012
Повідом.: 0
Не все є золото,
хоча й яскраво так блищить.
Чому за істину просту
Потрібно гірко так платить.
Розчарування, біль, опустошіння –
Плоди, що виросли з наївності насіння.
І все ж не хочу я втрачати доброти,
Того піднесеного світу сприйняття,
Яке з дитячої, можливо, чистоти
Залишилось в мені. Чи ж навмання!
Я затамую біль, переживу образу,
Дай, Боже, сили не бажати зла.
Дай мужності, щоб побороть відразу
І, не зважаючи на все, любить життя
*****
Так довго тягнеться зима…
І ось в цім захололім світі
Троянди квітка ніжна зацвіла,
Розкривши пелюстки рожеві ,
мовби вліті.
О, що за диво посеред морозів!
Засяяли людей сумні обличчя,
В очах застигли діамантом сльози –
Це неземне щось і таке незвичне!
Душа, шаленим почуттям зігріта,
У чудну квітку красну обернулась
Страждань потік бажала зупинити,
Опісля ночі темної краса проснулась.
Потрібно було їй лиш трішечки тепла,
Щоб для життя набратись сили.
Але холодний вітер пелюстки зірвав…
І знов обличчя посумніли…
Будь обережним ти із словом,
Бо зрозуміть не зможеш втрати:
Коханню завдаючи болю,
На щастя сподіватися не варто
***
Не приносіть коханим болю і образ.
Навчіться цінувати щирість почуттів
Кохані Вашу душу й серце без прикрас
Теплом і ніжністю зігріють у житті.
* * *
Не питають Кохання: чи воно того варто?
І ніколи його не буває занадто.
Чудний дар чисто-синього неба,
На цім світі я жити не зможу без тебе.
***
Даремно намагатись
у коханні логіку знайти
Тут кожному потрібно
свій тернистий шлях пройти…
Надієшся за тернами –
квітучий сад.
Насправді ж - біль
Й солодкий присмак на устах…
Але той біль
Не проміняю нізащо у світі
На забуття і цілковитий спокій.
Хоч неможливо зупинити щастя миті
Пізнала почуттів політ високий
***
Христос учив відповідать добром на зло
Учив не множить зла коріння
Так хочу, щоб до всіх людей прийшло
Цієї істини глибоке розуміння
Що той, хто сіє в душах зла насіння
Сповна пожне його гіркі плоди
Шукати ж в Господа спасіння
Потрібно лиш на ниві доброти
Добро твоє осяє світ красою
Від лиха й болю душу увільнить
Дасть так жаданого спокою
Та й за гріхи з всевишнім примирить
О, дай нам , Господи, добра!
****
Ось долі стелеться рівненькая дорога
Здавалось би іди спокійненько по ній
Так ні! Жене мене неясная тривога
Шукати ще сама чого не знаю у житті.
Дух бунтівний в мені живе
І не дає тихесенько мовчати
В бурхливу далечінь стрімко несе
Бажання всенький світ пізнати
О, доле-доленько моя,
Не стану я страждати,
Лишень міцніше зціплю зуби,
Як змушена буду коліна обдирати
Щоби дістатись на найвищу кручу.
Там в вишині піднімусь в повний зріст,
Вдихну повітря в повні груди.
Проблеми, труднощі-це все було колись
Тут, в хвилях радощі я про гірке забуду!
***
Чому людській душі, щоб виявити велич,
Потрібно біль й страждання перейти,
Принижень пережити, подолати безліч
Перешкод, а вже тоді –
і честь, і гідність віднайти?
Чому добро для перемоги наносного зла
Пройти повинно крізь очищення вогонь?
Ще на дорозі тій є мідні труби і вода…
В житті весь час не можна бути осторонь!
Адже життя таке непевне,
мовби кришталеве.
Один одного, люди, прошу бережіть!
Навіщо недоладні створювать проблеми
Любові свої щиро відчиніть.
***
Сон.
Ти - тінь.
І в мареві своїм
Закрию очі –
Ніч.
В тій ночі ти
Ідеш від мене мовчки.
Гукаю і благаю: «Озовись!»
А голосу свого не чую…
Ти йдеш.
І в жовтім світлі ліхтаря
Лиш тінь.
Не хочу вірити
В сумну
Нічну
Реальність! Повернись …
****
Напевно, це - не почуття, це – звичка?
Із дня у день ти є зі мною поруч.
Тече життя буденна сіра річка,
То поверне праворуч, то ліворуч.
Замучена душа так прагне злету,
Засліплена яскравим сонцем хоче в небо!
