LjanaK
Привіт!
Статус: Офлайн
Реєстрація: 26.05.2012
Повідом.: 0
Реєстрація: 26.05.2012
Повідом.: 0
Не все є золото,
хоча й яскраво так блищить.
Чому за істину просту
Потрібно гірко так платить.
Розчарування, біль, опустошіння –
Плоди, що виросли з наївності насіння.
І все ж не хочу я втрачати доброти,
Того піднесеного світу сприйняття,
Яке з дитячої, можливо, чистоти
Залишилось в мені. Чи ж навмання!
Я затамую біль, переживу образу,
Дай, Боже, сили не бажати зла.
Дай мужності, щоб побороть відразу
І, не зважаючи на все, любить життя
Так довго тягнеться зима…
І ось в цім захололім світі
Троянди квітка ніжна зацвіла,
Розкривши пелюстки рожеві ,
мовби вліті.
О, що за диво посеред морозів!
Засяяли людей сумні обличчя,
В очах застигли діамантом сльози –
Це неземне щось і таке незвичне!
Душа, шаленим почуттям зігріта,
У чудну квітку красну обернулась
Страждань потік бажала зупинити,
Опісля ночі темної краса проснулась.
Потрібно було їй лиш трішечки тепла,
Щоб для життя набратись сили.
Але холодний вітер пелюстки зірвав…
І знов обличчя посумніли…
Будь обережним ти із словом,
Бо зрозуміть не зможеш втрати:
Коханню завдаючи болю,
На щастя сподіватися не варто
Не приносіть коханим болю і образ.
Навчіться цінувати щирість почуттів
Кохані Вашу душу й серце без прикрас
Теплом і ніжністю зігріють у житті.
* * *
Не питають Кохання: чи воно того варто?
І ніколи його не буває занадто.
Чудний дар чисто-синього неба,
На цім світі я жити не зможу без тебе.
***
Даремно намагатись
у коханні логіку знайти
Тут кожному потрібно
свій тернистий шлях пройти…
Надієшся за тернами –
квітучий сад.
Насправді ж - біль
Й солодкий присмак на устах…
Але той біль
Не проміняю нізащо у світі
На забуття і цілковитий спокій.
Хоч неможливо зупинити щастя миті
Пізнала почуттів політ високий
Христос учив відповідать добром на зло
Учив не множить зла коріння
Так хочу, щоб до всіх людей прийшло
Цієї істини глибоке розуміння
Що той, хто сіє в душах зла насіння
Сповна пожне його гіркі плоди
Шукати ж в Господа спасіння
Потрібно лиш на ниві доброти
Добро твоє осяє світ красою
Від лиха й болю душу увільнить
Дасть так жаданого спокою
Та й за гріхи з всевишнім примирить
О, дай нам , Господи, добра!
Ось долі стелеться рівненькая дорога
Здавалось би іди спокійненько по ній
Так ні! Жене мене неясная тривога
Шукати ще сама чого не знаю у житті.
Дух бунтівний в мені живе
І не дає тихесенько мовчати
В бурхливу далечінь стрімко несе
Бажання всенький світ пізнати
О, доле-доленько моя,
Не стану я страждати,
Лишень міцніше зціплю зуби,
Як змушена буду коліна обдирати
Щоби дістатись на найвищу кручу.
Там в вишині піднімусь в повний зріст,
Вдихну повітря в повні груди.
Проблеми, труднощі-це все було колись
Тут, в хвилях радощі я про гірке забуду!
Чому людській душі, щоб виявити велич,
Потрібно біль й страждання перейти,
Принижень пережити, подолати безліч
Перешкод, а вже тоді –
і честь, і гідність віднайти?
Чому добро для перемоги наносного зла
Пройти повинно крізь очищення вогонь?
Ще на дорозі тій є мідні труби і вода…
В житті весь час не можна бути осторонь!
Адже життя таке непевне,
мовби кришталеве.
Один одного, люди, прошу бережіть!
Навіщо недоладні створювать проблеми
Любові свої щиро відчиніть.
Сон.
Ти - тінь.
І в мареві своїм
Закрию очі –
Ніч.
В тій ночі ти
Ідеш від мене мовчки.
Гукаю і благаю: «Озовись!»
А голосу свого не чую…
Ти йдеш.
І в жовтім світлі ліхтаря
Лиш тінь.
Не хочу вірити
В сумну
Нічну
Реальність! Повернись …
Напевно, це - не почуття, це – звичка?
Із дня у день ти є зі мною поруч.
Тече життя буденна сіра річка,
То поверне праворуч, то ліворуч.
Замучена душа так прагне злету,
Засліплена яскравим сонцем хоче в небо!
