Мнение о рос. стратегии

[October_cat]

Мнение о рос. стратегии

Нашел достаточно интересное, на мой взгляд, трактовку действий и происходящего. Я думаю, что ознакомиться и обсудить будет интересно. Далее текст автора, Александра Демченко, с

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі

Краще пізно, ніж ніколи, описати російську стратегію у війні проти України. Принаймні, зараз, по чотирьох місяцях російсько-української війни, про неї вже можна судити не із припущень. Вона – далека від банальності. Це комплексна гра з багатьма складовими. Принаймні, такою вона є по факту; наскільки усвідомлено застосовуються всі її елементи – інше питання.

Перша її складова – ешелонований наступ.
У Криму зелені прибульці стояли "не перед, а за" нерегулярними, напівмісцевими підрозділами, сама ж Росія робила вигляд, що вона тут ні до чого, однак погрожувала втрутитися, якщо українці чинитимуть спротив. На Донбасі – схожа трискладова схема: у першому ешелоні – Гіркін та інші польові командири, у другому – Бородай та політичне крило так званих "ДНР-ЛНР", у третьому – власне Росія та путін. Гіркін начебто взагалі не хоче домовлятися, Бородай висуває неадекватні вимоги, а з Путіним уже цілком можна говорити. Говорити, щоби стримати тих двох.
Введенням у дію останнього ешелону – власне Росії – погрожують у випадку занадто активному спротиву ешелонам авангарду.
Перші два ешелони вчиняють злочини, а третій ешелон не несе за них тієї відповідальності, яку би міг нести за умов класичної війни. А так – з ним домовляються про припинення злочинів першого ешелону. Ешелонована структура дозволяє грати здавалось би зовсім забороненими методами – від тортур та розстрілів до взяття в заручники журналістів та міжнародних спостерігачів.

Друга складова – чергування напрямків наступу.
Коли мітинги "Русской весны" на Донбасі вже почали вщухати, Росія закинула диверсантів, і таким чином перейшла до озброєного протистояння. Коли Заходу вдалося домогтися відведення військ від кордону, Росія сконцентрувалася на закиданні своїх нерегулярних частин до України. А потім війська знову з'явилися біля кордонів – уже в зв'язку з новою ситуацією. Щойно Україна спрямувала достатньо сил для протидії наступу, а Захід розробив тактику стримування по ньому, підключається новий напрямок, оборону по якому не вибудовано. Під час торгу Росія мала багато чого запропонувати: звільнення заручників з ОБСЄ, відведення військ від кордонів, скасування дозволу на їхнє використання... Якби раніше не відбувся би наступ по цих напрямках, довелося би домовлятися по суті – припинення вогню, роззброєння, виведення бойовиків. І – знову ж таки, навіщо Росії судити українських військових? Здавалося б, від цього тільки клопіт: вони стають героями для України, і доказами російської причетності для Заходу. Але для Росії саме взяття військовиків у заручники, з одного боку, не тягне за собою введення санкцій, а з іншого – додає ресурсів для торгу.

Продавлювання – це складова, яка розширює поле можливостей.
Перші дві складові дають простір для маневру. Путіну погрожують санкціями, він погоджується, та виявляється, що наступні ешелони не згодні. Санкції не застосовуються, і вже йде торг щодо менших вимог. Хоча перший тиждень припинення вогню мав би бути обміняний на виведення диверсантів та роззброєння, завдяки цій тактиці він дістався Росії в обмін на початок перемовин із другим ешелоном. Триденне продовження перемир'я обміняли лише на звільнення європейських спостерігачів. Продавлювання разом із попередніми складовими вимотує Захід, який застосовує стратегію стримування. Через те що ситуація не розв'язується так швидко, як того очікує Європа, вона втомлюється, і сподівається вже хоч на якесь розв'язання конфлікту; на поганий, але мир.

Про створення віртуальної реальності було сказано вже багато слів. Додам лише те, що на "західному фронті" віртуальна реальність застосовується разом із попередньою складовою. Росія постійно повторює свою позицію, і наполягає на тому, що Україна має бути покарана за приписані їй злочини. Здавалося б, Росія принижується, скликаючи засідання Радбезу ООН, але брехня, повторена багато разів, перестає бути брехнею й стає точкою зору.

