Львівський погром
Посилання видалено
Ну что? Дождались? Микеле, АУ!!!
Посилання видалено
Львівський погром
Минулого вівторка дісталося працівникам єврейського молодіжного культурного центру Шалом Хаверім у Львові. 29 липня група жителів будинку, в якому знаходиться цей центр, вирішила продемонструвати своє незадоволення, спричинене тим, що в їхньому домі єврейські діти вивчають власну традицію...
Ймовірно, погромники не зазнали від тих дітей ніякої кривди. Єврейські підлітки не підпалювали дверей їхніх квартир, не переслідували сусідських котів, собак, не чинили ****уальних пропозицій сусідським дочкам, ні синам. Вони приходили у свій центр пізнавати звичаї свого народу.
Дотеперішні мешканці дивуються, як можна було так швидко впоратися з бардаком, який царствував в їхньому будинку до приходу діячів єврейської громади.
Сусідки задумуються, чому з оцим бардаком не розправилися їхні чоловіки. Останні слухають ці розмови і роблять висновки. Найголовніший з них народжується, напевно, за пляшкою: не будуть нам баби голови морочити за якихось "***ків".
Чоловіки беруть відтак по палиці та йдуть "захищати свою честь". Заходять в ***івський молодіжний центр і наводять "власний" порядок. Результат їх задовольняє: двоє працівників центру покидає його на каретах швидкої допомоги, а нові меблі і обладнання цього осередку відходять у вічність.
Львівської міліції на місці подій нема. Її працівники зайняті на площі ринок і на залізничному вокзалі. Там йде перевірка документів осіб з неслов'янським виглядом...
Нема там і львівських журналістів. Того дня вони готуються на прес-конференцію з нагоди відкриття нових приміщень польського консульства. Я був на цій конференції. Представники преси Львова перш за все цікавилися тим, чи буде там віконечко, в якому вони зможуть отримати польську візу без черги.
Можливо з цього приводу ця інформація приходить в українські мас-медіа щойно в п’ятницю, 1 серпня. Її оприлюднила аґенція Інтерфакс-Україна з посиланням на Федерацію Єврейських Організацій СНГ. Подібні повідомлення виходять й на інших російських сайтах.
Кожен з них називає подію у Львові одним, страшним словом: погром.
Я російським сайтам не вірю. Сам зв'язався з активістами єврейської громади Львова, щоб на власні вуха почути: правда це, чи неправда. Виявилося, що правда. Ця правда влучила мене в сам ніс і безжалісно не припиняла бити.
Мені боліло, коли я не знаходив інформації про події у Львові на українських сайтах. Пекло, коли на повідомлення зі Львова не відгукнувся жоден місцевий, ні державного рівня, чиновник. Я спух, коли про справу мовчали правоохоронці.
Подібний психічний стан я відчував на початку липня, коли організація Amnesty International закликала українську владу публічно визнати, що в Україні існує расова дискримінація.
Ідентичне відбувалося зі мною на початку червня у Сімферополі. Я відвідував там мого татарського друга, а потім він проводив мене на вокзал. До нього підійшли два міліціонери і попросили документи. Тільки тому, що в нього, громадянина України, темніше обличчя.
Мною, чужинцем, зате з синіми очима і білою шкірою, ніхто не поцікавився...
Я переїхав в Україну 2005 року, щоб розповідати моїм польським читачам про різноманітність українського життя. Я захоплювався багатомовністю Києва і його кольоровими базарами, де сушену полуницю подавав мені продавець з екзотичного Узбекистану.
Я заходив в околиці синагоги на Подолі подивитися на єврейських, пейсатих ортодоксів, котрих в моїй країні вже нема. Шалом Алейхем – вітався пошепки зі світом, який над Віслою щез під час останньої війни у крематоріях Освєнціма.
1947 року в хату моїх українських дідів у південно-східній Польщі зайшли солдати, щоб товарними вагонами відправити їх на північ країни. Вони приїхали туди і поселилися в пустому домі, в якому раніше жила німецька сім’я. Також вигнана солдатами.
З тих часів – думав я – нікого не будуть виселяти, бити, проганяти. Тим паче у Львові, місті "відкритому для світу". Але минулого вівторка стався ПОГРОМ у єврейському молодіжному культурному центрі Шалом Хаверім у Львові.
Ну что? Дождались? Микеле, АУ!!!