В Світах далеких мчать комети,
Читають десь рядки піднесених поезій…
А тут – постійна круговерть, буття рутина
І скільки марно втрачених зусиль…
Нехай благословенна буде зустрічі година,
Бо ти – надія і промінчик ясний мій
***
Від напастей життя в тобі шукаю порятунок
І, як цілющая вода,
Для мене ніжний твій цілунок
Ховаюсь від проблем буття в твоїх обіймах
І лиш з тобою поруч
можу бути сильна.
Як передати у словах чарівність миті
До джерела кохання
вдвох припадем пити.
Щаслива на плече твоє я голову схиляю,
Спинився часу плин
І світ не має краю…
О, Мрійнице, прокинься! Час прийшов:
Дощ ллється і холодний вітер віє.
Не можна безкінечно в мріях жити!
Реальність вимагає чітких рішень.
Життя, як чаша – з неї мусиш пити
Я милосердя прошу,
о ,мій Господи Всевишній!
***
Життям своїм мене від мене
намагався вберегти,
бо не навчилася повільно й рівно
по дорозі йти
Вже сил не стало. Ти сказав – лети!
Але я вільна, поки є у мене ти
Ось так життя заплутало всі нитки у клубок:
В хвилину проживаю сто бажань і сто думок.
Без тебе я не річка, лиш струмок
І я тобі не доля вже, а рок…
Тобі так жити, вірю ,сил нема
Все те, що є створила я сама
Бруд осені сніжком присипала зима
Очистить би так душу добіла!
В бушующем, бурлящем океане жизни
Ты для меня как путеводная звезда
Пусть не спешат враги, чтоб править тризну
Твоей душою я ещё сильна.
Я поднимаюсь, распрямляю плечи
И, видишь, гордо голову держу.
Хоть кажется порою, что дышать уж нечем,
Со мною рядом ты – я устою.
Я выстою, уже не страшен шторм
Мне запорукою тому любовь твоя.
И забываю обо всём плохом –
Сияет солнце,
потому что
я тебе нужна!
Тебе нема.
і я згасаю,
маленьким полум’ям горю
і що хвилиночки чекаю,
ще дужче я тебе люблю!
Тихесенько молитву промовляю:
О ,Мати Божа,
мені мужа збережи.
Для тебе Ангела в дорогу замовляю
Додому легким хай твій путь біжить
Ось чую крок твій, чую голос!
І вмить метелик оживає…
хоча й яскраво так блищить.
Чому за істину просту
Потрібно гірко так платить.
Розчарування, біль, опустошіння –
Плоди, що виросли з наївності насіння.
І все ж не хочу я втрачати доброти,
Того піднесеного світу сприйняття,
Яке з дитячої, можливо, чистоти
Залишилось в мені. Чи ж навмання!
Я затамую біль, переживу образу,
Дай, Боже, сили не бажати зла.
Дай мужності, щоб побороть відразу
І, не зважаючи на все, любить життя
Так довго тягнеться зима…
І ось в цім захололім світі
Троянди квітка ніжна зацвіла,
Розкривши пелюстки рожеві ,
мовби вліті.
О, що за диво посеред морозів!
Засяяли людей сумні обличчя,
В очах застигли діамантом сльози –
Це неземне щось і таке незвичне!
Душа, шаленим почуттям зігріта,
У чудну квітку красну обернулась
Страждань потік бажала зупинити,
Опісля ночі темної краса проснулась.
Потрібно було їй лиш трішечки тепла,
Щоб для життя набратись сили.
Але холодний вітер пелюстки зірвав…
І знов обличчя посумніли…
Будь обережним ти із словом,
Бо зрозуміть не зможеш втрати:
Коханню завдаючи болю,
На щастя сподіватися не варто
Не приносіть коханим болю і образ.
Навчіться цінувати щирість почуттів
Кохані Вашу душу й серце без прикрас
Теплом і ніжністю зігріють у житті.
* * *
Не питають Кохання: чи воно того варто?
І ніколи його не буває занадто.
Чудний дар чисто-синього неба,
На цім світі я жити не зможу без тебе.
***
Даремно намагатись
у коханні логіку знайти
Тут кожному потрібно
свій тернистий шлях пройти…
Надієшся за тернами –
квітучий сад.
Насправді ж - біль
Й солодкий присмак на устах…
Але той біль
Не проміняю нізащо у світі
На забуття і цілковитий спокій.
