Kurtsev_Oleksiy
Привіт!
Статус:
Offline
Реєстрація: 20.04.2010
Повідом.: 8
Реєстрація: 20.04.2010
Повідом.: 8
- 🟠 20:37 Загроза ударних БпЛА Загроза БпЛА типу «Шахед»#м_Харків_та_Харківська_територіальна_громада
- #1
Голодомор як влада, або Про змішування фактів і особистостей
Ще п’ять років тому до голодомору ставилися в Україні приблизно однаково: більшість людей визнавали, що він був, і вважали якщо не злочином, то принаймні ганебним для радянської влади фактом. Сьогодні вже з легкої руки деяких політиків ставлення до цієї трагедії в суспільстві змінилося. І не в кращий бік.
Про те, що голод 1932 – 1933 років був геноцидом українського народу, вже говорять у всьому світі. Нарешті навіть Парламентська Асамблея Ради Європи назвала це явище злочином радянської влади проти свого народу. І тільки в Україні з цього приводу – сумніви і дебати.
Особисто я причину цього бачу в тому, що за останні п’ять років влади помаранчевих голодомору надавалося трохи більше уваги, ніж треба було. Вірніше, його давно треба було розсекретити, і добре, що це зроблено хоч тепер, але економічні невдачі останнього екс-президента відсунули на другий план культурні та історичні надбання… Голодомор став наче символом президента Ющенка та його команди.
Але як би там не було, це не дає права нинішній владі взагалі заперечувати сам факт голодомору, цього страшного злочину проти наших людей. Чи те, що його категорично заперечують у Кремлі, нинішні квартиранти якого аж занадто схожі на тих самих тоталітарних вождів, змушує наших проросійських керманичів так активно робити вигляд, що книжки по історії вони не читали, чи, може, й справді, історія ХХ століття пройшла повз їх увагу? Хоча ні, про Велику Вітчизняну вони, слава богу, пам’ятають.
Ющенка в зв’язку з розсекреченням матеріалів 1932 – 1933 років і встановленням пам’ятників голодомору не лаяв із Партії регіонів хіба що лінивий, але куди ж зараз дивляться ті принципові політики, коли в Україні вже з’явився пам’ятник Сталіну? При цьому, згідно з опитуванням Центра Разумкова, більшість українців проти возвеличення цього тирана, але хто ж їх питає? Комуністи вже обіцяють ще один пам’ятник «великому вождю» поставити в Києві! При цьому в них вистачає наглості говорити, що «жоден діяч не зробив для України так багато, як Й.В. Сталін», - так зволив висловитися депутат-комуніст Олександр Голуб.
І справді, ніхто так багато для України не зробив, як він. Хіба ще когось можна звинуватити у вбивстві одним з найжорстокіших способів, голодом, кількох мільйонів людей? Слава богу, більше таких героїв для України не знайшлося.
Чим ще можна вважати голодомор 1932 – 1933 років, як не добре спланованим злочином, якщо ще в 1930 році тогочасний керівник Компартії Косіор заявив на з’їзді, що селяни ухиляються від хлібозаготівель, «щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду», і погрожував показати непокірним, «що таке справжній голод». А менше, ніж через два роки в Україні починають гинути від голоду люди. І якщо це був просто недорід через посуху, як багато хто зараз говорить, то чому ж дбайлива і уважна до свого народу радянська влада на чолі з товаришем Сталіним не зменшила норму хлібозаготівель, а навпаки, різко збільшила, та ще й запровадила «натуральні штрафи» за невиконання плану? Чи вони там в Кремлі більше року не бачили й не знали, що люди гинуть тисячами? Чому не випускали селян з так званих «чорних» сіл, які в результаті повністю вимирали? Чому відмовлялися від гуманітарної допомоги інших держав, якщо вже неврожай не давав змоги підгодувати голодних самотужки? І чому, врешті-решт, голодували тільки в Україні, а в тій же Росії жили хай і не сито, але жили!
Як, знаючи все це, українські керманичі дозволяють собі заяви про те, що голодомор – це надумана трагедія, придумана українцями із жалості до себе?! Ніхто не вимагає в них зараз нових пам’ятників жертвам чи пільг для тих, хто пережив голод, ми просимо просто поваги до трагедії, яка торкнулася сімей більшості українців з усіх центральних регіонів. От тільки чи знають нинішні керівники України таке слово: «повага»?..