В Світах далеких мчать комети,
Читають десь рядки піднесених поезій…
А тут – постійна круговерть, буття рутина
І скільки марно втрачених зусиль…
Нехай благословенна буде зустрічі година,
Бо ти – надія і промінчик ясний мій
***
Від напастей життя в тобі шукаю порятунок
І, як цілющая вода,
Для мене ніжний твій цілунок
Ховаюсь від проблем буття в твоїх обіймах
І лиш з тобою поруч
можу бути сильна.
Як передати у словах чарівність миті
До джерела кохання
вдвох припадем пити.
Щаслива на плече твоє я голову схиляю,
Спинився часу плин
І світ не має краю…
****
О, Мрійнице, прокинься! Час прийшов:
Дощ ллється і холодний вітер віє.
Не можна безкінечно в мріях жити!
Реальність вимагає чітких рішень.
Життя, як чаша – з неї мусиш пити
Я милосердя прошу,
о ,мій Господи Всевишній!
***
Життям своїм мене від мене
намагався вберегти,
бо не навчилася повільно й рівно
по дорозі йти
Вже сил не стало. Ти сказав – лети!
Але я вільна, поки є у мене ти
Ось так життя заплутало всі нитки у клубок:
В хвилину проживаю сто бажань і сто думок.
Без тебе я не річка, лиш струмок
І я тобі не доля вже, а рок…
Тобі так жити, вірю ,сил нема
Все те, що є створила я сама
Бруд осені сніжком присипала зима
Очистить би так душу добіла!
***
В бушующем, бурлящем океане жизни
Ты для меня как путеводная звезда
Пусть не спешат враги, чтоб править тризну
Твоей душою я ещё сильна.
Я поднимаюсь, распрямляю плечи
И, видишь, гордо голову держу.
Хоть кажется порою, что дышать уж нечем,
Со мною рядом ты – я устою.
Я выстою, уже не страшен шторм
Мне запорукою тому любовь твоя.
И забываю обо всём плохом –
Сияет солнце,
потому что
я тебе нужна!
***
Тебе нема.
і я згасаю,
маленьким полум’ям горю
і що хвилиночки чекаю,
ще дужче я тебе люблю!
Тихесенько молитву промовляю:
О ,Мати Божа,
мені мужа збережи.
Для тебе Ангела в дорогу замовляю
Додому легким хай твій путь біжить
Ось чую крок твій, чую голос!
І вмить метелик оживає…
хоча й яскраво так блищить.
Чому за істину просту
Потрібно гірко так платить.
Розчарування, біль, опустошіння –
Плоди, що виросли з наївності насіння.
І все ж не хочу я втрачати доброти,
Того піднесеного світу сприйняття,
Яке з дитячої, можливо, чистоти
Залишилось в мені. Чи ж навмання!
Я затамую біль, переживу образу,
Дай, Боже, сили не бажати зла.
Дай мужності, щоб побороть відразу
І, не зважаючи на все, любить життя
*****
Так довго тягнеться зима…
І ось в цім захололім світі
Троянди квітка ніжна зацвіла,
Розкривши пелюстки рожеві ,
мовби вліті.
О, що за диво посеред морозів!
Засяяли людей сумні обличчя,
В очах застигли діамантом сльози –
Це неземне щось і таке незвичне!
Душа, шаленим почуттям зігріта,
У чудну квітку красну обернулась
Страждань потік бажала зупинити,
Опісля ночі темної краса проснулась.
Потрібно було їй лиш трішечки тепла,
Щоб для життя набратись сили.
Але холодний вітер пелюстки зірвав…
І знов обличчя посумніли…
Будь обережним ти із словом,
Бо зрозуміть не зможеш втрати:
Коханню завдаючи болю,
На щастя сподіватися не варто
***
Не приносіть коханим болю і образ.
Навчіться цінувати щирість почуттів
Кохані Вашу душу й серце без прикрас
Теплом і ніжністю зігріють у житті.
* * *
Не питають Кохання: чи воно того варто?
І ніколи його не буває занадто.
Чудний дар чисто-синього неба,
На цім світі я жити не зможу без тебе.
***
Даремно намагатись
у коханні логіку знайти
Тут кожному потрібно
свій тернистий шлях пройти…
Надієшся за тернами –
квітучий сад.
Насправді ж - біль
Й солодкий присмак на устах…
Але той біль
Не проміняю нізащо у світі
На забуття і цілковитий спокій.