Хоч неможливо зупинити щастя миті
Пізнала почуттів політ високий
Христос учив відповідать добром на зло
Учив не множить зла коріння
Так хочу, щоб до всіх людей прийшло
Цієї істини глибоке розуміння
Що той, хто сіє в душах зла насіння
Сповна пожне його гіркі плоди
Шукати ж в Господа спасіння
Потрібно лиш на ниві доброти
Добро твоє осяє світ красою
Від лиха й болю душу увільнить
Дасть так жаданого спокою
Та й за гріхи з всевишнім примирить
О, дай нам , Господи, добра!
Ось долі стелеться рівненькая дорога
Здавалось би іди спокійненько по ній
Так ні! Жене мене неясная тривога
Шукати ще сама чого не знаю у житті.
Дух бунтівний в мені живе
І не дає тихесенько мовчати
В бурхливу далечінь стрімко несе
Бажання всенький світ пізнати
О, доле-доленько моя,
Не стану я страждати,
Лишень міцніше зціплю зуби,
Як змушена буду коліна обдирати
Щоби дістатись на найвищу кручу.
Там в вишині піднімусь в повний зріст,
Вдихну повітря в повні груди.
Проблеми, труднощі-це все було колись
Тут, в хвилях радощі я про гірке забуду!
Чому людській душі, щоб виявити велич,
Потрібно біль й страждання перейти,
Принижень пережити, подолати безліч
Перешкод, а вже тоді –
і честь, і гідність віднайти?
Чому добро для перемоги наносного зла
Пройти повинно крізь очищення вогонь?
Ще на дорозі тій є мідні труби і вода…
В житті весь час не можна бути осторонь!
Адже життя таке непевне,
мовби кришталеве.
Один одного, люди, прошу бережіть!
Навіщо недоладні створювать проблеми
Любові свої щиро відчиніть.
Сон.
Ти - тінь.
І в мареві своїм
Закрию очі –
Ніч.
В тій ночі ти
Ідеш від мене мовчки.
Гукаю і благаю: «Озовись!»
А голосу свого не чую…
Ти йдеш.
І в жовтім світлі ліхтаря
Лиш тінь.
Не хочу вірити
В сумну
Нічну
Реальність! Повернись …
Напевно, це - не почуття, це – звичка?
Із дня у день ти є зі мною поруч.
Тече життя буденна сіра річка,
То поверне праворуч, то ліворуч.
Замучена душа так прагне злету,
Засліплена яскравим сонцем хоче в небо!
В Світах далеких мчать комети,
Читають десь рядки піднесених поезій…
А тут – постійна круговерть, буття рутина
І скільки марно втрачених зусиль…
Нехай благословенна буде зустрічі година,
Бо ти – надія і промінчик ясний мій
***
Від напастей життя в тобі шукаю порятунок
І, як цілющая вода,
Для мене ніжний твій цілунок
Ховаюсь від проблем буття в твоїх обіймах
І лиш з тобою поруч
можу бути сильна.
Як передати у словах чарівність миті
До джерела кохання
вдвох припадем пити.
Щаслива на плече твоє я голову схиляю,
Спинився часу плин
І світ не має краю…
О, Мрійнице, прокинься! Час прийшов:
Дощ ллється і холодний вітер віє.
Не можна безкінечно в мріях жити!
Реальність вимагає чітких рішень.
Життя, як чаша – з неї мусиш пити
Я милосердя прошу,
о ,мій Господи Всевишній!
***
Життям своїм мене від мене
намагався вберегти,
бо не навчилася повільно й рівно
по дорозі йти
Вже сил не стало. Ти сказав – лети!
Але я вільна, поки є у мене ти
Ось так життя заплутало всі нитки у клубок:
В хвилину проживаю сто бажань і сто думок.
Без тебе я не річка, лиш струмок
І я тобі не доля вже, а рок…
Тобі так жити, вірю ,сил нема
Все те, що є створила я сама
Бруд осені сніжком присипала зима
Очистить би так душу добіла!
В бушующем, бурлящем океане жизни
Ты для меня как путеводная звезда
Пусть не спешат враги, чтоб править тризну
Твоей душою я ещё сильна.
Я поднимаюсь, распрямляю плечи
И, видишь, гордо голову держу.
Хоть кажется порою, что дышать уж нечем,
Со мною рядом ты – я устою.
Я выстою, уже не страшен шторм
Мне запорукою тому любовь твоя.
И забываю обо всём плохом –
Сияет солнце,
потому что
я тебе нужна!
Тебе нема.
і я згасаю,
маленьким полум’ям горю
і що хвилиночки чекаю,
ще дужче я тебе люблю!
Тихесенько молитву промовляю:
О ,Мати Божа,
мені мужа збережи.
Для тебе Ангела в дорогу замовляю
Додому легким хай твій путь біжить
Ось чую крок твій, чую голос!
І вмить метелик оживає…