Тягнути час допомагає п'ята складова – тактичні відступи.
Для відступу також використовується ешелонована структура: ще до референдуму путін погоджується на створення групи ОБСЄ щодо ситуації в Криму, але перший кримський ешелон не пускає їх до Криму. Або: начебто домовились про перемир'я з Путіним – але Бородай несподівано виступає проти, і вогонь продовжується. Домовилися з Бородаєм – тепер несподівано проти хтось із польових командирів. Домовимося з ними – уже підготовлений наступ по іншому напрямку, щодо припинення якого знову треба домовлятися. Оманлива деескалація потрібна тільки для закріплення на зайнятих позиціях та підготовки наступу на іншому напрямку.

Шоста складова – приховані цілі.
Цілі наступу не оголошуються до їхнього досягнення, і судити про них можна лише за побічними даними. Деякий час зберігалася інтрига, чи не стане Крим невизнаною державою, чи не почнуться перемовини про умови його перебування в складі України, чи не стане він першим регіоном "Новоросії".Про цілі кампанії на материковій Україні можна доволі точно судити за пропозиціями Путіна до Заходу обговорювати Україну без України та його публічною риторикою щодо відсутності легітимної влади в Україні й необхідності участі представників Південного Сходу в перемовинах. Передбачалося створити "напівлегітимний" альтернативний уряд "Новоросії", який потім можна було б на рівних мирити з "напівлегітимною" київською владою. Як найкраще протистояти такій стратегії – окрема тема. Але й західна стратегія стримування, і українська мобілізаційна стратегія – повільно, але роблять свою справу. Зв'язки між російськими ешелонами почали руйнуватися. Коли спливав термін припинення вогню, Україна не піддалася на чергове продавлювання; бойовикам дозволили дискредитувати себе в очах місцевого населення. Кроки Росії на цьому рівні напруги вичерпувалися, і вона пішла на новий звій спіралі, накачуючи бойовиків важкою технікою, знову створюючи загрозу застосування регулярних військ та тероризуючи місцевих.

Але відучора в цій стратегії стався збій.

Поставка терористам "Буків" та їхній анонсований "наступ" призвела до збиття пасажирського літака – трагедії, яка сколихнула світ та одразу перевела україно-російський конфлікт із площини "це внутрішні справи України" – у конфлікт міжнародний. Європа більше не зможе торгуватися та висловлювати "занепокоєння". Росія вдається до будь-яких заходів, щоб нівелювати власну присутність та зацікавленість у зберіганні напруження на сході України.
Віртуальна реальність тепер працює проти Росії, адже записи та відео, що їх так щедро полишали на теренах інтернету старанні проросійські працівники мас-медіа, обернулись проти них самих.
Тактичний відступ більш нагадує панічну втечу – з ефірів та стрічок новин щезли, наче й не було ніколи, згадки про "новоросію", натомість повернулась "Україна". Залишається визначитись із прихованими цілями – чи це буде прагнення зберегти за собою хоча б Крим, чи це початок повномасштабної війни.
Світ повинен дати відповідь. І чим швидше, тим краще.

 

[678_1155]

Мнение о рос. стратегии

другими словами :
- это старая проверенная стратегия вековой давности

"Ни войны ни мира !" Лев Троцкий.

Современная Украина возникла в хаосе Первой мировой войны
("Sueddeutsche Zeitung", Германия)
Сценарий сегодняшних времен отражает,отчасти, и события 100-летней давности.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі

Шел тяжелый третий год Первой мировой войны. Для обеих сторон конфликта, Центральных держав и Антанты геополитическое решение Украины имело стратегическое значение. Антанта первой признала украинское правительство. Даже Соединенные Штаты Америки открыли консульский отдел в Киеве. Антанта надеялась, что Киев вступит в коалицию, но украинцы настаивали на нейтралитете.

Спустя несколько недель трудных переговоров, все четыре Центральные державы признали Украину 9 февраля 1918 года в «хлебном мире», первом соглашении о перемирии в ходе войны. россия (страна-террорист) также обязалась признать украинское правительство.

Большевики, в целом, признали Украинскую народную республику еще 17 декабря 1917 года в манифесте, который, однако, содержал ультиматум и лист претензий по отношению к украинскому правительству. Когда украинцы отказались выполнять требования ультиматума, Советская россия (страна-террорист) объявила войну Украине, в которой доминировали социалисты.

