1873 залишає посаду голови адміністрації, відмовляється від утримання і прав на спадщину і покидає родову оселю у Млієві. У цьому році він придбав руїни старої державної цукроварні в с. Сидорівці на Канівщині, відновив її на позичені гроші й почав господарювати. Лише завдяки особливому розумінню справи, організаційному хисту та працьовитості Василя Федоровича, куплений ним завод-руїна став приносити прибутки і зробив його заможною людиною.
Знання механіки і талант до неї дав йому можливість сконструювати кілька цукрових машин на основі нових принципів фізики і механіки. Цим він привернув до себе увагу не лише в Росії, а й за кордоном. Зокрема, у 1876 р. Василь Симиренко зареєстрував патент на випаровувальний апарат, що вдвічі скорочував витрати палива на переробку цукрового буряка, а працюючи в хімічній лабораторії, винайшов нові способи виварювання цукру. Організував у себе на заводі виробництво пастили «Українська» та мармеладу, який успішно експортували за кордон і який прописували хворим у місцевій лікарні. Дорогий делікатес давав високий прибуток і звільнив країну від потреби імпортувати пастилу.
В. Симиренко турбувався не лише про технічне вдосконалення виробництва, а й про достатній освітньо-культурний розвиток місцевого населення. У Сидорівці діяли дві школи — реміснича і сільсько-господарська. Викладання у них велось винятково українською мовою.
Василь Симиренко дуже любив український театр і тому посприяв утворенню аматорського колективу на Сидорівському цукровому заводі. Цей театр був одним із найкращих в Україні. Керував ним відомий громадівець Йоїль Руденко. До трупи, крім місцевої молоді та робітництва, входили також: Михайло Старицький, Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич, Ганна Борисоглібська.
