Проти всіх
Ось ти зараз сидиш і думаєш: доведеться-таки йти. Не хочу, але доведеться. Це мій громадянський обов’язок. Так що піду. Знову на…буть, але піду. Виберу менше зло. Але це вже востаннє! Ще раз – і все! А вони сидять і теж думають: піде чи ні? Не хоче, але доведеться. Це, зрештою, його громадянський обов’язок. Так що піде. Знає, що на…бемо, але піде. Буде вибирати менше зло. Скажемо йому, що це – востаннє. Ще раз – і все! І ось вони сидять і морочать один одному голову. Тому що насправді вони в системі, спробуй їх від’єднати одне від одного - вони ж помруть, як аквалангісти без кисню. Розведи їх по різних кімнатах, посади на замок – вони озвіріють без народної любові та владної вертикалі. Розірви цей колообіг народної любові в природі – у них ломка почнеться. Політики – це такі парнокопиті, котрі не виживають на самоті. Для виживання та нагулювання жиру їм потрібні безкраї електоральні поля, на яких вони можуть розгорнути бурхливу діяльність, залякуючи потенційних виборців примарами фашизму та шовінізму. Широкі народні маси гинуть без турботи влади, мов горобці в січневі морози, без турботи влади вони вимикають телевізори і починають неконтрольовано розмножуватись, ніби кролики. Але процес розмноження, як відомо, несумісний із процесом політичної активності. Чим більше ти дивишся політичної реклами – тим менше у тебе шансів стати матір’ю-героїнею. Чим довше ти платиш партійні внески – тим більше у тебе шансів бути похованим за рахунок парткому. Їм є за що боротись, ось вони і морочать одне одному голову. Натомість що робити тобі, якщо ти все-таки вирішив забити? Тепер у тебе троє головних ворогів. По-перше, агітатори. Відмовляючись іти на вибори, ти просто підставляєш цих милих чуваків із вудками в руках, котрі ловлять на ці вудки твою пропащу душу, марно апелюючи до решток твого громадянського обов’язку. По-друге, мінтура. Уяви, що робитиме мінтура, коли одного разу ніхто не прийде на дільницю? Адже згідно з уставом несення патрульної служби, вони змушені застрелитись із табельної зброї у випадку повної неявки потенційних виборців. По-третє, тьотки з буфетів, які зранку розливають в одноразовий посуд кислотне ситро «Буратіно» – що вони будуть робити в разі зриву виборчого процесу? Хто буде пити це їхнє отруйне ситро «Буратіно», хто стане труїтись в їхніх буфетах при виборчих дільницях, якщо ти все-таки вирішив забити? І ось що я думаю. Добре, народна любов – це добре, і неконтрольоване розмноження це добре, і похорони за рахунок парткому – теж не так уже й погано. Але ось що я вам скажу: я краще з’їм свої паспортні дані, з’їм і зап’ю ситром «Буратіно», аніж погоджусь пройти увесь цей ваш садо-мазо-фейс-контроль, я покусаю агітаторів, але не дозволю притягти себе на гачку їхніх вудок на виборчу дільницю. Не треба дивитись на мене, як на різдвяну індичку, я – не електорат, мене немає у ваших списках, подивіться уважно. Менше зло має звичку швидко розростатись. Вибори – це лохотрон, в якому програють усі, крім адміністрації ******. Тому – на добраніч, діти, музиканти бажають дорогим гостям веселої забави! Побачимось у пеклі, народні обранці!