 

[Sieves]

ЗАЧЕМ БЫЛ СБИТ АМСТЕРДАМСКИЙ "БОИНГ"?

Поток информации, вывалившийся за последние пять с лишним суток, предоставляет достаточное количество фактов для того, чтобы прийти к наиболее вероятному в этой ситуации выводу: это был спланированный террористический акт.

В силу обилия уже обнародованной информации в нижеследующем тексте не приводятся ссылки на документы, расчеты, публикации, имеющиеся в обилии в настоящее время в информационных ресурсах и доступные каждому интересующемуся.

Место расположения ЗРК «Бук-М1» во время запуска ЗУР «земля-воздух».
Поле в районе хутора Берегись рядом с поселками Первомайское и Красный Октябрь, южнее г. Снежное, юго-восточнее г. Торез.

Контроль места расположения и охрана ЗРК «Бук-М1».
Т.н. сепаратисты ДНР.

Нахождение ЗРК «Бук-М1» на боевой позиции, с которой был произведен запуск ЗУР.
С утра до вечера 17 июля.

Экипаж ЗРК «Бук-М1».
Российские граждане, находящиеся на действительной военной службе в ВС рф.

Подчинение ЗРК «Бук-М1».
Непосредственное – штаб Южного ВО ВС рф, г.Ростов-на-Дону.
Опосредованное – Генеральный Штаб ВС рф, г.москва.

Передача (подчинение) ЗРК «Бук-М1» гражданскому или военному руководству ДНР.
Не осуществлялись.

Приказ на запуск ЗУР.
Генеральный Штаб ВС рф, г.москва.

Возможен ли случайный запуск ЗУР, приведший к гибели рейса МН17?
В силу технических особенностей пуска ЗУР (включая т.н. «подсветку» уже пущенной ЗУР) – невозможен.

Возможен ли запуск ЗУР, нацеленный на поражение украинского военно-транспортного самолета Ан-24 (Ан-26)?
В силу различающихся ТТХ (размеры и силуэт планера, максимальная высота, максимальная скорость) Ан-24 (Ан-26) и Боинг-777, а также маршрутов полета – абсолютно невозможен.

Почему МН17?
В течение дня 17 июля над районом дислокации ЗРК «Бук-М1» пролетело несколько десятков пассажирских самолетов (в т.ч. за двадцать минут до этого –рейс Мюнхен-Дели «Люфтганзы», минутой позже рейс Копенгаген-Сингапур «Сингапурских авиалиний»). Ни один из них, кроме МН17, не пострадал. Почему был выбран МН17?
Для реализации подготовленного плана в первую очередь следовало исключить самолеты российских авиакомпаний, авиакомпаний стран СНГ, авиакомпаний США, Германии, Франции, самолеты всех авиакомпаний, летевшие с восточных и южных направлений. Жертвой должен был стать самолет, вылетавший либо из Варшавы («столица прифронтовых государств» в ведущейся Россией 4МВ), либо из Амстердама («столица греха» разложившегося, растленного Запада, которому противостоит защищающая истинные ценности встающая с колен глубоко духовная путинская россия (страна-террорист)). Однако катастрофа с самолетом из Варшавы неизбежно дала бы новый импульс обвинениям кремлевского руководства в систематических терактах против поляков. Но главное – она не смогла бы добиться того эффекта, на который, собственно, и рассчитывали авторы этого дьявольского плана. Поэтому оставался единственный рейс, летевший 17 июля 2014 г. из Амстердама, – МН17. Поскольку обычно его маршрут пролегал примерно южнее, российским властям пришлось закрыть 12 воздушных коридоров для того, чтобы оставить пилотам единственно возможный маршрут L980, пролегающий в районе гг. Торез и Снежное. Именно там его и ждал квалифицированный, тщательно подготовленный, трезвый, выполнявший только и исключительно приказы своего непосредственного военного начальства российский экипаж ЗРК «Бук-М1».

В чем суть плана «Амстердамский рейс»?
Проект «Новороссия», столь торжественно обнародованный 17 апреля и нацеленный на недопущение интеграции Украины в западные экономические, политические и военные союзы, находится на грани разгрома. Возможные последствия его прекращения для авторов, инициаторов, организаторов обсуждались уже неоднократно. Единственный способ спасти «проект Новороссия» от полного и окончательного разгрома – это остановить боевые действия украинской армии на Востоке Украины.