Ще п’ять років тому до голодомору ставилися в Україні приблизно однаково: більшість людей визнавали, що він був, і вважали якщо не злочином, то принаймні ганебним для радянської влади фактом. Сьогодні вже з легкої руки деяких політиків ставлення до цієї трагедії в суспільстві змінилося. І не в кращий бік.
Про те, що голод 1932 – 1933 років був геноцидом українського народу, вже говорять у всьому світі. Нарешті навіть Парламентська Асамблея Ради Європи назвала це явище злочином радянської влади проти свого народу. І тільки в Україні з цього приводу – сумніви і дебати.
Особисто я причину цього бачу в тому, що за останні п’ять років влади помаранчевих голодомору надавалося трохи більше уваги, ніж треба було. Вірніше, його давно треба було розсекретити, і добре, що це зроблено хоч тепер, але економічні невдачі останнього екс-президента відсунули на другий план культурні та історичні надбання… Голодомор став наче символом президента Ющенка та його команди.
Але як би там не було, це не дає права нинішній владі взагалі заперечувати сам факт голодомору, цього страшного злочину проти наших людей. Чи те, що його категорично заперечують у Кремлі, нинішні квартиранти якого аж занадто схожі на тих самих тоталітарних вождів, змушує наших проросійських керманичів так активно робити вигляд, що книжки по історії вони не читали, чи, може, й справді, історія ХХ століття пройшла повз їх увагу? Хоча ні, про Велику Вітчизняну вони, слава богу, пам’ятають.
Ющенка в зв’язку з розсекреченням матеріалів 1932 – 1933 років і встановленням пам’ятників голодомору не лаяв із Партії регіонів хіба що лінивий, але куди ж зараз дивляться ті принципові політики, коли в Україні вже з’явився пам’ятник Сталіну? При цьому, згідно з опитуванням Центра Разумкова, більшість українців проти возвеличення цього тирана, але хто ж їх питає? Комуністи вже обіцяють ще один пам’ятник «великому вождю» поставити в Києві! При цьому в них вистачає наглості говорити, що «жоден діяч не зробив для України так багато, як Й.В. Сталін», - так зволив висловитися депутат-комуніст Олександр Голуб.
І справді, ніхто так багато для України не зробив, як він. Хіба ще когось можна звинуватити у вбивстві одним з найжорстокіших способів, голодом, кількох мільйонів людей? Слава богу, більше таких героїв для України не знайшлося.
Чим ще можна вважати голодомор 1932 – 1933 років, як не добре спланованим злочином, якщо ще в 1930 році тогочасний керівник Компартії Косіор заявив на з’їзді, що селяни ухиляються від хлібозаготівель, «щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду», і погрожував показати непокірним, «що таке справжній голод». А менше, ніж через два роки в Україні починають гинути від голоду люди. І якщо це був просто недорід через посуху, як багато хто зараз говорить, то чому ж дбайлива і уважна до свого народу радянська влада на чолі з товаришем Сталіним не зменшила норму хлібозаготівель, а навпаки, різко збільшила, та ще й запровадила «натуральні штрафи» за невиконання плану? Чи вони там в Кремлі більше року не бачили й не знали, що люди гинуть тисячами? Чому не випускали селян з так званих «чорних» сіл, які в результаті повністю вимирали? Чому відмовлялися від гуманітарної допомоги інших держав, якщо вже неврожай не давав змоги підгодувати голодних самотужки? І чому, врешті-решт, голодували тільки в Україні, а в тій же Росії жили хай і не сито, але жили!
Як, знаючи все це, українські керманичі дозволяють собі заяви про те, що голодомор – це надумана трагедія, придумана українцями із жалості до себе?! Ніхто не вимагає в них зараз нових пам’ятників жертвам чи пільг для тих, хто пережив голод, ми просимо просто поваги до трагедії, яка торкнулася сімей більшості українців з усіх центральних регіонів. От тільки чи знають нинішні керівники України таке слово: «повага»?..