Хоч неможливо зупинити щастя миті
Пізнала почуттів політ високий
***
Христос учив відповідать добром на зло
Учив не множить зла коріння
Так хочу, щоб до всіх людей прийшло
Цієї істини глибоке розуміння
Що той, хто сіє в душах зла насіння
Сповна пожне його гіркі плоди
Шукати ж в Господа спасіння
Потрібно лиш на ниві доброти
Добро твоє осяє світ красою
Від лиха й болю душу увільнить
Дасть так жаданого спокою
Та й за гріхи з всевишнім примирить
О, дай нам , Господи, добра!
****
Ось долі стелеться рівненькая дорога
Здавалось би іди спокійненько по ній
Так ні! Жене мене неясная тривога
Шукати ще сама чого не знаю у житті.
Дух бунтівний в мені живе
І не дає тихесенько мовчати
В бурхливу далечінь стрімко несе
Бажання всенький світ пізнати
О, доле-доленько моя,
Не стану я страждати,
Лишень міцніше зціплю зуби,
Як змушена буду коліна обдирати
Щоби дістатись на найвищу кручу.
Там в вишині піднімусь в повний зріст,
Вдихну повітря в повні груди.
Проблеми, труднощі-це все було колись
Тут, в хвилях радощі я про гірке забуду!
***
Чому людській душі, щоб виявити велич,
Потрібно біль й страждання перейти,
Принижень пережити, подолати безліч
Перешкод, а вже тоді –
і честь, і гідність віднайти?
Чому добро для перемоги наносного зла
Пройти повинно крізь очищення вогонь?
Ще на дорозі тій є мідні труби і вода…
В житті весь час не можна бути осторонь!
Адже життя таке непевне,
мовби кришталеве.
Один одного, люди, прошу бережіть!
Навіщо недоладні створювать проблеми
Любові свої щиро відчиніть.
***
Сон.
Ти - тінь.
І в мареві своїм
Закрию очі –
Ніч.
В тій ночі ти
Ідеш від мене мовчки.
Гукаю і благаю: «Озовись!»
А голосу свого не чую…
Ти йдеш.
І в жовтім світлі ліхтаря
Лиш тінь.
Не хочу вірити
В сумну
Нічну
Реальність! Повернись …
****
Напевно, це - не почуття, це – звичка?
Із дня у день ти є зі мною поруч.
Тече життя буденна сіра річка,
То поверне праворуч, то ліворуч.
Замучена душа так прагне злету,
Засліплена яскравим сонцем хоче в небо!
В Світах далеких мчать комети,
Читають десь рядки піднесених поезій…
А тут – постійна круговерть, буття рутина
І скільки марно втрачених зусиль…
Нехай благословенна буде зустрічі година,
Бо ти – надія і промінчик ясний мій
***
Від напастей життя в тобі шукаю порятунок
І, як цілющая вода,
Для мене ніжний твій цілунок
Ховаюсь від проблем буття в твоїх обіймах
І лиш з тобою поруч
можу бути сильна.
Як передати у словах чарівність миті
До джерела кохання
вдвох припадем пити.
Щаслива на плече твоє я голову схиляю,
Спинився часу плин
І світ не має краю…
****
О, Мрійнице, прокинься! Час прийшов:
Дощ ллється і холодний вітер віє.
Не можна безкінечно в мріях жити!
Реальність вимагає чітких рішень.
Життя, як чаша – з неї мусиш пити
Я милосердя прошу,
о ,мій Господи Всевишній!
***
Життям своїм мене від мене
намагався вберегти,
бо не навчилася повільно й рівно
по дорозі йти
Вже сил не стало. Ти сказав – лети!
Але я вільна, поки є у мене ти
Ось так життя заплутало всі нитки у клубок:
В хвилину проживаю сто бажань і сто думок.
Без тебе я не річка, лиш струмок
І я тобі не доля вже, а рок…
Тобі так жити, вірю ,сил нема
Все те, що є створила я сама
Бруд осені сніжком присипала зима
Очистить би так душу добіла!
***
В бушующем, бурлящем океане жизни
Ты для меня как путеводная звезда
Пусть не спешат враги, чтоб править тризну
Твоей душою я ещё сильна.
Я поднимаюсь, распрямляю плечи
И, видишь, гордо голову держу.
Хоть кажется порою, что дышать уж нечем,
Со мною рядом ты – я устою.
Я выстою, уже не страшен шторм
Мне запорукою тому любовь твоя.
И забываю обо всём плохом –
Сияет солнце,
потому что
я тебе нужна!
***
Тебе нема.
і я згасаю,
маленьким полум’ям горю
і що хвилиночки чекаю,
ще дужче я тебе люблю!
Тихесенько молитву промовляю:
О ,Мати Божа,
мені мужа збережи.
Для тебе Ангела в дорогу замовляю
Додому легким хай твій путь біжить
Ось чую крок твій, чую голос!
І вмить метелик оживає…