К 17 июля уже были опробованы и применены:
- военное сопротивление «сепаратистов», оказавшееся относительно эффективным лишь вначале, а в последнее время переламываемое становящейся все сильнее и сильнее регулярной украинской армией;
- дипломатическое давление, осуществлявшееся через Меркель, Олланда и проч., оказавшееся, как известно, недостаточным.

Потребовалось новое, гораздо более сильное, средство, способное (по авторскому замыслу) привести в «шок и трепет» спавшую до сих пор европейскую общественность, – с тем, чтобы она, ужаснувшись гибели сотен своих сограждан, в том числе детей, жестко потребовала бы от своих правительств оказать какое угодно давление на лидеров «жидобандеровцев и укрофашистов» и любой ценой заставила бы их прекратить боевые действия украинской армии в Восточной Украине.

Перемирие любой ценой позволило бы Кремлю продолжать подпитывать очаг на Донбассе боевиками и оружием, одновременнно институализируя и легитимизуруя большое украинское «Приднестровье». После заключения первоначального перемирия должны быть включены хорошо отработанные (по Приднестровью, Абхазии, Южной Осетии) механизмы его продления на 5, 10, 20, 30, 50 лет, в течение которых донбамбвийская и лугандонская язвы смогли бы удержать Украину от интеграции в западные союзы.

После успешного проведения операции «Амстердамский рейс» началось осуществление операции «Миротворец».

Операция «Миротворец»
После получения информации об успешно проведенном теракте главный автор операции «Миротворец» связался с президентом США Б.Обамой и, проинформировав его о трагедии, «подчеркнул необходимость безотлагательного и безусловного прекращения обеими сторонами боевых действий на юго-востоке Украины, уже приведших к многочисленным жертвам и вынудивших сотни тысяч украинцев искать убежище в России. Акцентировалась неприемлемость обстрелов украинской армией российской территории, в результате которых имеются жертвы среди граждан России. Президент России информировал Барака Обаму о предпринятых российской стороной мерах по возобновлению консультаций контактной группы с участием представителей юго-востока Украины. Выражена надежда, что американская сторона также внесёт вклад в запуск мирного переговорного процесса на Украине».

В последующие дни все без исключения публичные действия автора (телефонные разговоры с лидерами других государств, публичные обращения, минуты молчания) были направлены на достижение прекращения боевых действий с украинской стороны. В Европе и США как по команде началась кампания требований, петиций, протестов с требования к своим правительствам «немедленно остановить бойню в Украине».

Это частично удалось – П.Порошенко уже заявил о прекращении боевых действий в радиусе 40 км от места крушения МН17.

Роль «сепаратистов» в операции «Амстердамский рейс».
Кремль подставил их, используя в качестве главного подозреваемого.
- МН17 был сбит не «чернухинскими казаками» (40 км от места, что физически невозможно).
- «Отчет Безлера» был передан таким образом, чтобы его запеленговала СБУ и представила бы миру, тем самым направив поиски виновных прежде всего по адресу «сепаратистов».
- Сам Безлер был очевидно шокирован обнаружившимся для него (что подтверждает, что он в проведении операции не участвовал, а только докладывал) фактом уничтожения пассажирского лайнера – в отличие от ледяного спокойствия его московского куратора.
- Действия «сепаратистов» с телами погибших и обломками самолета усиливают созданное впечатление (несмотря на тотальное руководство ими из Москвы).
- Размещение материалов в социальных сетях от имени Гиркина с целью привлечения внимания именно к авторству теракта со стороны «сепаратистов».
- Кремлем развернута пропагандистская кампания «Это не путин!».
- К кампании подключены ударные пропагандистские силы; на нее клюнули даже некоторые заметные представители интеллектуальной оппозиции, тиражирующие удобную для Кремля версию о виновности «сепаратистов» («обезьяна с гранатой»), версию, у которой однако нет никаких оснований, поскольку у «сепаратистов» никогда не было ни средств, ни возможностей для осуществления такого террористического акта.

«Это не грузины. И не сепаратисты. Это третья сила», –
так говорил мне, показывая глазами на карту рф, офицер-наблюдатель ОБСЕ об авторах терактов на территории Южной Осетии летом 2008 г., приведших в итоге к горячей фазе российско-грузинской войны в августе того же года.

Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі